ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.02.2019Справа № 910/9790/18
Суддя господарського суду міста Києва Головіна К.І., розглянувши матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про застосування наслідків нікчемності договору та відшкодування вартості майна
за участю представників сторін:
від позивача: Корнієнко Я.А., довіреність № 02-08/08 від 20.04.18;
від відповідача: Грекова Л.В., ордер № 026731 від 10.10.18;
від третьої особи: не з'явився
До господарського суду міста Києва з позовом звернулось Публічне акціонерне товариство «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна». позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Централ Капітал», відповідач) про застосування наслідків нікчемності договору та відшкодування вартості майна на підставі ст. ст. 215, 216 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Позов обґрунтований тим, що договір купівлі-продажу від 24.07.2015 р., за яким «Банк Петрокоммерц-Україна» продав ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал» нежитлове приміщення, загальною площею 81,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Киїів вул. Горького (Антоновича), буд. 19/21, приміщення 45, за результатами перевірки правочинів, проведеною уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», був визнаний нікчемним на підставі п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, а вказане нерухоме майно було відчужено відповідачу за ціною 2 112 553 грн., без ПДВ., в той час як ринкова вартість складає 2 741 728.00 грн. без ПДВ, що на 629 175,00 грн. (22,95%) менше від ринкової вартості, тобто оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості майна, отриманого банком.
17.05.2016р. позивач направив листа на адресу ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» з вимогою повернути банку майно, отримане за нікчемним договором та забезпечити скасування відповідних записів, внесених в Єдиного державного реєстру речових правна нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо вказаного приміщення. Проте, відповідач вимоги банку не виконав.
Посилаючись на те, що відповідач не має можливості повернути банку усе отримане за нікчемним договором, позивач просив суд відшкодувати йому вартість нерухомого майна в розмірі 629 175, 00 грн., виходячи вартості нерухомого майна на дату укладення нікчемного договору згідно з наданим банком висновком.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2018 р. вказану заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, сторонам надано можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки. Цією ж ухвалою до розгляду справи була залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, третя особа).
У підготовчому засіданні представник позивача подав заяву про доповнення підстав позову, у якій просив застосувати наслідки нікчемності правочину, визнаного ще на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», так як банк уклав договір, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Також позивач подав заяву про виправлення арифметичних помилок у позові, зазначивши правильною суму стягнення - 629 144, 67 грн. Указані заяви були прийняті судом до розгляду як такі, що відповідають вимогам ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відповідач у строк, встановлений законом, надав суду відзив з урахуванням доповнень підстав позову, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив, вважав їх необґрунтованими. Зазначив, що договір купівлі-продажу від 24.07.2015р. ознак нікчемності не має, оскільки нерухоме майно за вказаним правочином було продане банком за ціною 2 535 100,00грн., що на момент продажу було вище і балансової вартості (2 084 213,48 грн.), і ринкової вартості (2 112 553,00 грн.) нежитлового приміщення. Так само, на думку відповідача, наявність інших ознак нікчемності договору позивач не довів. Просив відмовити у задоволенні позову.
Позивач, у свою чергу, подав відповідь на відзив, у якому звернув увагу на те, що згідно з нікчемним договором ціна продажу складає 2 535 100,00 грн., але з урахуванням ПДВ - 422 516,00 грн., тому вартість, за яку відчужено майно, складає 2 112 583,33 грн., оскільки її необхідно рахувати без ПДВ.
Також у підготовчому засіданні третя особа надала письмові пояснення по суті позову, у яких вважала, що вимоги банку слід задовольнити у повному обсязі з підстав, визначених позивачем.
Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав та обґрунтував свої остаточні позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що позов є необґрунтованим, просив відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд без його участі до суду не подав.
Розглянувши заяви учасників спору по суті справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у судовому засіданні, а також дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
Установлено, що 24.07.2015р. між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» (продавець) та ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал» (покупець) був укладений договір купівлі продажу (далі - договір купівлі-продажу). Відповідно до умов цього договору ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» продав ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал» нежитлове приміщення (в літ.А), загальною площею 81,20 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), будинок 19/21. Згідно з технічним паспортом, виготовленим КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна станом на 16.06.2009р., відчужуване нежитлове приміщення значиться за № 45 (п. 1).
Відповідно до пункту 2 договору об'єкт продажу належить продавцю на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого 09.09.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В.О. по реєстру № 4530, зареєстрованого КП Київське міське бюро технічної інвентаризації права власності на об'єкт нерухомого майна 21.09.2009 року у реєстровій книзі № 35п-40 за реєстровим № 3558-п.
У пункті 3 договору сторони домовились, що продаж цього приміщення вчинено за 2 535 100 (два мільйони п'ятсот тридцять дві тисячі сто) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ 422 516 (чотириста двадцять дві тисячі п'ятсот шістнадцять) гривень 67 копійок, які покупець зобов'язується перерахувати на поточний рахунок продавця в день посвідчення цього договору, а саме - до завершення операційного часу «24» липня 2015 року.
Також сторони домовилися, що доказом повного розрахунку за цим договором буде заява продавця, справжність підпису на котрій повинна бути засвідчена нотаріально.
Згідно з пунктом 4 договору балансова вартість об'єкту продажу, згідно довідки продавця б/н від 21.07.2015 року складає 2 084 213 грн. 48 копійок.
Відповідно до висновку про вартість майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Вектор Оцінки», ринкова вартість майна об'єкта оцінки склала 2 112 553,00 грн.
Із матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що умови вказаного договору купівлі-продажу були виконані сторонами.
02.03.2016р. на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Євгенія Вікторовича (індексний номер 23142608 від 24.07.2015 р. 17:15:30) був внесений запис про державну реєстрації прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна: нежитлове приміщення літ. А, загальною площею 81,2 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вулиця Горького, будинок 19/21, приміщення 45 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 688345180000).
Також судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 березня 2016 р. № 169 «Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства «Банк Петрокомерц-Україна» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 368 від 17 березня 2016 р. «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення Публічного Акціонерного Товариства «Банк Петрокомерц-Україна» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 18 березня 2016 р. до 17 квітня 2016 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гулею О.І. строком на один місяць з 18 березня 2016 р. до 17 квітня 2016 р. включно.
13 квітня 2016 р. виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 505 про продовження строків тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» з 18 квітня 2016 р. до 22 квітня 2016 р. включно. Відповідно до даного рішення було продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна Гулея О.І. з 18 квітня 2016 р. до 22 квітня 2016 р. включно.
Згідно з постановою Правління Національного банку України від 21 квітня 2016 р. № 280 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного Акціонерного Товариства «Банк Петрокомерц-Україна» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 561 від 22 квітня 2016 р. «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно із зазначеним рішенням була розпочата процедура ліквідації Публічного Акціонерного Товариства «Банк Петрокомерц-Україна» з 22 квітня 2016 року до 21 квітня 2018 року включно, призначена уповноважена особа Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гулею О.І. на два роки з 22 квітня 2016 року до 21 квітня 2018 року включно.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відносини, що виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України.
Слід зазначити, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з дня початку процедури ліквідації банку приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.
Тимчасова адміністрація та ліквідація банку здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, який призначає Уповноважену особу та делегує їй відповідні повноваження для забезпечення ефективної процедури під час здійснення тимчасової адміністрації виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідацію, а також захист прав і законних інтересів вкладників банку.
Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачені заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, а саме - Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.
Так, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Матеріали справи свідчать, що на виконання повноважень делегованих Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» Гулей О.І. відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» була здійснена перевірка правочинів (договорів) на предмет їх нікчемності.
За результатами такої перевірки правочинів (договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року, а саме - з 18.03.2015 р. по 17.03.2016 р. наказом № 60 від 15.04.2016 року договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24.07.2015 року, укладений сторонами, був визнаний нікчемним на підставі п. 2 та п. 3 ч. 3 ст. 38 вищевказаного Закону.
