?
12 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 925/118/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняк В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г.
за участі секретаря судового засідання Співака С.В.
учасники справи:
позивач - Заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради
представник позивача - Житнікова Т.А. (довіреність № 368.01.21 від 29.01.2019),
прокурор (Генеральна прокуратура України) - Насадчук Ж.Д. (посв. від 13.10.2015 №035987),
відповідач-1 - Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради,
представник відповідача-1 - Житнікова Т.А. (довіреність № 368.01.21 від 29.01.2019),
відповідач-2 - Благодійний фонд "Дахнівська Січ",
представник відповідача-2 - Галіцька І.Є. (довіреність № 1 від 02.04.2018),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Заступника прокурора міста Києва
на рішення господарського суду Черкаської області
від 08.06.2018
у складі судді: Грачов В.М.,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
від 06.11.2018
у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б. (головуючий), Разіної Т.І., Скрипки І.М.,
у справі за позовом
Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради,
до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради,
Благодійного фонду "Дахнівська Січ",
про визнання недійсним договору оренди та повернення нерухомого комунального майна,
Короткий зміст позовних вимог
1. Заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернувся до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради (далі - відповідач-1, Департамент) та Благодійного фонду "Дахнівська Січ" (далі - відповідач-2, Фонд) про визнання недійсним договору № 1762 від 29.01.2016 оренди комплексу будівель і споруд та зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 нерухоме майно, яке є об'єктом оренди - комплекс будівель і споруд, шляхом підписання відповідного акта прийняття-передачі.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір № 1762 від 29.01.2016 укладений із порушенням процедури передачі в оренду комунального майна, що визначена статтями 9, 11, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пунктом 1.5. Порядку оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 06.09.2012 № 3-1129.
3. Як на підставу для звернення із даним позовом до суду прокурор послався на необхідність захисту матеріальних інтересів держави в частині правомірного розпорядження майном дитячої оздоровчої бази, а також захист права територіальної громади міста Черкаси в особі Черкаської міської ради на володіння, користування та розпорядження своєю власністю в найбільш вигідних та сприятливих для себе умовах.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Рішенням господарського суду Черкаської області від 08.06.2018 у справі № 925/118/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
5. Рішення мотивоване тим, що укладення договору № 1762 від 29.01.2016 відбулось з дотриманням вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним та застосування наслідків його недійсності.
Також суд вказав на відсутність порушення прав держави і територіальної громади, на наявність яких, як на підставу позову посилався прокурор.
6. Під час розгляду справи, господарським судом першої інстанції було встановлено:
6.1. 18.02.2013 між Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради (орендодавець) та Благодійним фондом "Дахнівська січ" (орендар) укладений договір № 1762 оренди об'єкта нерухомості, відповідно до умов якого, орендар зобов'язався передати орендодавцю у строкове (по 31.01.2016) платне користування комплекс будівель і споруд дитячої оздоровчої бази (далі - об'єкт), для організації роботи оздоровчого закладу для дітей та молоді.
6.2. Зазначений комплекс належить до міської комунальної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 137287, виданого 08.06.2005 згідно з рішенням виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради від 26.02.2005 № 53.
6.3. Після закінчення терміну договору орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право за інших рівних умов, на продовження договору на новий термін. Умови договору на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов договору переважне право орендаря на укладення договору припиняється (п. 4.3 договору).
6.4. Розрахунок орендної плати на місяць, який є Додатком № 3 до договору оренди, сторони погодили на підставі Висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки від 07.02.2013, складеного суб'єктом оціночної діяльності за результатами оцінки, проведеної за замовленням орендодавця.
6.5. 18.02.2013 сторони підписали акт приймання-передачі об'єктів нерухомості.
6.6. 21.10.2013 та 10.11.2015 сторонами було укладено три додаткові угоди про внесення змін до договору оренди, якими доповнено об'єкт оренди новими будівлями і спорудами, загальна площа яких склала 5941,90 кв.м., попередньо проведена оцінка, на підставі якої погоджений розмір орендної плати з урахуванням збільшення площі орендованого майна, додаткові об'єкти нерухомості передано у користування по актам приймання-передачі.
