26 лютого 2019 р.Справа № 818/1781/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 року, головуючий суддя І інстанції: В.М. Соколов, м. Суми, повний текст складено 21.08.18 року по справі № 818/1781/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у Сумській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2018 року № 0010891303, відповідно до якого визначено суму грошового зобов'язання за єдиним податком в сумі 58500 грн. (46800 основний платіж, 11700 штрафні санкції); податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 0010931303 відповідно до якого визначено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в сумі 7475, 21 грн. (5980,17 грн. основний платіж, 1495,04 штрафні санкції); податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 0010521303 штрафні санкції 68,9 грн.; податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 0010721303 штрафні санкції 340грн.; податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 0010711303 штрафні санкції 170 грн.; податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 0010701303 штрафні санкції 340грн.; податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 001671303 штрафні санкції 510 грн.; податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 0010601303 штрафні санкції 510грн.; податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 0010631303 штрафні санкції 170грн.; податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 0010761303 штрафні санкції 01,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 31.01.2018 року № 0010911303, відповідно до якого визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 84143 грн. 88 коп. (67315,1 грн. основний платіж, 16828.78 штрафні санкції); вимога від 31.01.2018 року № 0010871303 про сплату заборгованості єдиного внеску на суму 99237,03 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій від 31.01.2018 року № 0010881303 за несвоєчасну сплату єдиного внеску в сумі 24732,18 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій від 31.01.2018 року № 0010861303 штрафні санкції 340 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій від 31.01.2018 року № 0010851303 штраф 49.77 грн. пеня 35,48 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що висновки акту перевірки щодо необхідності оподаткування операцій з купівлі-продажу автомобілів громадянином ОСОБА_1 за загальною системою оподаткування як фізичною особою-підприємцем - є хибними та не відповідають чинному податковому законодавству України, що свідчить про незаконність прийнятих відповідачем рішень. Також посилався на порушення процедури нарахування єдиного внеску.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018р. в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2018 року №0010891303; 31.01.2018 року №0010931303; 31.01.2018 року №0010521303; 31.01.2018 року №0010721303; 31.01.2018 року №0010711303; 31.01.2018 року №0010701303; 31.01.2018 року №0010671303; 31.01.2018 року №0010601303; 31.01.2018 року №0010631303; 31.01.2018 року №0010761303; 31.01.2018 року №0010911303; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2018 року №0010871303; рішень про застосування фінансових санкцій від 31.01.2018 року №0010881303; 31.01.2018 року №0010861303; 31.01.2018 року №0010551303; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.03.2018 року №ф-0020941303; рішень про застосування фінансових санкцій від 26.03.2018 року №0021021303; від 26.03.2018 року №0021041303; від 26.03.2018 року №0021051303 відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 року у справі № 818/1781/18 є незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з невірним встановленням обставин справи та застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права. Вказує, що ФОП ОСОБА_1, здійснюючи такий вид діяльності як технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів та отримуючи прибуток від такого виду діяльності, мав бути платниками єдиного податку другої групи. Однак, оскільки ФОП ОСОБА_1 не здійснював діяльності з продажу підакцизних товарів (легкових автомобілів), у останнього був відсутній обов'язок переходу на загальну систему оподаткування. Вказує, що дійсно у 2015-2016 року. ОСОБА_1. здійснювалась як купівля так і продаж легкових автомобілів. Однак, купівля - продаж легкових автомобілів у вказаний період здійснювалась ним виключно як звичайною фізичною особою громадянином України, а не як підприємцем ФОП ОСОБА_1, платником єдиного податку 2 групи. На підтвердження вказаних обставин, судом отримано копії договорів купівлі- продажу транспортних засобів, в яких ОСОБА_1 а також його довірені особи виступали продавцями, як фізичні особи, громадяни України. Зазначає, що фізична особа підприємець не може набути у власність а отже і здійснити відчуження такого майна як автомобіль. Також зазначає, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року двох та більше об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу. За вказаних обставин, дохід, отриманий ОСОБА_1 від продажу легкових автомобілів необхідно оподатковувати відповідно до вимог ст. 173 ПК України. Враховуючи вищевикладене, просить , скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 року у справі № 818/1781/18. Ухвалити нове судове рішення, яким скасувати повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Сумській області.
Від ГУ ДФС у Сумській області до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позов та апеляційна скарга позивача є необґрунтованою. Вказує, що продаж автомобілів відображено в книзі обліку і доході № 239 ФОП ОСОБА_1
Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 самостійно не були визначені суми податку, у зв'язку з реалізацією двох і більше легкових автомобілів протягом звітного періоду. Натомість, грошові кошти отримані внаслідок такої реалізації автомобілів свідомо ним були відображені в книзі обліку доходів, податкових деклараціях платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, а також підтверджено в письмових поясненнях, наданих в ході проведення перевірки.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова виїзна перевірка діяльності фізичної особи, яка отримувала дохід від підприємницької діяльності ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 27.01.2017, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) за період з 01.01.2011 по 27.01.2017, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 27.01.2017. За результатами перевірки було складено акт №117/18-28-13-03-03/НОМЕР_15 від 10.01.2018 (а.с.66-88).
На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Сумській області були прийняті рішення: податкові повідомлення-рішення від 31.01.2018 за №0010891303, №0010931303, №0010521303, №0010721303, №0010711303, №0010701303, №0010671303, №0010601303, №0010631303, №0010761303, №0010911303 (а.с.13-23); вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-0010871303 на суму 99237,03 грн. (а.с.24); рішення про застосування фінансових санкцій від 31.01.2018 за №0010881303, №0010861303, №0010551303 (а.с.25-27).
Вказані рішення були оскарженні позивачем до ДФС України.
Так, ДФС України винесено рішення про результати розгляду скарги №3622/84/99-99-11-02-02-25 від 15.03.2018 (а.с.29-30), вирішено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2018 №0010871303, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.01.2018 №0010881303, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 31.01.2018 №0010861303, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 31.01.2018 №0010851303 ГУ ДФС у Сумській області скасувати, та слід вважати відкликаними з дня прийняття даного рішення, а скарга ОСОБА_1 від 13.02.2018 в частині оскарження вищезазначених рішень задоволена частково, зобов'язано ГУ ДФС у Сумській області винести та направити нові вимогу та рішення з урахуванням вищенаведеного.
У зв'язку з цим, ГУ ДФС у Сумській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.03.2018 № ф-0020941303 на суму 99237,03 грн. (а.с.32), рішення про застосування штрафних санкцій від 26.03.2018 №0021021303 на суму 24732,18 грн. (а.с.33), рішення про застосування штрафних санкцій від 26.03.2018 №0021041303 на суму 340,00 грн. (а.с.34), рішення про застосування штрафних санкцій від 26.03.2018 №0021051303 на суму штраф 49,77 грн. та пеня 35,48 грн. (а.с.35).
Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
На переконання позивача, викладені в позовній заяві, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2018 №0010871303, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.01.2018 №0010881303, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 31.01.2018 №0010861303, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 31.01.2018 №0010851303 ГУ ДФС у Сумській області є нечинним, у зв'язку з порушенням ДФС України терміну розгляду скарги на ці рішення, що передбачені абзацом 2 п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України.
Даною нормою встановлено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення в цій частині виходив з наступного.
Відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Частиною першою ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до зазначених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 16 розділу II Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.09.2016 № 813 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.09.2016 за № 1290/29420) відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (ч.3 ст. 7 Закону № 2464).
Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону № 2464 (у редакції, що діяла до 01.01.2016) єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9 Закону № 2464).
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абз. 5 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 для платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, звітним періодом є календарний рік.
Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону № 2464 днем сплати єдиного внеску вважається:
1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів;
2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки: разом із сумою коштів у готівковій формі.
Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону № 2464).
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону № 2464).
Згідно п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску до 01 січня 2015 року штраф у розмірі 5 відсотків, а після 01 січня 2015 року - 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більше як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, органом доходів і зборів здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою. Ті самі дії, вчинені платником єдиного внеску, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до акта перевірки від 10.01.2018 №117/18-28-13-03-03/2606112218/15 встановлену порушення вимог:
- п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 7, ч. 11 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону № 2464, а саме позивачем занижено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2015-2016 роки на загальну суму 99237,03 грн.;
- п. 7 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464, а саме звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску до органів доходів і зборів за 2015-2016 роки подано не за встановленою формою;
- п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464, а саме порушено термін сплати єдиного внеску за І квартал 2017 року, термін сплати 19.04.2017 - фактично сплачено 07.09.2017.
Як було зазначено вище, рішення, що прийняті у зв'язку з допущенням позивачем зазначених порушень, були оскаржені до ДФС України та зареєстровані 15.02.2018 року.
