Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба
04 березня 2019 р. Справа № 1640/2293/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.2018, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 1640/2293/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (надалі - відповідач, Міноборони), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 76 протоколу від 19.05.17 №45 засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.13 №975;
- зобов'язати Міноборони прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.13 №975, як інваліду з 03.03.14, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, що пов'язані із виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на безпідставність відмови відповідача у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного позову від 26.10.2018 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.2018 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відзиву на вказану апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
У зв'язку з неприбуттям жодного з представників учасників справи у судове засідання, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п. 2 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з березня 1980 року по жовтень 1981 року перебував на військовій службі у період бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан у складі в/ч НОМЕР_1 , що підтверджено копією військового квитка серії НОМЕР_2 /а.с. 14-19/.
У витязі з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол від 22.11.13 №2903) зазначено, що "Хронічна дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. переважно у вертебро-базилярному басейні, з постійно вираженим цефалгічним синдромом, помірно вираженим вестибуло-атактичним синдромом, лікворо-гіпертензивним синдромом, вегето-судинною дистонією, перманентно-пароксизмальна течія, судинними кризами в анамнезі, астенічним синдромом", що підтверджується медичними та військово-обліковими документами, - захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії /а.с. 11/.
18.03.14 ОСОБА_1 вперше встановлено другу групу інвалідності з 03.03.14 безтерміново у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, про що 18.03.14 видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААА №198432 /а.с. 10/.
19.04.17 Полтавським ОВК отримано заяву ОСОБА_1 від 07.04.17 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії /а.с. 80/. До заяви позивач додав: копію довідки до акта огляду МСЕК, копію виписки із акта огляду МСЕК, копію витягу з протоколу засідання ЦВЛК, копії паспорта, ідентифікаційного номера, військового квитка, посвідчення інваліда війни /а.с. 35-39/.
20.04.17 за вих. №10/756 заяву ОСОБА_1 разом з доданими документами надіслано до Департаменту фінансів Міноборони із зазначенням про наявність у позивача, на переконання третьої особи, права на одержання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності /а.с. 34/.
Рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 19.05.17 №45 (пункт 76), відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги рядовому у відставці ОСОБА_1 , оскільки з моменту встановлення інвалідності до дати звернення із заявою для призначення допомоги минуло більше трьох років.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на дату звернення позивача із заявою, сплинув встановлений законом трирічний строк, а тому дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги є правомірними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-XII від 20.12.1991р. (надалі - Закон № 2011-XII) та постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”.
Статтею 41 Закону України від 25.03.92 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України від 20.12.91 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Законом України від 04.07.12 №5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців", який набув чинності з 01.01.14, статтю 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено у новій редакції, відповідно до підпункту 4 пункту 2 якої встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
При цьому, частиною восьмою статті 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
А відповідно до частини дев'ятої вказаної статті, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Абзацом третім пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.13 №975, передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Системний аналіз наведених вище положень законодавства, чинного на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності, є підставою для висновку, що військовослужбовець може реалізувати право на одержання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", упродовж трьох років з дати встановлення йому інвалідності.
Судовим розглядом встановлено, що позивачу другу групу інвалідності встановлено з 03.03.14, про що зазначено у довідці до акта огляду МСЕК серії ААА №198432 /а.с. 10/.
Таким чином, право на одержання одноразової грошової допомоги позивач міг реалізувати до 04.03.17.
Разом з цим, заява про виплату одноразової грошової допомоги позивачем підписана 07.04.17 та отримана Полтавським ОВК 19.04.17 /а.с. 80/.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження поважності або неможливості звернення позивача із заявою про реалізацію свого права на отримання одноразової грошової допомоги раніше, починаючи з дати виникнення такого права - 03.03.2014.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку позивач вчасно не реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому у березні 2014 році інвалідності.
З огляду на вищенаведене, у спірних правовідносинах відповідач здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
З приводу посилань скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.03.2018 у справі №1519/983/2012, колегія суддів зазначає, що у вказаній постанові Верховним Судом проаналізовані положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, чинній до 01.01.2014. У цьому рішенні Верховний Суд не аналізував положення частини першої статті 16 у взаємозв'язку з приписами частини восьмої статті 163 названого Закону, а наведений вище висновок, виходячи з його контексту, стосується саме права на звернення до суду з позовом про стягнення грошового забезпечення військовослужбовця (заробітної плати), а не права на звернення до компетентного органу із заявою про виплату одноразової грошової допомоги.
Відтак, наведений висновок не може бути застосований до спірних відносин.
Також колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 10.03.2015 у справі №21-563а14, оскільки у даному випадку Верховний Суд України вирішував питання рівнозначності умов для виплати військовослужбовцям (не строкової військової служби) страхових сум, які були передбачені статтею 16 Закону №2011-ХІІ в редакції до 1 січня 2007 року, та одноразової грошової допомоги, яка була запроваджена з 1 січня 2007 року, та сформульовано висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Тобто, в зазначеній справі фактичні обставини є іншими.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.2018 по справі № 1640/2293/18 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко