28.02.2019 року м.Дніпро Справа № 904/4964/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Вечірка І.О., Чус О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2018 (повне рішення складено 21.12.2018, суддя Красота О.І.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "СПЕЦЗАПЧАСТЬ", м.Василівка
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ", м.Павлоград
про стягнення заборгованості в сумі 144 136,62 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "СПЕЦЗАПЧАСТЬ" звернулося до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" і просить суд стягнути 121 866,73 грн. - боргу, 1 910,64 грн. - пені, 5 295,37 грн. - 3% річних, 15 063,88 грн. - інфляційних витрат та судовий збір.
Позовні вимоги мотивовані посиланням на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за договором поставки №2587-ПУ-УМТС від 25.05.2016 в частині повної та своєчасної оплати товару.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2018 у даній справі позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "СПЕЦЗАПЧАСТЬ" заборгованість у розмірі 121 866,73 грн., пеню у розмірі 1 910,64 грн., 3% річних у розмірі 5 295,37 грн., інфляційні втрати у розмірі 15 063,88 грн., судовий збір у розмірі 2 162,05 грн.
Зазначене рішення обґрунтовано посиланням на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №2587-ПУ-УМТС від 25.05.2016 щодо оплати поставленого товару.
Не погодившись із згаданим рішенням, Приватне акціонерне товариство "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального права, просить рішення скасувати повністю, провадження у справі закрити, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Скаржник вважає, що справа не підлягає розгляду в господарському суді, оскільки згідно п.7.5 договору поставки сторони домовилися про те, що розгляд усіх спорів між ними у відповідності до даної третейської угоди буде здійснюватися третейським судом.
Третейська угода за договором відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди", не визнана недійсною, тому, на думку апелянта, розгляд справи повинен здійснюватись саме третейським судом, а не господарським судом.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить апеляційна скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду залишити без змін.
Позивач зазначає, що рішення господарського суду є таким, що прийняте на підставі повно з'ясованих обставин, що мають значення для справи, а тому є законним та не підлягає скасуванню.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.
Місцевим господарським судом встановлено, що 25.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "СПЕЦЗАПЧАСТЬ" (далі-позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" (далі-відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 2587-ПУ-УМТС (а.с.43).
Відповідно до пункту 1.1 договору, в порядку і на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення, в асортименті, кількості, в терміни, за ціною і з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в цьому договорі і специфікаціях, які є невід'ємними частинами до цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 договору, покупець зобов'язується прийняти та оплатити, що поставляється в його власність продукцію відповідно до умов цього договору.
Пунктом 4.7 договору встановлено, що датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на видатковій накладній.
Ціни на продукцію, що поставляється постачальником встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до договору (п. 5.2 договору).
Відповідно до п.5.4 договору, розрахунки на продукцію, що поставляється постачальником за цим договором здійснюються покупцем в порядку і строки узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.
Сторонами були підписані специфікації до договору, в яких узгодили асортимент, кількість, строк поставки та вартість товару (а.с.52,58,63,68,73,78,83,89,95,101,106), а саме: від 09.06.2016 на суму 69 805,20 грн.; від 10.10.2016 на суму 428 391,24 грн.; від 21.11.2016 на суму 194 821,74 грн.; від 14.12.2016 на суму 50 667,84 грн.; від 19.01.2017 на суму 287 051,21 грн.; від 25.01.2017 на суму 53 011,79 грн.; від 25.01.2017 на суму 2 832,04 грн.; від 01.03.2017 на суму 1 777,20 грн.; від 03.03.2017 на суму 5 045,38 грн.; від 05.04.2017 на суму 53 637,95 грн.
Умовами вищезазначених специфікацій до договору було передбачено наступні умови та строки оплати товару покупцем: розрахунки за продукцію, що постачається постачальником за даною специфікацією до договору, здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 30 календарного дня з дати поставки продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної та документів, передбачених умовами договору.
