про повернення позовної заяви
27 лютого 2019 року м. Київ № 320/893/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві адміністративний позов заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області до Таращанської районної ради Київської області та відділу освіти і науки Таращанської районної ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом у порядку ч. 4 ст. 53 КАС України, пред'явивши вимоги про:
- визнання протиправною бездіяльності Таращанської районної ради щодо невжиття заходів, направлених на усунення порушень протипожежної безпеки в діяльності комунального закладу освіти «Степківському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Таращанської районної ради Київської області, що зафіксовані у акті планової перевірки № 74, проведеної співробітниками Таращанського районного управління Головного управління ДСНС України у Київській області, та зобов'язання вжити в межах компетенції заходи, направлені на усунення вказаних порушень протипожежної безпеки,
- визнання протиправною бездіяльність відділу освіти і науки Таращанської державної районної адміністрації щодо невжиття заходів, направлених на усунення порушень протипожежної безпеки в діяльності комунального закладу освіти «Степківському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Таращанської районної ради Київської області, що зафіксовані у акті планової перевірки № 74, проведеної співробітниками Таращанського районного управління Головного управління ДСНС України у Київській області, та зобов'язання вжити в межах компетенції заходи, направлені на усунення вказаних порушень протипожежної безпеки.
Згідно ч. 1 ст. 171 КАС України передумовою відкриття провадження в адміністративній справі є з'ясування суддею, в тому числі, наявності підстав для залишення позовної заяви без руху, її повернення або відмови у відкритті провадження у справі.
Дослідивши позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає поверненню прокурору без розгляду у зв'язку з наступним.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
Так, представництво державних інтересів прокурором в адміністративному судочинстві є проблемним питанням у зв'язку з надто широким тлумаченням поняття «інтерес держави» як представниками прокуратури, так і іншими учасниками судового процесу. Кожне звернення прокурора до суду обумовлено порушенням державних інтересів, що є оціночним поняттям із закладеним в процесуальне законодавство смисловим змістом "самостійно визначає" та є складовою терміну "внутрішнє переконання".
Суб'єктами оцінки виступають як прокурор при прийнятті ним рішення щодо виконання представницької функції, так і суд при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав такого звернення, тому визначальним у даному випадку є розкриття поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 99 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
У позовній заяві прокурор стверджує про те, що державний інтерес у даному випадку полягає у необхідності неухильного та ефективного виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб як учасників освітньої діяльності законодавчих обов'язків щодо створення безпечних умов учням для здобуття освіти. Також посилається на те, що рівень реалізації посадовими особами наданих повноважень має забезпечувати досягнення законодавчої мети у вигляді створення та підтримання таких умов здобуття освіти, що виключають будь-яку шкоду або загрозу життю та здоров'ю дітей.
Проте, суд зазначає, що у спірних правовідносинах мова йде про захист прав конкретних осіб, а саме дітей, що навчаються, працюють та відвідують вказаний навчальний заклад, але не про інтерес держави як потребу у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Як вірно зазначено у позовній заяві, відповідно до п. 1 Положення «Про Державну службу України з надзвичайних ситуацій», затвердженого Постановою КМ України від 16.12.2015 № 1052, Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері пожежної та техногенної безпеки.
Згідно п. 12 ч. 1 ст. 67 Кодексу цивільного захисту України до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей.
Отже, спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері забезпечення пожежної безпеки є саме органи ДСНС, яким згідно ст.ст. 67, 68 Кодексу цивільного захисту України надано повноваження на звернення до суду з позовом про зупинення діяльності.
Водночас, суд вважає необґрунтованими доводи прокурора стосовно того, що органи ДСНС позбавленні права звертатися з позовом про спонукання суб'єктів владних повноважень до усунення порушень вимог пожежної безпеки у закладах освіти, оскільки законодавець визначив чіткий порядок дій органів ДСНС у випадку виявлення порушень, зокрема, вимог пожежної безпеки, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей.
Крім того, прокурором не конкретизовано зміст позовних вимог в частині зобов'язання відповідачів вчинити певні дії, оскільки не зазначено, які саме дії слід вчинити відповідачам для усунення виявлених порушень.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що питання, порушене у позовній заяві, не відноситься до сфери державних інтересів, вирішення якого охоплюється правом прокурора, передбаченим ст. 53 КАС України.
Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Отже, позовна заява підлягає поверненню прокурору.
Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 169, 171, 243, 248 КАС України, суд,-
Позовну заяву заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області до Таращанської районної ради Київської області та відділу освіти і науки Таращанської районної ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві без розгляду разом із доданими до неї документами.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.