20 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 910/19565/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
за участю представників:
позивача - Твердохліб І.Ю.,
відповідача - Юрко О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп",
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Мельник В.І.)
від 19.02.2018,
та постанову Київського апеляційного господарського суду
(головуючий - Агрикова О.В., судді - Мальченко А.О., Жук Г.А.)
від 20.09.2018,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп",
до комунального підприємства "Київпастранс",
про стягнення 1 456 437,92 грн,
у листопаді 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства "Київпастранс" 1 456 437, 92 грн, з яких 793 755, 70 грн - основний борг, 597 889, 72 грн - інфляційні втрати, 64 792,50 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за поставлений товар за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/37-14, № 06/43-14 від 28.03.2014, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 793 755, 70 грн (основний борг), а 597 889, 72 грн інфляційних втрат та 64 792,50 грн 3 % річних підлягають стягненню згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 позов задоволено частково. Стягнено з КП "Київпастранс" на користь ТОВ "Гарант Ойл Групп" 479 914, 00 грн основної заборгованості, 345 538, 00 грн інфляційних витрат, 37 918, 00 грн 3% річних та 13 107, 94 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 скасовано частково, резолютивну частину викладено у новій редакції: "1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути із комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе 2, ідентифікаційний номер 31725604) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" (37043, Полтавська область, Пирятинський район, шлях Київ-Харків, корпус 134 км, ідентифікаційний номер 25392923) основну заборгованість в розмірі 479 922 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві гривні) 63 коп., інфляційні втрати в розмірі 346 236 (триста сорок шість тисяч двісті тридцять шість гривні) 02 коп., 3% річних в розмірі 38 025 (тридцять вісім тисяч двадцять п'ять гривень) 65 коп., судовий збір в розмірі 12 962 (дванадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві гривні) 77 коп. 3. В решті позовних вимог відмовити."
15.11.2018 позивач ТОВ "Гарант Ойл Групп" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Підставами для скасування прийнятих у справі судових рішень зазначає те, що місцевим господарським судом не вирішено питання щодо позовних вимог за договором № 06/42-14 від 28.03.2014, про що йшлось у заяві про збільшення позовних вимог від 27.11.2017 (щодо якої суд теж не вирішив питання). Вказує на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального права - ст. ст. 258, 261, 264, 599, 625 ЦК України та процесуального права - ст. ст. 46, 233 ГПК України. Вважає, що судами неправильно застосовано позовну давність щодо видаткових накладних за договором № 06/37-14 від 28.03.2014 та до частини видаткових накладних за договором № 06/43-14 від 28.03.2014; не надано належної оцінки додатковим угодам до цих договорів, якими переривалась/продовжувалась позовна давність. Посилається на те, що судами не було надано належної оцінки актам звірки взаємних розрахунків від 31.05.2014 та від 30.09.2017, які також свідчать про переривання позовної давності. На думку позивача, він звернувся 03.11.2017 до господарського суду в межах позовної давності. Зазначає, що не можна застосувати позовну давність до видаткових накладних за якими немає боргу і щодо яких не заявлялись позовні вимоги. Вказує і на наявність арифметичних помилок у резолютивній частині постанови апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, у березні 2014 року позивач взяв участь у процедурі закупівлі за державні кошти (відкриті торги), які проводило КП "Київпастранс" на закупівлю "палива рідинне та газ; оливи мастильні" (лот № 1 - дизельне паливо; лот № 2 - дизельне паливо; лот № 3 - дизельне паливо; лот № 4 - дизельне паливо; лот № 5 - дизельне паливо; лот № 6 - дизельне паливо; лот № 7 - бензин А-92; лот № 8 - бензин А-92) код 19.20.2 за ДК 016:2010.
Відповідно до повідомлення про акцепт пропозицій відкритих торгів № 155/11-1 від 26.03.2014 (а.с. 12-13, т. 1), 28.03.2014 між КП "Київпастранс" (замовник) і ТОВ "Ю.С.А." (яке було перейменоване на ТОВ "Гарант Ойл Групп" (постачальник) було укладено договір № 06/37-14 (договір - 1) та договір № 06/43-14 (договір - 2) про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких.
За п. 1.1 договору -1 постачальник протягом дії договору про закупівлю зобов'язувався передавати у власність замовника "паливо рідинне та газ; оливи мастильні (дизельне паливо) код 19.20.2 за ДК 016:2010 ("товар"), а згідно з п. 1.1 договору - 2 - "паливо рідинне та газ; оливи мастильні" (бензин А-92) код 19.20.2 за ДК 016:2010 ("товар").
Відповідно до п. 1.2 вказаних договорів кількість товару визначається відповідно до специфікацій, що є їх невід'ємними частинами (які були підписані між сторонами (а.с. 16, 19, т. 1).
У п. 4.1 договорів сторони погодили, що замовник проводить оплату за фактично отриманий товар протягом 30 банківських днів, згідно з договору та виставленого рахунку-фактури.
Відповідно пп. 6.1.1 п. 6.1 договорів замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.
Пунктом 7.1 договорів встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.
Договори набирають чинності з 01.04.2014 і діють до 31.05.2014, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цими договорами. Закінчення строку дії договорів не звільняє сторони від виконання зобов'язань які виникли під час дії цих договорів (п. 10.1 договорів).