Виключенням з вказаного загального для всіх наведених вище специфікацій до договору положень стосовно строку оплати товару є специфікація від 19.01.2017 та специфікація від 03.03.2017, в яких строк оплати визначений протягом 5 робочих днів з 45 календарного дня з дати поставки продукції.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 121 871,00 грн.: СФ-0000787 від 11.04.2017 на суму 280,08 грн.; СФ-0000785 від 11.04.2017 на суму 1 664,04 грн.; СФ-0000786 від 11.04.2017 на суму 538,20 грн.; СФ-0000691 від 04.04.2017 на суму 13 119,36 грн.; СФ-0000692 від 04.04.2017 на суму 48 708,00 грн.; СФ-0000605 від 04.04.2017 на суму 113,40 грн.; СФ-0000689 від 04.04.2017 на суму 3 869,75 грн.; СФ-0000741 від 04.04.2017 на суму 1 777,20 грн.; СФ-0000521 від 09.03.2017 на суму 5 045,38 грн.; СФ-0000758 від 27.04.2017 на суму 35 366,68грн.; СФ-0000937 від 27.04.2017 на суму 11 388,91 грн.
На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 121 871,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: РН-11043 від 11.04.2017 на суму 280,08 грн.; РН-11041 від 11.04.2017 на суму 1 664,04 грн.; РН-11042 від 11.04.2017 на суму 538,20 грн.; РН-14043 від 04.04.2017 на суму 13 119,36 грн.; РН-14042 від 04.04.2017 на суму 48 708,00 грн.; РН-14044 від 04.04.2017 на суму 113,40 грн.; РН-14041 від 04.04.2017 на суму 3 869,75 грн.; РН-14045 від 04.04.2017 на суму 1 777,20 грн.; РН-19033 від 09.03.2017 на суму 5 045,38 грн.; РН-27047 від 27.04.2017 на суму 35 366,68 грн.; РН-27048 від 27.04.2017 на суму 11 388,91 грн.
Відповідно до п.5.9 договору, покупець при перерахуванні грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, в призначенні платежу платіжного доручення в обов'язковому порядку вказує реквізити даного Договору, а також період, за який проводиться оплата. У випадку не зазначення в призначенні платежу платіжного доручення періоду, за який проводиться оплата, то проведена по такому платіжному дорученню оплата за продукцію по даному Договору зараховується в хронологічному порядку у відповідності до дати виникнення зобов'язань по оплаті.
Позивач зазначає, що Відповідачем було здійснено оплату на користь Позивача у сумі 25 118,40 грн., даний платіж у хронологічному порядку було зараховано за рахунком-фактурою №СФ-0000274 від 17.02.2017, однак сума оплати перевищила суму рахунку у розмірі 4,27 грн. та була зарахована позивачем в рахунок часткової оплати наступної партії товару відповідно до рахунку-фактури СФ-0000521 від 09.03.2017
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 121 866,73 грн.
Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 17/11-1 від 17.11.2017, в якій позивач просить погасити заборгованість у розмірі 121 866,73 грн. та сплатити суму пені у розмірі 6 093,15 грн. (а.с.111-112).
Відповідач суму заборгованості у розмірі 121 866,73 грн. не оплатив, що і є причиною виникнення спору.
За змістом ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 ЦК України).
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 ГК України).
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею ст.655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Положеннями статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому видаткова накладна, складена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні", засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.
За приписами ст.ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що відповідно до специфікацій до договору, строк оплати поставленого товару є таким, що настав.
Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.
Встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо повного розрахунку за поставлений товар, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав про стягнення заборгованості за спірним договором у розмірі 121 866,73 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки (ст.611 ЦК України).
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч.1 ст.216 ГК України).
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
У сфері господарювання, згідно з ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У п.6.8 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець за письмовою вимогою постачальника сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно неоплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивачем нараховано пеню у розмірі 1 910,64 грн. за період з 05.11.2017 по 02.12.2017.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи, що цей розрахунок відповідає передбаченим законодавством порядку та способу нарахування, є обґрунтованим, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1 910,64 грн. за період з 05.11.2017 по 02.12.2017.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм, суд першої інстанції правомірно зазначив про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 18.05.2017 по 05.11.2018 у розмірі 5 295,37 грн. та інфляційні втрати за період червень 2017 - вересень 2018 у розмірі 15 063,88 грн.
При цьому, розрахунки інфляційних втрат, 3% річних перевірені судом апеляційної інстанції та визнані вірними.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання скаржника про те, що справа не підлягає розгляду у господарському суді, а даний спір підлягає вирішенню третейським судом, враховуючи наступне.
Статтею 3 Закону України "Про третейські суди" визначено, що завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.
Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (ст. 5 Закону України "Про третейські суди").
Згідно ст.12 Закону України "Про третейські суди", третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
У пункті 7.5 договору сторони погодили, що усі спори, які виникають між сторонами у зв'язку з виконанням даного договору або стосуються його зміни, припинення, недійсності, підлягають розгляду і вирішуються в третейському суді для розгляду конкретного спору.
Третейський суд для розгляду конкретного спору формується і діє в складі трьох третейських суддів (п.7.6 договору).
Згідно п.7.8 договору, третейський розгляд порушується за допомогою вручення позивачем відповідачу вимоги про третейський розгляд конкретного спору за цим договором.
04.07.2018 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою № 0407/3 про порушення третейського провадження та обрання третейського судді.
У відповідь на зазначену вимогу листом від 18.07.2018 відповідач повідомив про обрання зі свого боку кандидатури третейського судді. Проте, жодних контактних даних обраного судді в листі не зазначено.
Позивачем, 02.08.2018 було направлено лист № 02/08-3 на адресу відповідача з контактними даними третейського судді, обраного позивачем, ОСОБА_1, та з проханням надати засоби зв'язку третейського судді Мележик Олени Олександрівни.
У відповідь на вказаний лист 31.08.2018 позивачем отримано лист відповідача від 15.08.2018, в якому останній зазначив контактні данні третейського судді, обраного з боку відповідача.
Відповідно ч. 2 та 3 до ст. 17 Закону України “Про третейські суди”, формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в порядку, погодженому сторонами.
Якщо сторони не погодили іншого, то формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в такому порядку, зокрема, при формуванні третейського суду в складі трьох і більше третейських суддів кожна із сторін призначає чи обирає рівну кількість третейських суддів, а обрані у такий спосіб третейські судді обирають ще одного третейського суддю для забезпечення непарної кількості третейських суддів. Якщо одна із сторін не призначить чи не обере належної кількості третейських суддів протягом 10 днів після одержання прохання про це від іншої сторони або якщо призначені чи обрані сторонами третейські судді протягом 10 днів після їх призначення чи обрання не оберуть ще одного третейського суддю, то розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду.
Згідно з п.7.9 договору, склад третейського суду для розгляду конкретного спору формується в наступному порядку. Одного з третейських суддів обирає позивач, вказавши інформацію про нього, згідно п. 7.10 цього договору і Закону України "Про третейські суди", в своїй вимозі. Другий третейський суддя обирається відповідачем, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання від позивача вимоги про третейський розгляд. Третій третейський суддя, який виступає в якості голови, обирається двома обраними третейськими суддями, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту вибору другого третейського судді, з урахуванням вимог п.7.10. даного договору та Закону України “Про третейські суди”.
Таким чином, на підставі аналізу вимог договору, укладеного між сторонами та вимог чинного законодавства, якщо протягом 30 календарних днів з моменту обрання другого третейського судді третій третейський суддя не буде обраний, то розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду.
У разі недосягнення згоди у виборі третього третейського судді, у зазначений строк, такого третейського суддю призначає компетентний орган, на письмовий запит однієї зі сторін (п.7.9 договору).
Отже, для застосування вказаного порядку повинна бути наявність декількох умов: недосягнення згоди сторонами у виборі третейського судді та письмовий запит однієї із сторін щодо призначення третього судді компетентним органом.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, як недосягнення сторонами згоди у виборі третього третейського судді, так і звернення однієї із сторін із відповідним запитом до компетентного органу.
Таким чином, у строк передбачений договором, обрані сторонами третейські судді так і не обрали третього третейського суддю, а в матеріалах справи відсутні докази недосягнення сторонами згоди щодо кандидатури судді та звернення із відповідним запитом до компетентного органу.
Враховуючи відсутність доказів обрання сторонами компетентного органу для вирішення третейського спору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до ст. 17 Закону України “Про третейські суди”, розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір вирішується компетентним судом.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, сторони, будучи у рівних умовах щодо ініціювання процедури обрання третього третейського судді, маючи у розпорядженні відповідні дані обраних третейських суддів, свідомо не скористались своїм правом ініціювання обрання третього третейського судді у визначений договором строк.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, прийнятому з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів покладає витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на скаржника.
Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 ГПК України суд, -
У задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" відмовити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2018 у справі №904/4964/18 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Суддя І.О.Вечірко
Суддя О.В.Чус