01 березня 2019 р. м. ХерсонСправа № 540/377/19
Суддя Херсонського окружного адміністративного суду Пекний А.С., перевіривши виконання вимог статей 160-168 КАС України за адміністративним позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про примусове відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням експертизи (випробуванням) зразків продукції,
встановив:
Головне управління Держпродспоживслужби в Херсонській області (далі-позивач, Головне управління) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-відповідач), в якому просить стягнути з останнього відшкодування коштів за вартість відібраних зразків нехарчової продукції та витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, включаючи витрати на доставку зразків продукції до місця проведення експертизи в сумі 10639,00 грн. на рахунок позивача.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на виконання Секторального плану на 2018 рік, затвердженого 27 листопада 2017 року, плану здійснення діяльності відділу ринкового нагляду на ІІІ квартал 2018 року, Наказу № 2950 від 12.09.2018 року «Про проведення планової перевірки» та направлення від 12.09.2018 року № 2934, головними спеціалістами відділу ринкового нагляду Управління захисту споживачів Головного управління Держпродспроживслужби в Херсонській області, було проведено планову перевірку магазину «Техносвіт» ФО-П ОСОБА_1 щодо відповідності характеристик продукції (низьковольтного електричного обладнання), вимогам Технічних регламентів, що розповсюджуються на зазначену продукцію. За результатами вказаної перевірки складено акт перевірки характеристик продукції від 18.09.2018 року № 06-1-7/57. За наявності підстав вважати, що продукція є небезпечною, становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, Головним управлінням прийнято рішення про відбір зразків продукції від 18.09.2018 року № 15 - тепловентилятор торгової марки SCARLET модель SC-FH 53002.Зауважень чи клопотань щодо процедури відбору в акті відбору зразків продукції не заявлено. Зразки продукції направлено до Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (ДП «Укрметртестстандарт).
На підставі Протоколу випробувань ДП «Укрметртестстандарст» 31.10.2018 року, Головним управлінням винесено Рішення № 162 про заборону надання продукції на ринку, яким заборонено надання продукції на ринку (введення її в обіг або розповсюдження) шляхом повернення розповсюджувачем всіх одинищ відповідної продукції, що перебуває у його розпорядженні, виробнику/розповсюджувачу у ланцюгу постачання відповідної продукції або іншим шляхом, що не суперечить чинному законодавству.
Станом на день звернення до суду з даним позовом протоколи випробувань ДП «Укрметртестстандарт» відповідачем не оскаржувалися та є чинними.
Головним управлінням, 30.10.2018 року, направлено лист № 06-1-7/3306 «Про результати лабораторних досліджень» з додатками на 20 аркушах та лист № 06-І-7/3305 з інформацією про необхідність відшкодування витрат пов'язаних з проведенням лабораторних досліджень згідно даних бухгалтерського обліку (квитанція про відправлення від 31.10.2018 року).
Відповідно до отриманого від ДП «Укрметртестстандарт» акту здачі - приймання робіт № 306 - В124880/18, згідно з договором № 306-В124880/18 від 01.08.2018 року встановлено, що сума, на яку виконано робіт становить - 8466,00 грн. Головним управлінням, на основі даних бухгалтерського обліку, підготовлено та направлено пакет документів з інформацією про загальну суму відшкодування - 10639,00 коп., що включає вартість відібраних зразків та витрати, пов'язані з проведенням експертизи, включаючи витрати на доставку зразків продукції до місця проведення експертизи.
У зв'язку із несплатою відповідачем коштів за вартість відібраних зразків та витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, включаючи витрати на доставку зразків продукції до місця проведення експертизи, Головне управління звернулось до суду з позовною заявою про примусове стягнення вищевказаної суми у розмірі - 10639,00 грн.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суд прийшов до висновку, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Положеннями ч.1 ст.19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
За змістом частини п'ятої статті 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Аналогічна позиція щодо застосування положень ст. 21 КАС України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019р. у справі №803/3/18.
Також слід врахувати, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши у п.п. 22-24 рішення наступне:
"Суд знову зазначає, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (див. рішення у справі "Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії" від 19 грудня 1997 року, п. 37).
Відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії", заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії", N N 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).
Як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)"."
Зазначена правова позиція Європейського суду з прав людини дає можливість виділити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції). З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін щодо доведення обставин, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
Верховний Суд в постанові від 30.01.2019р. у справі №803/3/18 підкреслив, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Аналізуючи викладені правові норми у сукупності обставинами даної справи, приймаючи до уваги, що позивачем пред'явлена вимога щодо відшкодування шкоди, яка є самостійною позовною вимогою, суд приходить до висновку, що спір, який виник в межах даного позову не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.170, 243, 248 КАС України,
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про примусове відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням експертизи (випробуванням) зразків продукції.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору належить до юрисдикції господарського суду.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.
Повернути позивачу сплачений судовий збір в сумі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення №101 від 20.02.2019р.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею.
Суддя Пекний А.С.
кат. 114000000