Справа № 420/1114/19
27 лютого 2019 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду - Потоцька Н.В., розглянувши матеріали адміністративної справи:
за позовом: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, телефон: (НОМЕР_2)
до: Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради - адреса: 65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2-д, код ЄДРПОУ 38226516, телефон: (048)720 70 21, е-mail: od@dmsu.gov.ua)
третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Оріон» (адреса: вул. Зоологічна, буд. 4-а, оф. 139, 04119, код ЄДРПОУ 41544462, телефон: (050) 333 24 03)
про: визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов
ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Оріон» в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 21.06.2018 року про зняття мене та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2;
- визнати протиправними дії Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради по формуванню та внесенню даних про зняття мене та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 до реєстру територіальної громади, а також по формуванню інформації про зняття мене та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 для її передачі до Єдиного державного демографічного реєстру;
- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити дії по формуванню та внесенню даних про скасування зняття мене та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 до реєстру територіальної громади, а також здійснити дії по формуванню інформації про скасування зняття мене та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 для її передачі до Єдиного державного демографічного реєстру.
Вирішуючи питання, викладені у ч.1 ст. 171 КАС України, суд приходить до висновку, що поданий позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є те, що вона повинна містити у собі публічно - правовий спір.
Як вбачається, з поданого адміністративного позову ОСОБА_2 просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 21.06.2018 року про зняття мене та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2;
- визнати протиправними дії Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради по формуванню та внесенню даних про зняття мене та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 до реєстру територіальної громади, а також по формуванню інформації про зняття мене та ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 для її передачі до Єдиного державного демографічного реєстру;
- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити дії по формуванню та внесенню даних про скасування зняття мене та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 до реєстру територіальної громади, а також здійснити дії по формуванню інформації про скасування зняття мене та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 для її передачі до Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом частини третьої статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у порядку адміністративного судочинства захисту підлягають права та охоронювані законом інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, які є складовою частиною правових відносин, що виникають у суспільстві.
Водночас, за правилами пункту 1 частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Крім того, відповідно до вимог ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі Беллет проти Франции (Bellet v. France), суд з прав людини зазначив, що ст. 6 пар. 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У даному випадку позивач знаходиться з відповідачем у певних спірних правовідносинах, вважає, що діями відповідача порушуються його права і, відповідно, позивач має право на захист своїх прав саме на цій стадії розвитку вказаних правовідносин, але за правилами цивільного судочинства.
У Постанові (Відступлення від висновків Верховного Суду України) Великої Палати Верховного Суду по справі № 826/8687/16 від 12.12.2018 р. виклав правову позицію: «28. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
29. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
30. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
31. На думку Великої Палати Верховного Суду, спірні правовідносини пов'язані з правом користування та розпорядження майном, а саме квартирою АДРЕСА_2. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були зняті з реєстрації місця проживання у зв'язку з набуттям ОСОБА_10 права власності на спірну квартиру в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на зазначену квартиру, вимоги ж до Департаменту Державної міграційної служби України в м. Києві є похідними від них. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
32. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/17.
33. Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 30 червня 2015 року та 01 березня 2016 року у справах № 21-1438а15 та № 825/1335/13-а відповідно, щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб про визнання протиправними дій щодо зняття з реєстрації місця проживання. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду відступає від правових висновків,викладених у зазначених постановах.»
Отже, спірні правовідносини, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, а вказаний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий розгляд заявлених ОСОБА_1 вимог.
Керуючись ст. 170 КАС України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Оріон» про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.