6.7. Листом від 21.01.2016 № 228-01-15 відповідач-1 повідомив відповідача-2 про те, що договір оренди №1762 від 18.02.2013 закінчується 31.01.2016 та запропонував укласти договір оренди цього ж об'єкта нерухомості на пільгових умовах орендної плати, на що отримав відповідь
6.8. Відповідач-2 прийняв пропозицію відповідача-1 про укладення договору оренди цього об'єкта нерухомості на пільгових умовах орендної плати, погоджених рішенням Черкаської міської ради від 23.04.2015 № 2-1179.
6.9. 29.01.2016 між Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради (орендодавець) та Благодійним фондом "Дахнівська січ" (орендар) укладений договір № 1762 оренди об'єкта нерухомості, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язався прийняти у строкове платне користування комплекс будівель і споруд дитячої оздоровчої бази, загальною площею 5 941,90 кв.м.
6.10. Сторони договору погодили усі його умови і, зокрема, домовились, що об'єкт передається орендодавцем орендарю для організації роботи оздоровчого закладу для дітей та молоді (п. 2.1. розділу 2 "Мета оренди"), про орендну плату та порядок розрахунків за договором (розділ 5) та інші, які визнаються істотними для договорів такого типу.
6.11. 29.01.2016 сторони підписали акт приймання-передачі об'єктів нерухомості за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська, 36.
6.12. Угодою від 15.12.2017 про внесення змін до договору оренди № 1762 від 29.01.2016, сторони доповнили об'єкт оренди додатковою спорудою, внаслідок чого загальна площа об'єкта оренди склала 6 068, 90 кв.м. (укладенню додаткової угоди передувало проведення 01.12.2017 оцінки ринкової вартості додаткової споруди).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 925/118/18, вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
8. Погоджуючись з висновками та рішенням суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав на те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факту існування обставин, з якими закон у відповідності до приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) пов'язує можливість визнання недійсним спірного договору, як і не доведено факту порушення інтересів держави та позивача у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним спірного договору з огляду на відсутність порушень сторонами норм статей 9, 11, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 06.09.2012 № 3-1129 при його укладенні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 08.06.2018 та постановою апеляційного господарського суду від 06.11.2018, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, з вимогою скасувати оскаржені судові акти та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
10. Ухвалою від 27.12.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 27.12.2018), прийняв справу № 925/118/18 господарського суду Черкаської області до провадження; відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора міста Києва; призначив розгляд справи на 12.02.2019.
11. 28.01.2019 до Верховного Суду від Фонду надійшов Відзив на касаційну скаргу, з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.
12. В засідання суду касаційної інстанції з'явився прокурор та представники відповідачів, які надали пояснення у справі.
13. Позивач у судове засідання повноваженого представника не направив. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги повідомлений належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважного представника, який не з'явився.
Доводи скаржника (Заступника прокурора міста Києва)
14. Скаржник вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права (ст. ст. 129, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 9, 11, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") та порушення норм процесуального права (ст. ст. 11, 13 ,53, 55, 74, 76, 77, 86, 276 Господарського процесуального кодексу України).
15. Скаржник доводить, що оскаржуваний договір укладений без проведення конкурсу за відсутності конкурентних умов.
16. На переконання скаржника, встановлення пільгової орендної плати органом місцевого самоврядування не звільняє від обов'язку проведення оцінки об'єкта оренди відповідно до вимог ст. 11 Закону України "Про оренду майна".
17. Скаржник доводить, що підставою для звернення прокурора до суду з даною позовною заявою є необхідність захисту матеріальних інтересів держави в частині правомірного розпорядження майном дитячої оздоровчої бази, а також захист права територіальної громади міста Черкаси в особі Черкаської міської ради на володіння, користування та розпорядження своєю власністю в найбільш вигідних та сприятливих для себе умовах.
