79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
19.02.2019 Справа №914/1946/18
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Омега-Автопоставка», Харківська область, Харківський район, смт.Васищеве,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит», Львівська область, м.Червоноград,
про: стягнення заборгованості та штрафних санкцій
ціна позову: 1044297,46грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
18.10.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Омега-Автопоставка» звернулось до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит» про стягнення 845401,47грн суми основного боргу, 19177,87грн пені, 166932,87грн штрафу, та 12785,25грн. 24 відсотків річних; ціна позову: 1044297,46грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за укладеним Договором поставки товару від 06.03.2017р. №008415-17.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.10.2018р. суд постановив Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Омега-Автопоставка» від 08.10.2018р. вих. №27725 залишити без руху.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.11.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 04.12.2018р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.12.2018р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 22.01.2019р.
04.12.2018р. Позивачем подано клопотання від 04.12.2018р. (вх.№46293/18) про проведення засідання 22.01.2019р. в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.12.2018р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 22.01.2019 р.
Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.12.2018р. суд постановив судове засідання на 22.01.2019р. у справі №914/1946/18 провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Харківської області за адресою: (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 8-й під'їзд).
З підстав тимчасової непрацездатності судді Фартушка Т.Б. судове засідання 22.01.2019р. не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 25.01.2019р. суд постановив призначити судове засідання на 05.02.2019р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 25.01.2019р. суд постановив судове засідання на 05.02.19 р. о 11:30 год. у справі №914/1946/18 провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Харківської області за адресою: (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 8-й під'їзд).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.02.2019р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 19.02.2019р.
Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходило.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, проте, 11.02.2019р. на адресу суду надіслав письмові пояснення від 05.02.2019р. б/н (вх. №5898/19), у яких повідомляє суд про повне та скорочене найменування Позивача, просить суд розглянути справу за наявними у ній матеріалами без участі представника Позивача, позовні вимоги підтримує, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 845401,47грн суми основного боргу, 19177,87грн пені, 166932,87грн штрафу, та 12785,25грн. 24 відсотків річних.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка визнавалась судом обов'язковою, вимог ухвал суду у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.
Позиція Позивача:
Позивач, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06.03.2017р. між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поставки товару №008415-17, за яким Позивач взяті на себе договірні зобов'язання щодо поставки товару в асортименті, кількості та за ціною в українській гривні виконав належним чином, проте Відповідач свій обов'язок щодо оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором поставки товару від 06.03.2017р. №008415-17 не виконав, внаслідок чого утворився борг в розмірі 845401,47грн. Окрім того, за порушення поряду та строку здійснення оплати поставленого за Договором товару Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 19177,87грн пені, 166932,87грн штрафу, та 12785,25грн. 24 відсотків річних.
Відповідач жодного разу в судові засідання не з'явився, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав.
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, подане Позивачем клопотання (від 11.02.2019р. вх. №5898/19) суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.
06.03.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Омега-Автопоставка» (надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворит» (надалі - Відповідач, Покупець) укладено договір поставки товару №008415-17 (далі - Договір), відповідно до якого (п.1.1. Договору) Постачальник зобов'язувався поставляти Покупцю Товари (запчастини та/або шини до транспортних засобів) в асортименті, кількості та за ціною в українській гривні згідно з заявками Покупця, що узгоджуються сторонами за допомогою факсимільного або електронного зв'язку, чи в усній формі, а Покупець зобов'язувався прийняти і сплатити його на умовах даного Договору; підтвердження факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни Товару є прийняття Покупцем Товару по видатковій накладній, виданій Постачальником, яка після її підписання Сторонами має юридичну силу специфікації в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України. Товар, прийнятий Покупцем по видатковій накладній не підлягає поверненню за ініціативою Покупця, окрім випадків його невідповідності якості, або якщо кількість переданого товару перевищує кількість, що заявлена Покупцем, або у випадку, передбаченому п.7 Додатку №1 до цього договору.
