ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 лютого 2019 року № 826/9380/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства «Укррентсервіс»
до Державної служби України з безпеки на транспорті
третя особа Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області
про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд, -
Приватне підприємство «Укррентсервіс» (далі по тексту - позивач, ПП «Укррентсервіс») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №054384 від 17 травня 2018 року по акту №006031 від 17 травня 2018 року, що складений Управлінням Укртрансбезпеки у Житомирській області.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що оскаржуваний розрахунок складений з порушенням Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879, оскільки невірно визначено суб'єкта відповідальності. Як вказує представник позивача, транспортний засіб, відносно якого складено оскаржуваний розрахунок, хоча і належить на праві власності ПП «Укррентсервіс», однак станом на момент проведення габаритно-вагового контролю перебував у фактичному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан «Комбайн» на підставі договору оренди транспортних засобів, а тому відповідальність за перевищення обмежень маси чи навантажень на дорогах загального користування має нести саме перевізник, а не власник транспортного засобу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а також залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача зазначає, що твердження позивача про те, що він є лише власником транспортного засобу є безпідставним, оскільки водій транспортного засобу про наявність договору оренди транспортного засобу не повідомляв інспекторів Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області, а тільки надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, накладну на переміщення та ТТН №Оф00005264 від 17 травня 2018 року.
Також, за переконанням представника відповідача, позивачем не надано належних доказів щодо виконання умов договору оренди сторонами в частині переказу орендної плати орендарем на поточний рахунок орендодавця, що дає змогу стверджувати про недійсність правочину. Крім того, позивачем не надано належних доказів щодо перебування водія ОСОБА_2 у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Пан «Комбайн», а саме - копію трудової книжки, яка відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110), є основним документом про трудову діяльність працівника із записом про прийняття його на роботу.
Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, у якій повідомив, що позивач не може нести відповідальність за дії іншої юридичної особи в силу статті 61 Конституції України, яка передбачає індивідуальну відповідальність юридичної особи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Статтею 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пункту 8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Згідно Положення про Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області, управління є структурним підрозділом апарату Державної служби України з безпеки на транспорті.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Так, 17 травня 2018 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області на а/д М-06 Київ-Чоп 86 км. під час проведення рейдової перевірки відповідно до направлення на перевірку №011127 від 14 травня 2018 року проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 із причепом ВЕСТТ, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2
В ході проведення перевірки встановлено факт надання послуг з внутрішніх перевезень (комбайн зернозбиральний) відповідно до товарно-транспортної накладної №Оф00005264 від 17 травня 2018 року з порушенням вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме - без дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України з перевищенням вагових та/або габаритних параметрів або документа про внесення сплати за проїзд великовагових та великогабаритних транспортних засобів.
Матеріалами справи підтверджується, що за результатами габаритно-вагового контролю складено акт №054384 від 17 травня 2018 року про проведення перевірки та акт №0006031 від 17 травня 2018 року про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №054384 від 17 травня 2018 року, на підставі яких здійснено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нараховано позивачу плату за проїзд у розмірі 198,3 євро.
Незгода позивача із вказаним розрахунком зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 48 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Згідно з пунктом 1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879 (далі по тексту -Порядок №879), цей Порядок визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2, пункту 3 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Пунктом 28 Порядку №879 визначено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Перевізник має право на відшкодування вантажовідправником чи замовником коштів, внесених у рахунок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу.
Погодження маршруту видається після внесення в установленому розмірі плати за проїзд. У разі прийняття рішення про відмову перевізника від проїзду за погодженим маршрутом внесена плата за проїзд не повертається.
Відповідно до пункту 30 Порядку №879 плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.
При визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу.
Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази (пункт 31 Порядку №879).
Вимогами статті 31-1 Порядку №879 визначено, що якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі.
У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.
Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
Відповідно до пунктів 12-14 зазначеного Порядку №879, вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані. Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.
Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08 вересня 2005 року №2862-IV передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (пункт 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30).
Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40т (для контейнеровозів-понад 44т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 1 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 тонн або фактичною масою понад 24 тонн автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Пунктом 21 Порядку №879 передбачено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.
Відповідно до пункту 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об'єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.
Згідно статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Аналіз наведених вище норм чинного законодавства дають підстави для висновку, що обов'язок здійснювати плату за проїзд покладається на перевізника, а не на власника транспортного засобу, як зазначено в розрахунку.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що 03 січня 2018 року між Приватним підприємством «Укррентсервіс» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пан «Комбайн» (орендар) укладено договір №УРС-18 оренди транспортних засобів, відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах цього договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування автотранспортні засоби перелік майна, що передається в оренду (асортимент, кількість) зазначається в специфікації.
Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що передача, зазначеного у пункті 1.1 цього договору майна повинна бути здійснена, а орендарем прийнята в оренду шляхом підписання акту прийому-передачі майна, який є його невід'ємною частиною.
03 січня 2018 року між Приватним підприємством «Укррентсервіс» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пан «Комбайн» (орендар) складено та підписано акт прийому-передачі транспортних засобів до договору оренди транспортних засобів від 03 січня 2018 року №УРС-18, яким сторони засвідчують, що орендодавець передав, а орендар прийняв техніку, зокрема, DAF FT XF 105.510, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причіп ВЕСТТ, реєстраційний номер НОМЕР_2.
Статтею 799 Цивільного кодексу України встановлена форма договору найму транспортного засобу. Відповідно до цієї статті договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
В матеріалах справи наявні копії платіжних доручень №2548 від 12 квітня 2018 року на суму 40 000,00 грн., №2805 від 04 липня 2018 року на суму 42 000,00 грн., №2810 від 04 липня 2018 року, якими підтверджується факт оплати послуг з оренди транспортних засобів.
Наведені обставини спростовують доводи відповідача щодо недійсності договору оренди транспортних засобів від 03 січня 2018 року №УРС-18.
Також, в матеріалах справи міститься копія наказу №18-к від 14 березня 2017 року, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Пан «Комбайн» прийняв на роботу ОСОБА_2 на посаду водія автотранспортних засобів.
Факт перебування в трудових відносинах ОСОБА_2 із Товариством з обмеженою відповідальністю «Пан «Комбайн» підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_3 (запис №10).
Таким чином, Приватне підприємство «Укррентсервіс» не є автомобільним перевізником вантажу, а отже не є суб'єктом відповідальності за перевантаження автомобіля, який перебуває в оренді іншого підприємства.
Відтак, у працівника Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області були відсутні підстави для складання оскаржуваного розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №054384 від 17 травня 2018 року по акту №006031 від 17 травня 2018 року.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, в той час як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Адміністративний позов Приватного підприємства «Укррентсервіс» задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №054384 від 17 травня 2018 року по акту №006031 від 17 травня 2018 року, що складений Управлінням Укртрансбезпеки у Житомирській області.
3.Стягнути на користь Приватного підприємства «Укррентсервіс» (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 41359648) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, місто Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко