Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
28 лютого 2019 р. Справа № 520/548/19
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1, з адміністративним позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо зупинення нарахування та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року;
- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити нарахування та здійснити виплату усієї суми пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року;
- звернути рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання;
- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова протягом 30 днів з моменту ухвалення рішення у справі подати до суду звіт про виконання рішення.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці його постійного проживання він був вимушений переїхати до міста Харків, отримав довідку внутрішньо переміщеної особи та став на пенсійний облік в Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова. Проте, відповідач з 01.03.2016 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача до канцелярії суду 11.02.2019 року (Вх. № 01-26/8436/19) надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 зазначив, що виплата позивачу пенсії була призупинена з 01.03.2016 року за співставленням баз даних ВПО з управлінням соціального захисту населення, як особі, що фактично не мешкає в АДРЕСА_1
Таким чином, пенсійний орган діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Оцінивши повідомлені позивачем обставини, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та є пенсіонером за віком.
Згідно довідки № НОМЕР_2 від 26.12.2014 року, позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Контактна адреса позивача як внутрішньо переміщеної особи є: АДРЕСА_1
Позивач перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова та отримував пенсію, як переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Згідно листа від 30.10.2018 року № 16651-02/45, з 01.03.2016 року Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова було призупинено нарахування та виплату позивачу пенсії, оскільки після проведеного обміну інформації з органами праці та соціального захисту населення по звірці з Єдиною інформаційною базою даних про ВПО встановлено, що позивач фактично не проживає на території міста АДРЕСА_1
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з березня 2016 року, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (Пз/9901/20/18).
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст. 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.
Як встановлено судом, призупинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.03.2016 року пенсійним органом відбулося з причин того, що після проведеного обміну інформації з органами праці та соціального захисту населення по звірці з Єдиною інформаційною базою даних про ВПО встановлено, що позивач фактично не проживає на території міста АДРЕСА_1
У відзиві на позов відповідачем зазначено, що припинення нарахування та виплати позивачу пенсії відбулося на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637, від 08.06.2016 року № 365 та від 01.10.2014 року № 509.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанову Кабінету Міністрів України, суд вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).
Суд зазначає, що в п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (далі - Порядок № 509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) (в редакції, яка діяла на момент припинення позивачу виплати пенсії), підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.
У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутнє рішення про скасування дії довідки позивача органом, який її видав.
Таким чином, довідка позивача про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи не є скасованою та є чинною. Доказів протилежного представником відповідача до суду не надано.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Водночас, як встановлено судом, припинення виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття будь-якого відповідного рішення відповідачем лише на підставі того, що після проведеного обміну інформації з органами праці та соціального захисту населення по звірці з Єдиною інформаційною базою даних про ВПО встановлено, що позивач фактично не проживає на території міста АДРЕСА_1 Тобто, право на отримання пенсії, а не соціальної послуги (виплати, допомоги) стало залежним від місця проживання позивача, який є громадянином України.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Таким чином, відповідач не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України № 1058-ІV з 01.03.2016 року припинив нарахування та виплату пенсії позивачу. Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності рішення та законних підстав для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу.
Доказів поновлення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.03.2016 року представником відповідача до суду не надано, матеріали справи таких доказів не містять.
З приводу клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає, що згідно ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Таким чином, з метою відновлення прав позивача на пенсійне забезпечення суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визнання протиправною бездіяльності Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо зупинення нарахування та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року та зобов'язання Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року.
Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження №Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1.
Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення за даним позовом шляхом надання відповідачем у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до ст. 382 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Питання про розподіл судових витрат згідно ст. 139 КАС України у зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса місця проживання: АДРЕСА_2 адреса реєстрації як ВПО: 61064, м. Харків, вул. Пермська, б. 25, кв. 5) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41248278, адреса: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 6 пов., м. Харків, 61022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо зупинення нарахування та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року.
Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року.
Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя О.В.Шевченко