01 березня 2019 р. Справа №480/398/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулася до суду з позовною заявою до Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - відповідач, Південне об'єднане УПФУ Сумської області), в якій просила:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення ОСОБА_1 нарахування та виплати пенсії за період за період з 01.07.2018 по 31.08.2018;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму не отриманої пенсії за період з 01.07.2018 по 31.08.2018.
Свої вимоги мотивувала тим, що перебуває на обліку у відповідача відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Однак, у зв'язку з необхідністю проведення перевірки щодо отримання інформації про позивача, пенсія за липень та серпень 2018 року їй виплачена не була. Відповідачем було повідомлено ОСОБА_1, що виплату не отриманої пенсії буде проведено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Однак, з такими діями відповідача не погоджується та звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 06.02.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою у відповідача були витребувані додаткові докази у справі.
Від відповідача у справі до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.32-33), відповідно до якого представник Південного об'єднаного УПФУ Сумської області з посиланням на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, виходячи з того, що на підставі листа Держприкордонслужби позивачу призупинено виплату пенсії з 01.08.2018, у зв'язку з отриманням інформації про відсутність позивача за місцем проживання.
Фактично пенсія позивачу була поновлена починаючи з 01.09.2018. Стосовно вимоги позивача про виплату пенсії за липень 2018 року заперечує, оскільки пенсія позивачу за період з 01.07.2018 по 31.07.2018 була нарахована та виплачена, що підтверджується довідкою про нараховану та виплачену пенсію.
Щодо виплати заборгованості за серпень 2018 року, представник у відзиві зазначив, що вона буде проведена управлінням на умовах окремого порядку.
На виконання вимог ухвали суду від 06.02.2019 відповідач надіслав до суду додаткові докази у справі (а.с.25-30).
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1055 управління Пенсійного фонду України у Великописарівському районі та управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі реорганізовано шляхом злиття в Великописарівське об'єднане управління Пенсійного фонду України.
Південне об'єднане УПФУ Сумської області створене на підставі постанови Кабінету Міністрів України №5 від 11.01.2018 в результаті реорганізації шляхом злиття Великописарівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі.
Судом встановлено, що позивач перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Єнакієво Донецької області, розпорядженням УПФУ в Краснопільському районі від 12.01.2015 №9301 позивачу призначена пенсія за віком з 01.01.2015, що підтверджується копією розпорядження УПФУ в Краснопільському районі від 12.01.2015 №9301 (а.с.26), пенсійного посвідчення (а.с.13) та вбачається з позовної заяви та відзиву на позов.
ОСОБА_1 є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції згідно довідки Краснопільської районної державної адміністрації про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.10.2017 №100098 (с.12).
Як вбачається з відзиву, позивачу Південним об'єднаним УПФУ Сумської області виплата пенсії була призупинена з 01.08.2018 на підставі листа Держприкордонслужби у зв'язку з тривалою відсутністю (понад 60 днів) на непідконтрольній території. При цьому, як зазначає представник відповідача у відзиві, рішення щодо призупинення виплати пенсії позивачу в матеріалах пенсійної справи відсутнє (а.с.33).
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 11.09.2018 про поновлення виплати пенсії (а.с.27).
Рішенням районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Краснопільській районній державній адміністрації від 14.09.2018 (витяг з протоколу №58) відповідно до акту обстеження було відновлено виплату пенсії ОСОБА_1 (а.с.28). Відновлення виплати пенсії позивачу було призначено з 01.09.2018, що вбачається з відзиву (а.с.33) та листа відповідача (а.с.15-16).
Однак, пенсія позивачу у повному обсязі виплачена не була, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулася із запитом до відповідача щодо підстав невиплати пенсії за липень та серпень 2018р. (а.с.14), на що листом від 28.11.2018 №публ/4 (а.с.15) відповідач повідомив позивача, що відповідно до п.5 ст.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, соціальні виплати припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. У зв'язку з отриманням інформації про тривале перебування ОСОБА_1 (понад 60 днів) на непідконтрольній території, позивачу була призупинена виплата пенсії з 01.08.2018. Згідно рішення районної комісії від 14.09.2018 з 01.09.2018 позивачу було поновлено виплату пенсії.
Щодо виплати заборгованості, у листі було зазначено, що відповідно до п.15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 встановлено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення Комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальної виплати, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Тобто, пенсія позивачу пенсії за вищевказаний період буде проведена управлінням на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
При цьому, з матеріалів справи, зокрема, листа відповідача від 28.11.2018 (а.с.15-16), довідки від 14.02.2019 про нараховану та виплачену пенсію (а.с.29) та відзиву на позовну заяву (а.с.33), вбачається, що позивачу була призупинена виплата пенсії з 01.08.2018, пенсія за липень 2018 року нарахована та виплачена, а за серпень 2018 року - нарахована, однак, не виплачена. Подальша виплата пенсії позивачу здійснювалася з 01.09.2018, що вбачається з позовної заяви (а.с.5) та відзиву (а.с.33).