При цьому, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається виключно Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ). Єдиний внесок не входить до системи оподаткування, а податкове законодавство не регулює суми нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Порядок розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладання штрафу затверджено Наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2015 року №1124, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2016р. за №178/28308 (надалі Порядок №1124)
Згідно до ч.1 розділу 4 Порядку 1124 контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення контролюючим органом не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, останнім днем для надіслання рішення ДФС України про результати розгляду скарги, що стосується податкових повідомлень-рішень від 31.01.2018 року №001010881303, №0010861303, №0010851303, вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-0010871303 є 17.03.2018 року, а тому продовження строку для розгляду даних податкових повідомлень-рішень і вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не потребувало зазначення в абз. 1 рішення про продовження розгляду скарги від 28.02.2018 року № 2879/м/99- 99-11-02-01-14.
Згідно штампу на конверті від ДФС України лист надіслано 16.03.2018 року ( в межах строку для надання відповіді), а тому твердження позивача, що скарга ФОП ОСОБА_1 є задоволеною з 08.02.2018 року є хибним, а посилання на статтю 56 Податкового кодексу, для обґрунтування свої вимог, в даному випадку, не доречним.
Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга фактично не містить доводів щодо висновків суду першої інстанції щодо вищенаведених обставин.
Варто зазначити, що в ході перевірки посадовими особами податкового органу було встановлено, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування (2 група), здійснював реалізацію підакцизних товарів.
Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1, окрім основного виду діяльності - код КВЕД 45.40 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, здійснював вид діяльності, передбачений кодами КВЕД 45.11 - торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами.
В відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу відповідач посилається на на письмові пояснення ФОП ОСОБА_1 відповідно до яких : " Я, ОСОБА_1 в період з 01.01.2014 по 31.12.2016 здійснював діяльність : реалізація транспортних засобів, продаж запчастин, мийка автомобілів на прощеній системі оподкавування 2 група"(а.с. 47), також щодо наівності зазначених письмових пояснень зазначено в рішенні суду першої інстанції.
Так, продаж автомобілів відображено в книзі обліку доходів і витрат №239 ФОП ОСОБА_1, крім того, позивачем подавалися податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за вказаний звітний період, в яких зазначено прибуток з продажу автомобілів, що не заперечується сторонами по справі, але представник позивача вважає, що зазначене відображення не впливає на розгляд справи по суті, оскільки є помилкою позивача.
Обгрунтованих заперечень з цього приводу апеляційна скарга позивача не містить, а посилання представника позивача на помилковість дій позивача є небгрунтовними та такими що не спростовують самостійне вчинене позивачем фактичне відображення операцій в документах обліку.
При цьому колегія суддів зазначає, що визначальним, є відображення доходу з- продажу автомобілів в книзі обліку доходів і витрат.
Відповідно до вимог абзацу другого пункту 291.4. ст. 291 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:
друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
- обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.
Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
Відповідно до абзацу 5 пункту 293.4. ст. 293 Податкового кодексу України, ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої групи (фізичні особи - підприємці) у розмірі 15 відсотків до доходу, отриманого платниками першої або другої групи від провадження діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно.
В розумінні абзацу 3 пункту 291.5. ст. 291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп, особи, що здійснюють, зокрема, виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива та столових вин).
Відповідно до пункту 215.1. статті 215 Податкового кодексу України, До підакцизних товарів належать, зокрема, автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, транспортні засоби для перевезення вантажів.
Як було зазначено вище, позивачем було відображено в книзі обліку доходів, податкових деклараціях платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, а також підтверджено в письмових поясненнях, наданих в ході проведення перевірки, здійснення діяльності з реалізації легкових автомобілів. Дана обставина підтверджується також письмовими доказами, дослідженими в ході розгляду справи (а.с. 102-119).
При цьому, колегія суддів не може прийняти до уваги доводи позивача та його представника, що придбання та реалізація автомобілів проводилась ОСОБА_1 як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, та посилання на ст. 325 ЦК України, оскільки зазначення в договорі купівлі - продажу, а також митних деклараціях ОСОБА_1, як фізичної особи не може слугувати визначальним критерієм для розуміння суті спірних правовідносин.
Визначальним є факт самостійного віднесення позивачем до складу доходу, отриманого в рамках здійснення підприємницької діяльності, грошових коштів, отриманих за реалізацію автомобілів. Самостійно відображаючи в обліку та звітності такі доходи позивач усвідомлював, що торгівля автомобілями є складовою частиною його підприємницької діяльності.
Крім того, колегія суддів зазначає, що як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, позивачем проведено державну реєстрацію придбаних транспортних засобів, про що видані відповідні свідоцтва, згідно якого власником транспортних засобів є ОСОБА_1.
Процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів здійснюється відповідно до вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року. Згідно із пунктом 6 цього Порядку транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС. Транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
Згідно змісту даної норми транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за фізичними особами-підприємцями не передбачена. Тому у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник фізична особа-підприємець.
При цьому, відсутність можливості зареєструвати транспортний засіб за фізичною особою-підприємцем не позбавляє права такої особи використовувати автотранспортний засіб в межах господарської діяльності .
Вказане кореспондується з нормами чинного законодавства, яке регламентує право власності фізичних осіб, та не обмежує можливості використовувати транспортні засоби, інше майно що належить на праві власності фізичній особі, у підприємницькій діяльності для реалізації прав власника.
Крім того, статтею 51 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Фізична особа, яка є і фізичною особою підприємцем може мати власність права на яку виникли і як у фізичної особи і як у фізичної особи підприємця. Такі особи мають право на свій розсуд (крім окремих обмежень встановлених законом) реалізовувати свої права власника.
Відповідно до пункту 299.11. статті 299 Податкового кодексу України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Окрему увагу варто звернути на доводи представника позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень п. 173.1. ст. 173 Податкового кодексу України.
В даній нормі зазначено, що дохід платника податку від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Дохід від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна (крім легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості цього об'єкта, визначеної згідно із законом.
Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).
Середньоринкова вартість легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів визначається щокварталу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (для кожної марки, моделі таких транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, на підставі аналізу фактичних цін продажу відповідних транспортних засобів), і оприлюднюється на офіційному веб-сайті цього органу в режимі вільного доступу до 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
В свою чергу п. 173.2 Податкового кодексу України встановлено, що як виняток із положень пункту 173.1 цієї статті, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню.
Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року двох та більше об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до п. 167.2. ст. 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.
Відповідно до пункту 173.4. Податкового кодексу України, для цілей цього пункту платник податку самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банківські установи.
Згідно наведених норм ОСОБА_1 самостійно не були визначені суми податку, у зв'язку з реалізацією двох і більше легкових автомобілів протягом звітного періоду.
Натомість, грошові кошти отримані внаслідок такої реалізації автомобілів свідомо ним були відображені в книзі обліку доходів, податкових деклараціях платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, а також підтверджено в письмових поясненнях, наданих в ході проведення перевірки.
Враховуючи наведені норми, а також досліджені в ході судового розгляду обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про обґрунтованість доводів посадових осіб податкового органу про порушення ОСОБА_1 правил перебування на спрощеній системі оподаткування.
Щодо посилань представника позивача на те, що дохід отриманий ОСОБА_1 від продажу легкових автомобілів необхідно оподатковувати не за загальною системою оподаткування, як фізичною особою- підприємцем, як визначено податковим органом, колегія суддів зазначає наступне.
В даному випадку спеціальною нормою є норма Податкового кодексу України, яка регулює підприємницьку діяльність є ст. 177 ПК України для загальної сиситеми оподаткування, оскільки позивач добровільно та самостійно відобразив в книзі обліку доходів грошові кошти отримані внаслідок реалізації автомобілів і визначився щодо цих автотранспортних засобів, як таких що підлягають оподаткуванню саме, як від здійснення підприємницької діяльності. Таким чином і оподаткування даного доходу повинно бути проведено за загальною системою оподаткування для фізичних осіб - підприємців.
Посилання представника позивача, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції на можливість платника податків змінити та подати уточнюючі податкові декларації жодним чином не впливає на факт здійснення продажу автомобілів в господарскій діяльності, як фізичною особою - підприємцем, що на думку колегії суддів підтверджено в першу чергу книгою обліку доходів позивача.
Інших доводів, що слугували б підставою для скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень ані позивачем ані його представником надано не було.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до п.6 ч.6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зідно п. 2) ч.5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню 2) судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Колегія суддів зазначає, що дана справа відноситься до справ незначної складності в розумінні п.6 ч.6 ст. 12 КАС України, тому постанова суду апеляційної інстанції у даній справі набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що рішення які оскаржуються, кожне окремо, не перевищує розмір грошових коштів передбачений п.6 ч.6 ст. 12 КАС України, проте об'єднання позовних вимог, не може вплинути на процедуру оскарження рішення суду апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права подати касаційну скаргу на дане рішення суду апеляційної інстанції, виклавши в ній зауваження з приводу процедури його оскарження.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 року по справі № 818/1781/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Тацій З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 04.03.2019 року