Пунктом 2.1. Договору Сторонами встановлено, що умови поставки товару: СРТ (ІНКОТЕРМС 2010) склад Покупця; адреса складу Покупця узгоджується Сторонами в заявці в порядку передбаченому п.1.1 Договору; за погодженням Сторін можлива поставка товару на умовах FCA (ІНКОТЕРМС 2010) склад Постачальника, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, смт.Васищеве, вул.Промислова, 1 або Харківська область, Харківський район, смт. Бабаї, вул. Вторчерметівська, 4, або Київська область, Києво-Святошинський район, с.Чайки, вул.Антонова, 1-а; також за погодженням сторін можлива поставка Товару на умовах CPT, FCA (ІНКОТЕРМС 2010) інші склади Постачальника, що знаходяться за вказаними у Додатку №9 до цього Договору; конкретна адреса складу Постачальника завчасно повідомляється Покупцеві за допомогою факсимільного або електронного зв'язку, чи усно.
Відповідно до пункту 2.2. Договору моментом поставки товару вважається дата підписання представником Покупця видаткової накладної на товар, що поставляється.
Згідно пункту 2.3. Договору Товар поставляється протягом 7 (семи) днів з моменту підтвердження Постачальником заявки Покупця; Постачальник підтверджує заявку з урахуванням товарних позицій, які є в наявності на складі або можуть бути доставлені Покупцеві в обумовлені строки зі складу Постачальника; в заявці повинні вказуватися артикул (картка), код по каталогу, крос-код, найменування, кількість Товару, інші дані, необхідні для формування партії Товару.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що якість Товару повинна відповідати встановленим ДСТУ і ТУ.
Відповідно до пункту 4.1. Договору орієнтована суму Договору складає 3000000 (три мільйони гривень 00 копійок) з урахуванням ПДВ.
Згідно пункту 4.4. Договору оплата здійснюється на умовах 100% відстрочення платежу в строк, вказаний у видатковій накладній, згідно за якою був поставлений Товар (надана послуга); якщо у видатковій накладній не вказано строк оплати, то Товар (надана послуга) має бути сплачена Покупцем протягом 30 календарних днів з моменту поставки; якщо Сторонами підписувався акт про надання послуг, строк оплати таких послуг не може перевищувати 30 календарних днів з дати підписання Сторонами відповідного акту.
Відповідно до пункту 4.7. Договору за вимогою Постачальника, яку він може пред'являти один раз на рік, Покупець протягом 30 днів віддати пред'явлення вимоги, якщо інший строк не встановлений у самій вимозі, повинен повністю сплатити раніше поставлений Товар (надані послуги), у тому числі й той, термін оплати якого не закінчився згідно з пунктом 4.4. Договору; у випадку невиконання та/або неналежного виконання зазначеного зобов'язання, Покупець протягом наступних трьох банківських днів також повинен сплатити Постачальнику штраф у розмірі 1% від загальної вартості всього поставленого, але неоплаченого Товару (наданих послуг).
Згідно п.5.1. Договору у разі порушення строків оплати поставленого Товару та/або наданих послуг, передбачених п.4.4. Договору п.7.4. Додатку №1 до Договору, Покупець, насамперед, зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом всього часу прострочення, також відповідно до ст.. 625 ЦК України 24% річних від простроченої суми протягом всього часу прострочення, а потім сплатити суму основного боргу; Покупець погоджується з тим, що Постачальник під час надходження грошових коштів від Покупця, спочатку зараховую нараховану суму пені і річних; окрім вищезазначеної пені і річних у разі прострочення платежу строком понад 30 календарних днів, Покупець зобов'язаний сплатити додатково штраф у розмірі 20% від простроченої суми; нарахування пені і штрафу за прострочення оплати припиняється через дванадцять місяців з дня, коли грошове зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до пункту 10.3. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31.12.2017р. включно, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами свої зобов'язань за даним Договором; у разі, коли жодна із Сторін за п'ятнадцять календарних днів до закінчення строку дії Договору письмово не повідомить іншу Сторону про розірвання Договору, дія цього Договору автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік.
Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що в період з лютого по серпень 2018р. Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято товар за Договором на загальну суму 2405327,58грн., що підтверджується Видатковими накладними від 23.02.2018р. №ХВ-0367668 на суму 963896,04грн.; від 23.02.2018р. №ХВ-0367490 на суму 288573,36грн.; від 23.02.2018р. №ХВ-0367870 на суму 9173,28грн.; від 07.03.2018р. №ХВ-0445895 на суму 6380,16грн.; від 14.03.2018р. №ХВ-0486677 на суму 14188,56грн.; від 15.03.2018р. №ХВ-0502073 на суму 2929,68грн.; від 16.03.2018р. №ХВ-0506078 на суму 56600,28грн.; від 16.03.2018р. №ХВ-0506420 на суму 160137грн.; від 27.03.2018р. №ХВ-0593790 на суму 1610,88грн.; від 28.03.2018р. №ХВ-0599285 на суму 4428грн.; від 30.03.2018р. №ХВ-0619239 на суму 336755,28грн.; від 30.03.2018р. №ХВ-0621530 на суму 23011,44грн.; від 31.03.2018р. №ХВ-0630790 на суму 10900,08грн.; від 02.04.2018р. №ХВ-0637773 на суму 3554,04грн.; від 02.04.2018р. №ХВ-0643272 на суму 6900,24грн.; від 03.04.2018р. №ХВ-0650881 на суму 7300,08грн.; від 05.04.2018р. №ХВ-0670943 на суму4640,88грн.; від 05.04.2018р. №ХВ-0672107 суму 6741,60грн.; від 05.04.2018р. №ХВ-0675544 на суму 2872,44грн.; від 06.04.2018р. №ХВ-0688315 на суму 13731,36грн.; від 06.04.2018р. №ХВ-0691343 на суму 3657,96грн.; від 10.04.2018р. №ХВ-0703108 на суму 5037,60грн.; від 10.04.2018р. №ХВ-0705404 на суму 2983,60грн.; від 11.04.2018р. №ХВ-0711710 на суму 6976,08грн.; від 11.04.2018р. №ХВ-0713426 на суму 17713,56грн.; від 11.04.2018р. №ХВ-0714688 на суму 20907,36грн.; від 12.04.2018р. №ХВ-0729101 на суму 5854,46грн.; від 13.04.2018р. №ХВ-0738667 на суму 1719,60грн.; від 13.04.2018р. №ХВ-0739481 на суму 2547,36грн.; від 13.04.2018р. №ХВ-0739504 на суму 19427,28грн.; від 13.04.2018р. №ХВ-0740638 на суму 1231,92грн.; від 17.04.2018р. №ХВ-0770691 на суму 82339,92грн.; від 17.04.2018р. №ХВ-0772263 на суму 13483,20грн.; від 17.04.2018р. №ХВ-0772275 на суму 8812,80грн.; від 17.04.2018р. №ХВ-0773990 на суму 10075,20грн.; від 17.04.2018р. №ХВ-0775300 на суму 8233,56грн.; від 17.04.2018р. №ХВ-0773151 на суму 22204,32грн.; від 17.04.2018р. №ХВ-0775440 на суму 5842,56грн.; від 18.04.2018р. №ХВ-0786625 на суму 10075,20грн.; від 18.04.2018р №ХВ-0786670 на суму 5764,56грн.; від 18.04.2018р. №ХВ-0786707 на суму 7359,96грн.; від 19.04.2018р. №ХВ-0794147 на суму 3820,20грн.; від 19.04.2018р. №ХВ-0800725 на суму 4259,76грн.; від 19.04.2018р. №ХВ-0796068 на суму 18222грн.; від 19.04.2018р. №ХВ-0801185 на суму 4492,32грн.; від 20.04.2018р. №ХВ-0804642 на суму 5967,60грн.; від 23.04.2018р. №ХВ-0819445 на суму 1973,64грн.; від 24.04.2018р. №ХВ-0837061 на суму 1129,08грн.; від 26.04.2018р. №ХВ-0860565 на суму 3478,20грн.; від 26.04.2018р. №ХВ-0860608 на суму 8836,44грн.; від 