Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/7377/18
28 лютого 2019 року Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді Яковенко Н.Л., секретаря судового засідання Кондра Ю.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу № 552/7377/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач ОСОБА_1 27 грудня 2018 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Посилався на те, що 18 січня 2012 року відповідач ОСОБА_2 отримав від нього у борг 30000 грн., які не повернув. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28 березня 2013 року у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань кошти стягнуті в судовому порядку, але відповідач продовжував не виконувати рішення суду.
Позивач вказував, що отримав грошові кошти лише 26 липня 2018 року.
В своїй позовній заяві ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь заборгованість в розмірі 33030,41 грн., яка складається з інфляційних втрат в розмірі 28380 грн. та 3 % річних в розмірі 4650,41 грн.
Згідно з ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 17 січня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду та відкрито в справі спрощене позовне провадження.
Відповідач 05 лютого 2019 року подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не оспорюючи наявність зобов'язань та обставину невиконання ним судового рішення, просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем строків позовної давності.
Позивачем 19 лютого 2019 року подано до суду відповідь на відзив, в якому останній заперечив доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності.
Суд, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 18 січня 2012 року позивач передав відповідачу у борг кошти в розмірі 30 000 грн. на строк до 31 січня 2012 року, на підтвердження чого між сторонами укладений договір позики. Однак у визначений договором строк відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав.
Дані обставини встановлені заочним рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28 березня 2013 року в справі № 1609/10611/12, тому в силу норм ч. 6 ст. 82 ЦПК України є обов'язковими для суду, не підлягають додатковому доказуванню.
Також встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28 березня 2013 року в справі № 1609/10611/12 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 30744 грн. 66 коп., судові витрати 307 грн. 44 коп., а всього 31052 грн. 10 коп.
Також судом встановлено, що судове рішення відповідачем в добровільному порядку виконано не було, знаходилося на примусовому виконанні в Київському відділі ДВС Головного територіального управління юстиції в Полтавській області, ВП № 42820107, завершене постановою державного виконавця від 27.07.2018 на підставі п. 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.
За нормами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.
Встановивши дані обставини, враховуючи, що відповідачем ОСОБА_2 судове рішення про стягнення заборгованості за договором позики було виконано лише 26.07.2018 року (що не заперечується відповідачем), останній має сплатити відповідно до вимог ст. 625 ЦК України 28380 грн. інфляційних втрат на 4650,41 грн. 3 % річних за період прострочення з 29.03.2013 по 25.07.2018.
Клопотання відповідача щодо застосування судом при вирішенні справи наслідків пропуску позивачем строків позовної давності не підлягає задоволенню з наступних підстав.
26.04.2017 Верховний Суд України у справі №3-1522гс16 сформулював правову позицію щодо обчислення перебігу строку позовної давності, в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат після виконання боржником основного зобов'язання.
Так, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК), а тому 26 липня 2018 року (дата виконання судового рішення про сплату боргу) і є датою, коли зобов'язання припинилося.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Отже, вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Також з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати в сумі 704,80 грн. зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 28380 грн. інфляційних втрат, 4650 грн. 41 коп. 3 % річних, а всього 33030 грн. 41 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 704 грн. 80 коп. понесених судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
- позивач ОСОБА_1, місце проживання 65029, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1;
- відповідач ОСОБА_2, місце проживання 36008, АДРЕСА_2, зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.
Повне судове рішення складено 28 лютого 2019 року.
Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_3
Суддя Н.Л.Яковенко
28.02.2019