іменем України
01 березня 2019 рокуСправа №451/102/19
Провадження № 3/451/221/19
Суддя Радехівського районного суду Львівської області Семенишин О.З., розглянувши матеріали, які надійшли з Радехівського ВП ЧВП ГУНПУ у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, пенсіонерки, ІНФОРМАЦІЯ_2, не інвалід, неодруженої, проживаючої в ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше до адміністративної відповідальності не притягалася,
за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП,-
З протоколів про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1, 15.01.2019 року та 01.02.2019 року, близько 12:00 та 8:00 години, по місцю проживання, вчинила домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_2 та брата ОСОБА_3, в ході якого ображала їх нецензурними словами, чим завдала психологічного болю.
ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину не визнала та суду пояснила, що вона вперше притягається до адміністративної відповідальності, нецензурними словами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виражалася, лише коли мати або брат обзивали її, вона відповідала, що дослівно «сама така (такий). Весь конфлікт в сім»ї відбувається із-за будинку, в якому вони проживають. Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 10 вересня 1993 року визначено порядок користування будинком, де їй надано у користування кімнату, площею13,4 кв.м. Раніше вона не проживала за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, оскільки доглядала людей похилого віку по м.Радехові і проживала з ними. Після повернення до будинку весь час виникають конфлікти, оскільки будинок є невеликим. Мати ОСОБА_2 та її брат ОСОБА_3, який є особою з інвалідністю, не дають можливості користуватися даною кімнатою, у будинку є газовідведення, однак в її кімнаті відсутній газ та світло. Такі умови для проживання є неможливими, вона немає де проживати та їй не дають можливості проживати у кімнаті, яка їй була виділена рішенням суду. Також звертала увагу суду, що мати поділила двох дочок між собою, вона сплачувала на користь матері аліменти, а друга дочка не сплачувала.
В судовому засіданні ОСОБА_2 суду пояснила, що її дочка виражалася до неї нецензурними словами, повідомляла їй, що її місце на цвинтарі та що після її смерті вона буде одягати червоний колір одягу та у неї буде свято. Крім цього, звертала увагу суду, що вона як мати дала їй освіту, а вона дозволяє собі виражатися до неї нецензурними словами.
В судовому засіданні ОСОБА_4 Степанівна- представник ОСОБА_2 (онучка) суду пояснила, що ОСОБА_1 виражалася нецензурними словами до бабусі та ОСОБА_3, це їй відомо із слів останніх, присутньою при цьому не була.
В судовому засіданні ОСОБА_3 суду пояснив, що його сестра ОСОБА_1 насміхається над ним як особою з інвалідністю, виражалася до нього нецензурними словами, виключає їм у будинку світло, створює неможливі умови для проживання.
На підтвердження винності ОСОБА_1 суду подано протоколи про адміністративне правопорушення, серії ГР №002851 від 18.01.2019 року та серії ГП 045079 від 4.02.2019 року; рапорт помічника чергового ОСОБА_5 від 15.01.2019 року; заяву ОСОБА_2 від 15.01.2019 року; пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 від 15.01.2019 року, заяву ОСОБА_2 від 1.02.2019 року, рапорт чергового ОСОБА_6 від 1.02.2019 року; пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 1.02.2019 року.
Дії правопорушника ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.1 ст.173-2 КУпАП, як вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, внаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному, або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до ст.36 КУпАП, особа яка вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За змістом ч.1 ст.173-2 КУпАП, особа не має права на вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, внаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному, або психічному здоров'ю потерпілого.
Отже, об'єктивну сторону правопорушення, за вчинення якого ОСОБА_1 просять притягнути до адміністративної відповідальності, є умисне вчинення насильства, будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру.
Відповідно до вимог ст.251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків..., а також іншими документами.
Згідно ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Суддею встановлено, що рішенням Радехівського районного суду Львівіської області від 10 вересня 1993 року встановлено порядок користування житловим будинком на вул..Шевченка,32 в м.Радехів, яким ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 виділено у користування житлове приміщення №1/6, площею 19,4 кв.м. та №115, площею 9 кв.м., а ОСОБА_1 житлове приміщення №1/2, площею 13,4 кв.м.
Тобто в даному будинку в даний час проживають ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, час від час їх навідує онучка ОСОБА_4.
Суддею встановлено, що у будинку є один лічильник, який облікує газопостачання до нього, проте в кімнаті ОСОБА_1 газопостачання відсутнє, що також в свою чергу створює їй неналежні умови для проживання.
Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя приходить до висновку що в судовому засіданні не знайшло підтвердження про те, що ОСОБА_1 виражалася нецензурними словами до матері ОСОБА_2 та брата ОСОБА_3
Проте суддею встановлено, що сам психологічний тиск поведінкою ОСОБА_1 мав місце, однак із обставин, які виникли у їх сім»ї, щодо користування будинком, та не залежали від самого правопорушника.
При накладенні адміністративного стягнення, у відповідності до вимог ст.33 КУпАП, враховується характер вчиненого правопорушення та його суспільну небезпеку, особу правопорушника, його ступінь вини та матеріальний стан.
Відповідно до ст.22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити правопорушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
З огляду на наведене, суд вважає за можливе, на підставі ст.22 КУпАП, звільнити ОСОБА_1М від адміністративної відповідальності, обмежившись щодо нього усним зауваженням.
У зв'язку із звільненням від адміністративної відповідальності судовий збір з правопорушника не підлягає стягненню.
Керуючись ст. ст.22, 283-285 КУпАП, суддя -
Звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, згідно ст.22 КУпАП у зв'язку з малозначністю, обмежившись щодо неї усним зауваженням.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Радехівський районний суд.
СуддяОСОБА_8