17.05.2016р. на адресу ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» цінним листом з описом вкладенням було відправлено повідомлення про нікчемність правочину за вих. № 01.1-06/966 від 17.05.2016 р. з вимогою повернути майно банку, отримане за нікчемним договором та забезпечити безперешкодне скасування записів внесених в ЄДР на підставі цього договору щодо речових прав на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 19/21. Зі зворотного повідомлення про поштове вручення вбачається, що повідомлення про нікчемність договору відповідач отримав 25.05.2016 року, але залишив його без відповіді та задоволення.
Зі свого боку, відповідач не вважає договір купівлі-продажу нікчемним, оскільки відсутні ознаки, визначені ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, між сторонами виник спір щодо наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу нікчемним та застосування наслідків нікчемності такого договору.
Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання правочину недійсним у судовому порядку не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, що міститься у постанові по справі № 910/12294/16 від 11.04.2018, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку (уповноваженої особи Фонду). Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої ст. 215 ЦК України та частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою ст. 38 цього Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником банку в межах своїх повноважень.
Враховуючи таку позицію Верховного Суду, господарський суд м. Києва для правильного вирішення спору вважає за необхідне надати оцінку відповідності договору купівлі-продажу вимогам законодавства, а не вважати його нікчемним лише тільки на підставі наказу уповноваженої особи та повідомлення банку про нікчемність договору.
Так, приписами статті 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відтак, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
У свою чергу, договори неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав, прямо передбачених у ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/ або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Позивач однією з підстав визнання нікчемним правочину вказує, що за договором купівлі-продажу нерухоме майно було відчужено відповідачу за ціною 2 112 553 грн., без ПДВ., в той час як ринкова вартість складає 2 741 728.00 грн. без ПДВ, що на 629 175,00 грн. (22,95%) менше від ринкової вартості, тобто оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості майна, отриманого банком (п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону).
На підтвердження своїх доводів банк надав Звіт, виконаний суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Експертна Група», сертифікат № 449/16, виданий 17.06.2016р. Фондом майна України (оцінювач Є.І. Душинський, кваліфікаційне свідоцтво ФДМУ та ПУБ МФ № 6766 від 14.03.2009р.) № 731 від 10.11.2016р. про оцінку нерухомого майна - нежитлового приміщення (в літ.А), загальною площею 81,20 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Антоновича (Горького), будинок 19/21, згідно з яким ринкова вартість об'єкту оцінку станом на 21.07.2015р. становить 2 741 728,00 гривень.
Також позивач надав Рецензію № 731/2 від 10.11.2016р. на звіт суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Вектор Оцінки» про оцінку нежитлового приміщення загальною площею 81,20 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Антоновича (Горького), будинок 19/21, де зроблено висновок про те, що звіт ТОВ «Вектор Оцінки», взятий сторонами до уваги при укладенні спірного договору, не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки.
Перевіряючи такі доводи позивача, суд виходив з такого.
Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Так само відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» критерієм нікчемності правочину за цим пунктом є відчуження майна за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості майна).
Згідно з визначенням, наданим у п.п. 14.1.71 Податкового кодексу України, звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Як вже встановлено судом, у пункті 3 договору купівлі-продажу сторони погодили саме ціну нерухомого майна - 2 535 100 грн (в тому числі ПДВ 422 516, 67 грн). Указана ціна на момент продажу не відрізняється від звичайної ціни на 20% та не відповідає критерію пункту 3 ч. 3 ст. 38 наведеного Закону, на чому наполягав банк. При цьому позивач не обґрунтував, з яких правових підстав він виходив, не приймаючи до увагу сплату суми ПДВ, яка була закладена в ціну майна.
Щодо самого звіту, виконаного суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Українська Експертна Група» на замовлення позивача, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні. Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
Судом встановлено, що датою оцінки за звітом оцінювача ТОВ «Українська Експертна Група», наданого позивачем, є 21.07.2015р. У той же час, сам звіт був виготовлений 10.11.2016р., а висновок про нікчемність договору купівлі-продажу (№ 01.1-06/966) позивач зробив 17.05.2016 року, тобто на час прийняття банком рішення про нікчемність договору цього звіту не існувало.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
З наданого позивачем звіту, виконаного на його замовлення, вбачається, що оцінювачу не був забезпечений замовником огляд майна та оцінювачем не була проведена особиста інспекція власності, описаної у звіті, тому при розрахунку приймались надані замовником фотоматеріали та відомості технічного паспорту БТІ, а також усна інформація замовника про технічний стан майна та критерії внутрішніх оздоблювальних робіт.