Також між сторонами були підписані додаткові угоди, зокрема, додаткова угода № 8 від 18.04.2014 до договору № 06/43-14 від 28.03.2014 та додаткова угода № 22 від 10.06.2014 до договору 06/37-14 від 28.03.2014.
За п. 1.4 додаткової угоди № 8 від 18.04.2014 змінено пункт 10.1 договору № 06/43-14 від 28.03.2014, а додатковою угодою № 22 від 10.06.2014 - пункт 10.1 договору № 06/37-14 від 28.03.2014 та викладено їх в такій редакції: "10.1. Цей договір набуває чинності з 01.04.2014 та діє до 31.12.2014, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час дії цього договору".
Наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних підтверджується поставка позивачем відповідачу товару за договором № 06/43-14 на загальну суму 1 406 469, 37 грн та за договором № 06/37-14 - на суму 2 015 505, 95 грн (а.с. 29-56, т. 1).
Позивач направив на адресу відповідача претензію № 258/1 від 03.11.2017, в якій просив сплатити заборгованість, однак ця претензія була залишена останнім без відповіді і задоволення.
За своєю правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки, а тому між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтями 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Судами встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договорами № 06/37-14 та № 06/43-14 від 28.03.2014 належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності (а.с. 102-103, т. 1).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорів, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Апеляційний суд, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази згідно з ст. 86 ГПК України, зокрема видаткові накладні № Рн140602/001 від 02.06.2014, № Рн140602/002 від 02.06.2014, № Рн140603/001 від 03.06.2014, № Рн140604/001 від 04.06.2014, № Рн140605/001 від 05.06.2014, № Рн140606/003 від 06.06.2014, № Рн140610/001 від 10.06.2014, № Рн140619/001 від 19.06.2014, встановив, що у червні 2014 року позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 2 049 368, 13 грн та, що кінцевим строком оплати такого товару є липень 2014 року. При цьому зазначив, що позовна давність щодо цих вимог спливає у липні 2017 року.
Оскільки, позивач з цим позовом звернувся 03.11.2017, про що свідчить відбиток поштового штемпеля Укрпошти на конверті, в якому надійшла ця позовна заява (а.с. 71, т. 1); сторонами не було досягнуто згоди щодо збільшення позовної давності та, врахувавши, що місцевим судом помилково було застосовано позовну давність щодо видаткових накладних № Рн140707/007 від 07.07.2014, № Рн140707/008 від 07.07.2014 (а.с. 88-89, т. 1), які стосуються договору № 06/42-14 від 28.03.2014, який не є предметом розгляду у цій справі, апеляційний суд встановив, що позивачем було пропущено позовну давність щодо вимог про стягнення з відповідача 2 049 368, 13 грн.
Врахувавши вказане, апеляційний суд, скасовуючи частково рішення місцевого суду, дійшов до правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 479 922, 63 грн основного боргу (3 421 975, 32 грн (виконане позивачем зобов'язання) - 2 049 368, 13 грн (заборгованість щодо стягнення якої пропущено позовну давність) - 892 684, 56 грн (сплачена відповідачем сума).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною 2 ст. 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
З аналізу наведеної статті вбачається, що позовна давність стосовно додаткових позовних вимог (стягнення неустойки та інші), які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно із спливом позовної давності щодо основної вимоги.
Здійснивши ретельний перерахунок заявлених позивачем 3 % річних, інфляційних втрат, врахувавши заявлену відповідачем заяву про застосування позовної давності, судом апеляційної інстанції обґрунтовано задоволено частково ці вимоги та стягнено з відповідача на користь позивача 346 236, 02 грн інфляційних втрат та 38 025, 65 грн 3% річних.
Щодо посилань позивача на те, що місцевим господарським судом не було вирішено питання щодо заяви про збільшення позовних вимог від 27.11.2017, то вони є безпідставними, оскільки, така заява позивача не була прийнята до розгляду господарським судом, про що свідчить і ухвала Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі № 910/19565/17 (а.с. 208-210, т. 1).
Недоречними є посилання позивача на порушення, зокрема, апеляційним судом норм матеріального права - ст. ст. 258, 261, 264, 599, 625 ЦК України та процесуального права - ст. ст. 46, 233 ГПК України, адже, апеляційним судом було прийнято постанову при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права. Незгода позивача з постановою апеляційного суду та бажання винесення нового рішення у справі не є доказом неправильного застосування цим судом вказаних позивачем норм права.
Також апеляційним судом відповідно до вимог ст. 86 ГПК України було ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення (постанови) у справі, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України") і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.
Необхідно зазначити, що наявність арифметичних помилок у постанові апеляційного суду не є підставою для її скасування, а може бути підставою для виправлення таких помилок судом згідно з вимог ст. 243 ГПК України (у випадку їх наявності).
Недоречними є аргументи позивача і про те, що апеляційним судом не надано належної оцінки додатковим угодам до вказаних договорів, якими переривалась/продовжувалась позовна давність у цій справі, адже, апеляційним судом при перегляді рішення місцевого суду було встановлено, що із змісту цих додаткових угод, на які посилається позивач як на підставу переривання/продовження позовної давності, не вбачається визнання відповідачем будь-якої заборгованості, що виключає в цьому випадку застосування ст. 259 ЦК України.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Решта доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Отже, переглядаючи рішення місцевого суду у цій справі, суд апеляційної інстанції встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки підстав для скасування постанови апеляційного суду немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2018 року у справі за № 910/19565/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Г. Вронська
І. Ткач