Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
28 лютого 2019 р. № 520/11461/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського обласного військового комісаріату ( АДРЕСА_2 ), Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішкння, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України у недотриманні прав ОСОБА_1 на належний соціальний захист, пов'язаний з правом на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3-ої групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та витребування додаткового документу про причини та обставини поранення, контузії, зокрема, що воно не пов'язано із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного сп'яніння, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою КМУ від 25.12.20-13 № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530;
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3-ої групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах , де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.11.2018 № 111 п. 12;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно подати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю - ОСОБА_1 , який визнаний інвалідом 3-ої групи внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та належним чином оформлений пакет документів, наданий ним разом з заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю від 09.11.2017 у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою КМУ від 25.12.20-13 № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530;
- зобов'язати Міністерство оборони України після отримання відповідного висновку ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю - ОСОБА_1 призначити, нарахувати та здійснити виплату через Харківський обласний військовий комісаріат одноразову грошову допомогу військовослужбовцю - ОСОБА_1 , який визнаний інвалідом 3-ої групи внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом про працездатних осіб на дату встановлення йому 3-ої групи інвалідності вперше у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою КМУ від 25.12.20-13 № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що Міністерством оборони України прийнято рішення, оформлене протоколом комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 09.11.2018 № 111 про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Позивач з зазначеним рішенням не погоджується, вважає його незаконним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Окрім того, право позивача на вказану одноразову грошову допомогу вже було встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 820/3293/18. Проте, відповідачами, так і не виконані вказані судові рішення.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_2 , 10 липня 2018 року надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, оскільки позивачем не надано документу, що свідчить про причини та поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення.
Міністерство оборони України правом на подання відзиву до суду не скористався.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 01.11.1979 по 15.02.1982 проходив строкову військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, з 21.06.1980 по 15.11.1981 приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, що підтверджується наявною в матеріалах справи архівною довідкою Центрального пограничного архіву ФСБ РФ № 21/59/Б-9310 від 09.11.2009.
Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва № 766 від 06.03.2015 встановлено, що у колишнього військовослужбовця, ОСОБА_1 , поранення (контузія) та захворювання, так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
З вказаних підстав позивачу з 07.07.2009 по 07.07.2010 вперше встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії ХАР-08 № 009791 від 09.07.2009.
При повторному огляді ОСОБА_1 з 06.03.2015 встановлено ІІІ групу інвалідності (довідка до акта огляду МСЕК серія ААВ № 631728 від 20.04.2015).
Згадані обставини встановлені також судовим рішенням, а саме: рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 по справі № 820/3293/18, що набрало законної сили.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 по справі № 820/3293/18 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у не поданні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 подати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014.
На виконання вказаного судового рішення засіданням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум прийнято рішення, що оформлено протоколом від 09.11.2018 № 111, з якого вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення.
Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Отже, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби.
Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 справа № 21-446а14 та від 21.04.2015 справа № 21-135а15.
Довідками МСЕК серії ХАР-08 № 009791 від 09.07.2009 та серії ААВ № 631728 від 20.04.2015 підтверджено, що позивачу встановлено інвалідність внаслідок отримання ним поранення під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні у країні, де велись бойові дії.
Згідно з п. "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІII групи.
Частиною 9 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно діючого механізму призначення і виплати одноразової грошової допомоги, визначеного як на час встановлення позивачеві інвалідності, так і на час звернення із заявою для отримання одноразової грошової допомоги (Порядок № 975), законодавцем було встановлено два альтернативні варіанти рішень, які можуть прийматися розпорядником бюджетних коштів за результатами розгляду документів особи, яка претендує на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності - призначення допомоги або відмова у її призначенні. Зазначеними нормативно-правовими актами не було надано Міноборони як розпоряднику бюджетних коштів приймати рішення про направлення документів на доопрацювання.
Проте, всупереч приписів вказаного Порядку № 975 Міністерство оборони України не прийняло рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Натомість, прийняття рішення про направлення документів на доопрацювання Порядком № 975 не передбачено.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Доводи відповідача про неможливість складання висновку з огляду на неподання позивачем документу, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, судзазначає наступне.
Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Пунктом 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 передбачено документи, які подаються для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву).
Вказаним пунктом передбачено, що для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності подається, зокрема, копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до пункту 21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).
При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п.21.8 Положення № 402).
За такого правового врегулювання, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення позивача, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок, що захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
З витягу протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва № 766 від 06.03.2015 вбачається, що у колишнього військовослужбовця, ОСОБА_1 , поранення (контузія) та захворювання, так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Таким чином, суд вважає посилання відповідача в оскаржуваном рішенні щодо ненадання позивачем необхідного документу про причини та обставини поранення для складання висновку про призначення одноразової грошової допомоги є необґрунтованими.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20.06.2018 року по справі №806/750/16.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Міністерства оборони України після отримання відповідного висновку ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю - ОСОБА_1 призначити, нарахувати та здійснити виплату одноразової грошової допомоги.
Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд звертає увагу, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17 та у постанові від 31 січня 2019 року у справі №806/1772/18.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:
- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;
- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов'язані відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку втручання у дискреційні повноваження відповідача є виправданими, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивачів.
А завданням адміністративного судочинства, у відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.
Так, у рішенні у справі Волохи проти України зазначено: "Таким чином, суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження."
Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року, Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аманн проти Швейцаріїї" від 16 лютого 2000 року).
Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі "Круслена" від 24 квітня 1990 року зазначає, що "закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання."
Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі "Фадєєва проти Росії" від 9 червня 2005 року, в якому суд з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства", зазначив, що: "Згідно з усталеною практикою суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".
Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням викладеного та обставин саме цієї справи, зокрема, неодноразовості зверненння позивача, а також мотивів за яких відповідач відмовив у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язати Міністерство оборони України після отримання відповідного висновку ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю - ОСОБА_1 призначити, нарахувати та здійснити виплату через Харківський обласний військовий комісаріат одноразову грошову допомогу військовослужбовцю - ОСОБА_1 , який визнаний інвалідом 3-ої групи внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом про працездатних осіб на дату встановлення йому 3-ої групи інвалідності вперше у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою КМУ від 25.12.20-13 № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ), Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код 00034022) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України у недотриманні прав ОСОБА_1 на належний соціальний захист, пов'язаний з правом на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3-ої групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії та витребування додаткового документу про причини та обставини поранення, контузії, зокрема, що воно не пов'язано із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного сп'яніння, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою КМУ від 25.12.20-13 № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3-ої групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах , де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.11.2018 № 111 п. 12.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно подати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю - ОСОБА_1 , який визнаний інвалідом 3-ої групи внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах , де велись бойові дії та належним чином оформлений пакет документів, наданий ним разом з заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю від 09.11.2017 у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою КМУ від 25.12.20-13 № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530.
Зобов'язати Міністерство оборони України після отримання відповідного висновку ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю - ОСОБА_1 призначити, нарахувати та здійснити виплату через Харківський обласний військовий комісаріат одноразову грошову допомогу військовослужбовцю - ОСОБА_1 , який визнаний інвалідом 3-ої групи внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом про працездатних осіб на дату встановлення йому 3-ої групи інвалідності вперше у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою КМУ від 25.12.20-13 № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.О.Чудних