За таких обставин оцінку, проведену експертом без особистого огляду обєкта, його дослідження та фотофіксації, а також без повного пакету технічної документації, суд вважає неналежною та необ'єктивною. При цьому оцінювач у своєму звіті зазначив, що у разі невідповідності даних у представлених йому документах та відомостях, що ним припускаються, звіт потребує доопрацювання за умови надання можливості оцінювачу здійснити особистий огляд та фотофіксацію об'єкта оцінки.
Указані обставини суд враховує також у співвідношенні з різницею у вартості майна, заявленою позивачем - 629 144,67 грн., що складає 22, 95%, тобто заниження вартості майна згідно з п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (не більше 20%) становить всього близько 3% від звичайної ціни майна.
Стосовно рецензії № 731/2 від 10.11.2016р. на звіт ТОВ «Вектор Оцінки» про оцінку нежитлового приміщення, що був взятий до уваги відповідачем при укладенні договору, то з її змісту вбачається, що вид вартості, визначений у звіті, відповідає вимогам нормативної бази, ринкова вартість об'єкту оцінки визначалась з використанням дохідного та порівняльного підходів, обрані підходи, методи та припущення є достатньо обґрунтованими, водночас, звіт має певні недоліки, проте, він може використовуватись з метою, зазначеною у цьому звіті,
Отже, за висновком суду доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу був укладений за ціною, нижчою від звичайної, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Ще однією підставою нікчемності договору позивач вказує п. 7 ч. 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме - банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
На обґрунтування своїх доводів у цій частині позивач вказує, що у визначений договором купівлі-продажу строк - 24 липня 2015 р. відповідач (покупець) оплату за придбане майно не здійснив та й не збирався цього робити, натомість вартість майна банк отримав 27.08.2015 р. шляхом звернення стягнення на предмет застави, яким забезпечувався спірний договір, а отже, ціль цього правочину та подібних правочинів - за рахунок майна банку отримати депозит в повному обсязі, строк повернення якого мав би закінчитися 26.10.2015 р., після закінчення якого ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал» не зміг би отримати поза межами ліквідаційної процедури.
Розглядаючи позовні вимоги у цій частині, суд встановив, що у день укладення договору купівлі-продажу - 24.07.2015 р. між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал» був укладений договір застави майнових прав № 3702/840-3-4, в якості забезпечення виконання договору купівлі-продажу від 24.07.2015 року.
Згідно з умовами договору застави, предметом застави є майнові права заставодавця (ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал»), які належать заставодавцю на підставі договору банківського вкладу № 3702/840 від 17.07.2015 року, укладеного між заставодавцем та заставодержателем в частині 115 149,67 дол. США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 2 535 100, 00 грн.
27.08.2015р. банк з депозитного рахунку ТОВ «ФК «Централ Капітал» № 2651336854901, відкритого у позивача, здійснив списання на підставі різновалютного меморіального ордеру № 31747976 від 27.08.2015 грошових коштів в розмірі 118 320,51 дол. США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 2 535 100, 00 грн. в рахунок оплати за договором купівлі продажу від 24.07.2015р.
З урахуванням таких обставин можна зробити висновок, що ТОВ «ФК «Централ Капітал» став кредитором банку за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами за договором застави майнових прав та договором банківського рахунку, якими забезпечувалось зобов'язання відповідача з оплати вартості придбаного майна, а отже, слід дійти висновку, що говорити про надання переваг кредитору (ТОВ «ФК «Централ Капітал») можна саме за вказаними забезпечувальними угодами, а не за спірним договором, у якому відповідач виступив боржником, а не кредитором.