Доводи відповідача-2 (Благодійного фонду "Дахнівська Січ")
18. Фонд у Відзиві на касаційну скаргу доводить, що спірний договір оренди за своїм змістом не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин вчинений у формі, встановленій законом та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
19. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
20. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Стаття 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки це не буде спростовано.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Статтею 284 ГК України та ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначені істотні умови договору оренди.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що під час укладення договору оренди сторонами узгоджені всі його істотні умови.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Спеціальна норма Закону України "Про оренду державного та комунального майна" регламентує, що орендар має переважне право на укладення договору оренди, однак не визначає процедуру реалізації такого переважного права. При цьому, процедура реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди передбачена ст. 777 ЦК України, у якій встановлені загальні положення про оренду та яка врегульовує відносини оренди комунального майна, у частині, що не врегульована спеціальним законодавством.
При цьому суттю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавця про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або у розумний строк до закінчення строку договору найму. У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права.
За наявності наміру передати майно в оренду та наявності попереднього орендаря, який належно виконував свої обов'язки за договором оренди, за інших рівних умов право вибору орендодавцем орендаря прямо обмежено передбаченим ч. 1 ст. 285 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 777 ЦК України переважним правом такого попереднього орендаря.
Сторони попереднього договору оренди, і в першу чергу орендодавець, має право на перегляд умов попереднього договору при укладенні нового. Це право прямо передбачено ч. 1 ст. 777 ЦК України.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач-2 у відповідності до положень ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умов п. 4.3. договору оренди № 1762 від 18.02.2013 скористався своїм переважним правом на укладення договору оренди на новий термін, в результаті чого сторонами, з огляду на закінчення терміну дії договору оренди, належне виконання орендарем своїх обов'язків за договором, відсутність заперечень відповідача-1 та наміру останнього використовувати надане в оренду майно для власних потреб, і було укладено оскаржуваний договір № 1762 від 29.01.2016.
При цьому, судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не містять положень стосовно того, що укладення договору на новий строк із тим самим орендарем згідно ч. 3 ст. 17 останнього має відбуватись на конкурсних засадах.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.
Апеляційним господарським судом з'ясовано, що станом на 29.01.2016 (дата укладення оскаржуваного договору) термін оцінки орендованого майна не перевищив три роки.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що рішенням Черкаської міської ради від 23.04.2015 № 2-1179, Благодійному фонду "Дахнівська Січ" встановлена пільгова орендна плата у сумі 2 000, 00 грн. в місяць терміном на два роки (рішенням Черкаської міської ради від 24.04.2017 № 2-1979 пільгова орендна плата продовжена на один рік).
При цьому, рішенням господарського суду Черкаської області від 13.07.2017, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі у справі № 925/657/17, відмовлено у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Черкаської міської ради, Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, Благодійного фонду "Дахнівська січ", зокрема, про визнання незаконним та скасування рішення Черкаської міської ради від 24.04.2017 № 2-1979, оскільки останнє прийняте відповідно до Конституції України та Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про оренду державного та комунального майна", у межах повноважень та у спосіб і на підставах, визначених зазначеними Законами.
За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 3) ч. 1 статті 1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18 та від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17.
У справі, яка переглядається судами попередніх інстанцій не встановлено, а прокурором не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків, обставин, які б давали підстави для висновку про порушення інтересів держави та позивача у спірних правовідносинах.
При цьому, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 925/657/17 зазначено, що Фонд використовує орендовані приміщення для розміщення та функціонування дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, що пройшов державну атестацію, ремонтує і утримує ці приміщення. У даний час всі витрати з ремонту, утримання і внесення необхідних платежів по цьому об'єкту несе орендар (Фонд), а до передачі вказаних приміщень Фонду в оренду Рада з місцевого бюджету витрачала значні кошти на утримання та охорону цих приміщень комунальної власності.
Вищезазначене спростовує доводи прокурора про необхідність захисту матеріальних інтересів держави в частині правомірного розпорядження майном дитячої оздоровчої бази, а також захисту права територіальної громади міста Черкаси в особі Черкаської міської ради на володіння, користування та розпорядження своєю власністю в найбільш вигідних та сприятливих для себе умовах.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо суті касаційної скарги
Доводи касаційної скарги Заступника прокурора міста Києва щодо порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
21. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги Заступника прокурора міста Києва та необхідність залишення рішення господарського суду Черкаської області від 08.06.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 925/118/18 без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
22. Судові витрати
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін оскаржених судових актів, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладається на заявника касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 08.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 925/118/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді Л.Й. Катеринчук
В.Г. Пєсков