36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
28.02.2019 Справа № 917/11/19
м. Полтава
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Полфрост-Україна”, вул. Предславинська, 43/2, м. Київ, 03150
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрбєлторг”, вул. Б.Хмельницького, 1-Д, м. Кременчук, Полтавська область, 39600
про стягнення 225 700,26 грн.,
Суддя Пушко І.І.
Секретар судового засідання Квіта О.Т.
Представники сторін:
від позивача: відсутні
від відповідача: відсутні
Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 225 700,26 грн. попередньої оплати за договором транспортного експедирування та організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 18/03-19 від 01.03.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу передоплату, сплачену на підставі договору транспортного експедирування та організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 18/03-19 від 01.03.2018 року.
Представник позивача в судовому засіданні 12.02.2019 року позовні вимоги підтримав. В судове засідання 28.02.2019 року позивач не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи за відсутності представника (вх. № 2035 від 28.02.2019 року). Суд вважає, що неявка позивача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті.
Відповідач в судові засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, хоча мав достатній термін для формування та надання до суду вмотивованих заперечень. Ухвали суду від 14.01.2019 року та від 12.02.2019 року надсилались на юридичну адресу відповідача (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача, а.с. 66-67) та отримані відповідачем 17.01.2019 року та 18.02.2019 року відповідно (поштові повідомлення про вручення ухвал суду залучені до матеріалів справи, а.с. 89, 103).
За п. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
01.03.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Полфрост-Україна” (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбєлторг» (Експедитор) був укладений договір транспортного експедирування та організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 18/03-19 (далі - Договір, а.с. 15-21).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору, Експедитор зобов'язався за плату та за рахунок Клієнта організувати надання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу («Камень, щебень, отсев известняковый для технологических нужд» код 241337) залізничним транспортом, а саме - надає Клієнту, згідно його заявок власний/орендований рухомий склад - напіввагони (моделлю 12-9745) у всіх напрямках, за виключенням Росії та зони АТО на період з 01.03.2018 року по 31.12.2018 року включно.
За п. 3.1 Договору, вартість та плата послуг Експедитора узгоджується сторонами шляхом підписання відповідних додаткових угод до цього Договору.
Розрахунки між Експедитором та Клієнтом здійснюються в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Експедитора (п. 3.4 Договору).
В період з 07.03.2018 року по 25.05.2018 року позивач здійснив попередню оплату по Договору та сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 2 702 000,00 грн., що підтверджується випискою банку за цей період (а.с.30-35).
За умовами укладеного Договору відповідач надав позивачу послуги на загальну суму 2 302 299,74 грн., про що сторони підписали акти надання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу залізничним транспортом (а.с. 22-29), які є невід'ємними частинами Договору № 18/03-19 від 01.03.2018 року:
- акт № 1 від 31.03.2018 року на суму 186 009,17 грн.;
- акт № 2 від 30.04.2018 року на суму 989 377,74 грн.;
- акт № 3 від 31.05.2018 року на суму 1 015 001,27 грн.;
- акт № 4 від 12.06.2018 року на суму 37 539,26 грн.;
- акт № 5 від 21.06.2018 року на суму 74 372,30 грн.
Листами від 16.07.2018 року (а.с. 44) та від 07.09.2018 року (а.с. 48) позивач звертався до відповідача із вимогою повернути передплату за Договором. в Відповідач частково повернув невикористані за Договором грошові кошти в сумі 174 000,00 грн., що підтверджується випискою банку (а.с. 49-53).
07.12.2018 року позивач звернувся до ТОВ «Укрбєлторг» із повідомленням про розірвання Договору в порядку ст. 935 Цивільного кодексу України з 12.12.2018 року та вимогою сплатити 225 700,26 грн. попередньої оплати (а.с. 54-55).
Відповідач отримані кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача із позовом про стягнення неповернутої передоплати в сумі 225 700,26 грн. (2 702 000,00 грн. - 2 302 299,74 грн. - 174 000,00 грн.).
Вирішуючи спір суд виходив із наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (надалі - Господарського кодексу України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За ч. 1 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Письмова форма договору транспортного експедирування передбачена ст. 930 ЦК України.
Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК України).
Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача 2 702 000,00 грн. грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою (а.с. 30-35).
Також судом встановлено, що відповідачем надано послуг позивачу за Договором на загальну суму 2 302 299,74 грн., що підтверджується актами надання послуг (а.с. 22-29) та повернуто 174 000,00 грн. передоплати, що підтверджується банківською випискою (а.с. 49-53).
Отже, під час розгляду справи, суд встановив факт наявності переплати позивачем вартості транспортно-експедиційних послуг за договором на суму 225 700,26 грн.
Відповідно до ст. 935 ЦК України, клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк.
Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Судом встановлено, що договір є розірваним внаслідок односторонньої відмови позивача від Договору, викладеної в повідомленні про розірвання договору від 07.12.2018 року (а.с. 54-55), що в свою чергу свідчить про припинення зобов'язань сторін за укладеним правочином з 12.12.2018 року.
Отже, відповідна правова підстава для утримання коштів, які були перераховані позивачем відповідачу, відпала.
Відповідно до ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписи цієї статті забороняють вимагати повернення того, що було виконане за зобов'язанням саме обома сторонами, у даному ж випадку позивач не отримав зустрічного задоволення зобов'язання з надання послуг відповідачем на суму внесеної попередньої оплати.
Згідно приписів ч. 1, 2 та п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави (Глава 83) застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
З аналізу наведених норм права та встановлених судом фактичних обставин справи стосовно того, що договір, на підставі якого було перераховано спірну суму коштів, розірвано, слід дійти висновку, що правовідносини сторін за даним договором припинились, а оскільки перерахована позивачем спірна сума коштів знаходиться у відповідача, який на цю суму послуги не надав, а відтак і права на ці кошти не набув, до спірних правовідносин в частині повернення таких коштів не можуть застосовуватись виключно положення Цивільного кодексу України, що регулюють договірні правовідносини (зобов'язальне право).
Так, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України передбачено розповсюдження положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями цього Кодексу.
Також, аналіз ч. 1 та п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що положенні цієї статті підлягають застосуванню навіть у разі отримання особою коштів на підставі договірних зобов'язань, але за умови припинення дії цих зобов'язань.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року в справі № 927/468/17.
Таким чином, оскільки правова підстава отримання відповідачем грошових коштів в якості передоплати за надані послуги в установленому порядку припинена у виді розірвання договору, застосування до спірних відносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України є правомірним, а тому позовні вимоги про стягнення 225 700,26 грн. попередньої оплати за договором транспортного експедирування та організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 18/03-19 від 01.03.2018 року задовольняються судом повністю.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
Враховуючи задоволення позовних вимог повністю, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 3385,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 126, 129 (ч. 1), 232-233, 237-238 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрбєлторг” (вул. Б.Хмельницького, 1-Д, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 40877204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Полфрост-Україна” (вул. Предславинська, 43/2, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 32709363) - 225 700,26 грн. передоплати за договором транспортного експедирування та організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 18/03-19 від 01.03.2018 року; 3385,50 грн. - витрат по сплаті судового збору.
3. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.І. Пушко