27.04.2018р. №ХВ-0869908 на суму 4054,68грн.; від 30.04.2018р. №ХВ-0883059 на суму 1406,22грн.; від 30.04.2018р. №ХВ-0883230 на суму 2489,52грн.; від 01.05.2018р. №ХВ-0884343 на суму 5269,92грн.; від 03.05.2018р. №ХВ-0904299 на суму 1932,48грн.; від 04.05.2018р. №ХВ-0916488 на суму 8898,72грн.; від 04.05.2018р. №ХВ-0923254 на суму 1524,00грн.; від 07.05.2018р. №ХВ-0937112 на суму 13130,88грн.; від 09.05.2018р. №ХВ-0949709 на суму 3951,12грн.; від 09.05.2018р. №ХВ-0949717 на суму 2139,66грн.; від 09.05.2018р. №ХВ-0954499 на суму 5968,96грн.; від 15.05.2018р. №ХВ-1000516 на суму 2340,48грн.; від 16.05.2018р. №ХВ-1012590 на суму 2687,10грн.; від 16.05.2018р. №ХВ-1013250 на суму 6233,52грн.; від 22.05.2018р. №ХВ-1064402 на суму 22544,28грн.; від 23.05.2018р. №ХВ-1076592 на суму 670,26грн.; від 28.05.2018р. №ХВ-1105577 на суму 1748,88грн.; від 30.05.2018р. №ХВ-1122075 на суму 4299,30грн.; від 30.05.2018р. №ХВ-1122960 на суму 1433,10грн.; від 06.07.2018р. №ХВ-1427661 на суму 9622,08грн.; від 10.07.2018р. №ХВ-1455486 на суму 6220,08грн.; від 17.07.2018р. №ХВ-1504175 на суму 7844,16грн.; від 17.07.2018р. №ХВ-1504194 на суму 2050,02грн.; від 18.07.2018р. №ХВ-1520491 на суму 2999,52грн.; від 19.07.2018р. №ХВ-1525896 на суму 1370,04грн.; від 20.07.2018р. №ХВ-1544081 на суму 11000,04грн.; від 25.07.2018р. №ХВ-1580506 на суму 1599,00грн.; від 25.07.2018р. №ХВ-1580523 на суму 5560,32грн.; від 01.08.2018р. №ХВ-1625905 на суму 15750,24грн.; від 14.08.2018р. №ХВ-1731093 на суму 7880,16грн.; від 17.08.2018р. №ХВ-1757584 на суму 2856,96грн.
Вказані видаткові накладні підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
Також Позивач у позовній заяві стверджує, що Відповідач частково повернув отримані товари на суму 416210,10грн., а також оплатив частину товару у сумі 1143716,01грн. в решті згідно доводів Позивача, Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого товару належним чином не виконано, внаслідок чого утворився борг розмірі 845401,47грн. Належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення вказаної суми основного боргу Учасниками справи станом на час розгляду спору по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 845401,47грн. суми основного боргу з поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором. Окрім того, за порушення поряду та строку здійснення оплати поставленого за Договором товару Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 19177,87грн пені за період з 16.09.2018р. по 08.10.2018р., 166932,87грн штрафу з суми боргу, яка існувала станом на 01.09.2018р. та 12785,25грн. 24 відсотків річних за період з 16.09.2018р. по 08.10.2018р.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст. 231 Господарського кодексу України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.
Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно п.5.1. Договору у разі порушення строків оплати поставленого Товару та/або наданих послуг, передбачених п.4.4. Договору п.7.4. Додатку №1 до Договору, Покупець, насамперед, зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом всього часу прострочення, також відповідно до ст.. 625 ЦК України 24% річних від простроченої суми протягом всього часу прострочення, а потім сплатити суму основного боргу; Покупець погоджується з тим, що Постачальник під час надходження грошових коштів від Покупця, спочатку зараховую нараховану суму пені і річних; окрім вищезазначеної пені і річних у разі прострочення платежу строком понад 30 календарних днів, Покупець зобов'язаний сплатити додатково штраф у розмірі 20% від простроченої суми; нарахування пені і штрафу за прострочення оплати припиняється через дванадцять місяців з дня, коли грошове зобов'язання мало бути виконане.
Стягнення судом за неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань неустойки у вигляді одночасно штрафу та пені не суперечить умовам Договору та узгоджується із положеннями закону, оскільки згідно ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду що вбачається із постанов суду від 09.02.2018р. у справі № 911/2813/17, від 17.05.2018р. у справі № 910/6046/16, від 22.03.2018р. у справі № 911/1351/17 та ін.
Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару за вказаний Позивачем період становить 19177,87грн.
Щодо нарахування Позивачем Відповідачу штрафу в порядку пункту 5.1. Договору суд зазначає, що такий розрахунок проведено невірно, оскільки помилково включено до суми нарахування штрафу суму заборгованості за видатковими накладними, за якими заборгованість існувала менше 30 днів. Так, не підлягає нарахування штрафу в порядку пункту 5.1. Договору за видатковими накладними, заборгованість за якими виникла після 01.08.2018р., оскільки штраф нараховується із заборгованості, яка існувала більше 30 днів станом на 01.09.2018р. (Позивачем у позовній заяві штраф розраховано з заборгованості, яка виникла не пізніше 01.09.2018р. (а.с.15, сторінка 3 позовної заяви)).
Перевіривши правильність нарахування суми штрафу за вказаний Позивачем період судом встановлено, що сума штрафу, належного до стягнення з Відповідача на користь Позивача за заявлений Позивачем період становить 154129,77грн.
З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 166932,87грн. штрафу є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 154129,77грн.
При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача пені та штрафу за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність розрахунку двадцяти чотирьох відсотків річних за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача двадцяти чотирьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару за вказаний Позивачем період становить 12785,25грн.
З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 12785,25грн. 24% річних за період з 16.09.2018р. по 08.10.2018р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 24 відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором електричної енергії Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов'язання, щодо оплати товару за Договором від 06.03.2017р. №008415-17, перевіривши розрахунок нарахованих сум основного боргу, пені, штрафу та 24% річних за заявлений Позивачем період, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача 845401,47грн. суми основного боргу, 19177,87грн. пені, 154129,77грн. штрафу та 19177,87грн. 24% річних. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 15664,45грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 5705,49грн. витрат пов'язаних із розглядом справи.
Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 04.10.2018р. №11 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 15664,45грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №5 до позовної заяви.
Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на час розгляду спору по суті Позивачем суду не заявлено та не подано. В матеріалах справи такі докази відсутні. Щодо доданої Позивачем до заяви від 06.11.2018р. вх.№42306/18 копії наказу від 01.02.2018р. №16-пр суд зазначає, що цим наказом встановлено норми видатків на відрядження з 01.02.2018р., проте, доказів безпосереднього понесення таких витрат Позивачем не надано.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 15664,45грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 15472,42грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит» (80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Львівська, буд.51А; ідентифікаційний код 31843871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Омега-Автопоставка» (62495, Харківська область, Харківський район, смт.Васищеве, вул.Промислова, буд.1; ідентифікаційний код 33010822) 845401,47грн. суми основного боргу, 19177,87грн. пені, 154129,77грн. штрафу, 12785,25грн. 24% річних та 15472,42грн. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 28.02.2019р.
Головуючий суддя Фартушок Т. Б.