Суд не може погодитись з бездіяльністю відповідача щодо не виплати ним пенсії позивачу за серпень 2018р. та таку бездіяльність суд вважає протиправною, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч.3 ст. 4 Закону №1058-ІV).
Згідно частини 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.2 ст. 4 Закону №1706-VII).
Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (далі - Порядок №509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.
Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону №1706-VII, Порядку №509 та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 8 червня 2016 року №365 (далі - Порядок №365) вказує на правомірність призупинення пенсії у зв'язку із встановленням факту відсутності позивача за місцем проживання понад 60 днів на основі отриманої інформації від Держприкордонслужби України.
Дійсно, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є однією з підстав, визначених у п.5 п.12 Порядку №365 для припинення соціальних виплат. Однак, будь-якої інформації, отриманої від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідачем надано не було.
При цьому, суд відмічає, що ні вказаний Порядок №365, ні Закон №1706-VII, на які посилається відповідач, в обґрунтування своєї позиції, не визначають самого порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.
Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-1V. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії. Так, за приписами цієї норми, виплата пенсії, зокрема, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у таких випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
В той же час, як вбачається з листа від 28.11.2018 (а.с.15-16), а також відзиву на позов (а.с.33) виплата пенсії відповідачем була припинена з 01.08.2018, у зв'язку із встановленням за інформацією Держприкордонслужби України факту відсутності позивача строком понад 60 днів за місцем проживання. Однак, вказане не є тією підставою, виключний перелік яких зазначено у ст.49 Закону №1058-IV для прийняття рішення про припинення пенсії. Тим паче, припинення пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом №1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі відповідного рішення органу Пенсійного фонду, якого, як вбачається з матеріалів справи (а.с.33), прийнято не було. У зв'язку з чим, суд визнає, що припинення відповідачем виплати позивачу пенсії з серпня 2018р. є протиправним та здійснене не у спосіб, передбачений законом.
Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на Порядок №365 та Закон №1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування не передбачені ст. 49 Закону №1058-IV. А норми Закону №1058-IV є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.
Крім того, відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.11.2003 №1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Також, обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначає, що виплата пенсії за серпень 2018 року буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Однак, станом на момент розгляду справи, відповідного порядку Кабінетом Міністрів України, на який посилається відповідач, не розроблено. При цьому відповідно до ч.4 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прав та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
В даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70).
Європейський суд з прав людини в рішенні «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 стосовно бездіяльності держави щодо прийняття нормативного акту, яких визначає механізму реалізації прав громадян, в п.п.55,56 зазначив, що відмова держави здійснити певні дії становила втручання в права заявників, передбачені статтею 1 Першого протоколу. Уряд не надав жодних пояснень цієї бездіяльності, яка тримала заявників у невизначеності. Таким чином, Суд не бачить жодних причин, чому органи влади не вжили заходів для визначення розміру надбавки до пенсії заявників і вважає це втручання невиправданим. Отже, було порушення права заявників, передбаченого статтею 1 Першого протоколу.
Враховуючи встановлені обставини у справі та досліджені докази, приймаючи до уваги, що припинення виплати пенсії за серпень 2018р. відповідачем здійснено не у спосіб, встановлений законом, відмова у виплаті нарахованої пенсії за вказаний період через відсутність розробленого Кабінетом Міністрів України відповідного порядку щодо виплати пенсії, виплату якої протиправно було зупинено, не відповідають критеріям правомірності, визначених ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 та зобов'язання відповідача здійснити виплату нарахованої раніше призначеної пенсії за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію за період з 01.07.2018 по 31.07.2018, а також нарахувати пенсію за період з 01.08.2018 по 31.08.2018, суд вважає за необхідне в їх задоволенні відмовити, оскільки з досліджених судом матеріалів справи було підтверджено факт нарахування пенсії позивачу за вказані періоди та факт виплати пенсії за період з 01.07.2018 по 31.07.2018 (а.с.29).
Що стосується заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки за нормами п.1. ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання вчинити його певні дії, та за рішенням суду не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішувалось питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, така заява позивача не підлягає задоволенню за безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (42700, Сумська область, м.Охтирка, вул.Сумська, буд.48, код ЄДРПОУ 42421549) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за період з 01.08.2018 по 31.08.2018.
Зобов'язати Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області виплатити ОСОБА_1 нараховану раніше призначену пенсію за період з 01.08.2018 по 31.08.2018.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
В задоволення заяви ОСОБА_1 про звернення рішення до негайного виконання відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 01.03.2019.
Суддя І.Г. Шевченко