27 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/811/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року у справі № 813/262/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Карп'як О.О. в м. Львові Львівської області 03.12.2018 року, згідно з журналом судового засідання 16:58 год., повний текст судового рішення складено 12.12.2018), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Городоцька ОДПІ ГУ ДФС, відповідач) в якому просить, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 травня 2017 року по 15 серпня 2017 року в розмірі 18394,55 грн. за час вимушеного прогулу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Городоцької ОДПІ ГУ ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 травня 2017 року по 15 серпня 2017 року у розмір 11281,34 грн., без врахування обов'язкових податків та зборів.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду за даним позовом.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 у справі № 813/2049/17 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1, визнано протиправним та скасовано наказ Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівські області від 18 травня 2017 року за №32-о «Про звільнення ОСОБА_1.». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора сектору податків і зборів з фізичних осіб Яворівського відділення Городоцької ОДПІ ГУ ДФС з 19.05.2017 року.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу Городоцької ОДПІ ГУ ДФС залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у справі № 813/2049/17 - без змін.
Питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом при розгляді адміністративної справи № 813/2049/17 не вирішувалось оскільки, така вимога позивачем не заявлялась.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
В мотивувальній частині Рішення від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до частини сьомої статті 43, частини першої статті 55 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді. Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 зазначив, що забезпечення прав і свобод потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини). У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, статтях 1, 3, 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено порядок здійснення судочинства стосовно справедливого розв'язання, зокрема, трудових спорів.
Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
Норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257), а також спеціальну позовну давність (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність. Крім того, частина перша статті 268 ЦК України містить перелік позовних вимог, на які позовна давність взагалі не поширюється, а в частині другій цієї статті зазначено, що законом можуть бути встановлені додатково інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
У частині першій статті 233 Кодексу передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак відповідно до частини другої статті 233 Кодексу «у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Таким чином, посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду безпідставні.
Апелянт, посилаючись в апеляційній скарзі на дане Рішення Конституційного Суду України, перекручує його зміст та необґрунтовано вважає, що про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач міг ставити вимогу лише на протязі місяця після свого незаконного звільнення.
Правильність обрахунку стягнутого судом на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу апелянтом не оспорюється.
Пунктом 1 частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).
Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року у справі № 813/262/18 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 05.03.2019