Таким чином суд приходить до висновку, що підстава нікчемності договору купівлі-продажу, визначена пунктом 7 ч. 3 ст. 38 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивачем застосована у спірних правовідносин невірно, про що також свідчить відсутність цієї підстави у акті перевірки та повідомленні про нікчемність спірного договору, складених на підставі наказу Уповноваженої особи Фонду Гулей О.І. № 60 від 15.04.2016 року та надісланих відповідачу 17.05.2016 р. Відтак, зазначена підстава для визнання спірного договору нікчемним у даному випадку відсутня, при цьому визнання забезпечувальних договорів не є предметом розгляду даної справи.
Інші доводи та докази сторін, надані на підтвердження обставин визнання нікчемності правочину на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 вищевказаного Закону (зокрема, щодо договору застави майнових прав № 3700/840-з-1 від 28.08.2015 р., договору відступлення прав вимоги (договір цесії) від 28.08.2015 р., договору банківського вкладу № 3700/8400 від 17.07.2015 р.), судом до уваги не приймаються, оскільки не стосуються предмету даного спору, а були предметом розгляду господарського суду м. Києва в іншій справі - № 910/25440/15.
Стосовно доводів позивача про нікчемність спірного правочину з підстав, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про те, що уклавши такий правочин, банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, суд зазначає, що такі твердження позивача є необґрунтованими.
Так, у позові не вказано обставин, яким чином укладення спірного договору потягло визнання банку неплатоспроможним; не зазначено, які зобов'язання банку стали неможливими до виконання внаслідок укладення такого договору; не вказано повністю чи частково ці зобов'язання неможливо виконати; не вказано, перед якими кредиторами виникли ці зобов'язання.
Також у матеріалах справи немає відповідних доказів, що саме внаслідок укладення спірного правочину банк став неплатоспроможний, або доказів того, що виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
У той же час, слід врахувати, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15).
При цьому необхідно зазначити, що банк, як суб'єкт господарювання, самостійно визначає свою діяльність та контрагентів на укладення правочинів з урахуванням принципу свободи договору на підставі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.
Також судом відхиляються доводи позивача про те, що банком було укладено ряд договорів із відповідачем, внаслідок чого він став неплатоспроможним, оскільки виходячи з предмету та підстав позову, суд не досліджує правовідносини сторін, які виходять за межі предмету доказування у даній справі.
Отже, на підставі викладеного суд прийшов до висновку, що наявність передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав для визнання договору недійсним позивачем не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.
За таких обставин позовна вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину задоволенню не підлягає, оскільки ознаки нікчемності договору купівлі-продажу від 24.07.2015р., укладеного між сторонами, відсутні.
Крім того суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Так само частина 5 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка кореспондується з нормами ст. 216 ЦК України, передбачає повернення саме майна, отриманого за нікчемним правочином і можливість відшкодування вартості майна банку лише у разі неможливості його повернення.
Зі змісту вказаних норм випливає, що сама суть реституції (повернення отриманого за недійсним правочином) полягає у поверненні того, що сторони отримали в результаті вчинення недійсного правочину.
У даній справі судом встановлено, що відповідач за спірним правочином отримав від позивача нежитлове приміщення літ. А, загальною площею 81,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вулиця Горького, будинок 19/21, тому реституція в даному випадку полягає саме у поверненні вищевказаного майна в натурі. Відшкодування вартості отриманого за недійсним правочином можливе лише у разі неможливості такого повернення.
У той же час, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що отримане за договором купівлі-продажу від 24.07.2015 р. не може бути повернуто позивачу. При цьому відсутність відповіді ТОВ "Фінансова компанія "Централ Капітал" на повідомлення про нікчемність правочину та неповернення житлових приміщень в позасудовому порядку не підтверджує неможливості повернення такого майна.
Отже, вимоги позивача про відшкодування йому коштів за спірним правочином є також необґрунтованими та недоведеними, що окремою підставою для відмови у позові.
З урахуванням викладеного позов ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" про застосування наслідків недійсності спірного правочину шляхом стягнення коштів на виконання умов договору купівлі-продажу задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у позові покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 129, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про застосування наслідків нікчемності договору та відшкодування вартості майна відмовити.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 18 лютого 2019 року.
Повне судове рішення складене 28 лютого 2019 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного рішення.
Суддя Головіна К.І.