проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"28" лютого 2019 р. Справа № 917/53/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Пелипенко Н.М.
за участю секретаря судового засідання Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (вх. № 473 П/3) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.01.2019 по справі № 917/53/19 (суддя Бунякіна Г.І.)
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; адреса листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50
до 1) Фермерського господарства «Глобине-Росія», 39000, Полтавська область, м. Глобине, вул. 40 років Жовтня, 97-А
2) ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про стягнення солідарно з фермерського господарства «Глобине-Росія» (39000, Полтавська область, м. Глобине, вул. 40 років Жовтня, 97-А, код ЄДРПОУ33189999) та ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) на користь позивача заборгованість за договором від 08.12.2016 за послугою Кредитний ліміт, що виникла за станом на 13.12.2018 у загальній сумі 280252,03 грн., з яких 210400,00 грн. - заборгованість за кредитом, 52317,34 грн. - заборгованість за відсотками та 17534,69 грн. - пеня, -
Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом до відповідачів: 1) Фермерського господарства «Глобине-Росія», Полтавська область, м. Глобине (далі - відповідач-1) та 2) ОСОБА_1, Полтавська область, м. Глобине (далі - відповідач-2) про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за Договором від 08.12.2016 за послугою «Кредитний ліміт», що виникла за станом на 13.12.2018, у загальній сумі 280252,03 грн., з яких 210400,00 грн. - заборгованість за кредитом, 52317,34 грн. - заборгованість за відсотками та 17534, 69 грн. - пеня. Судові витрати по справі позивач просить покласти на відповідачів.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.01.2019 по справі № 917/53/19 відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за висновками суду, позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Позивач із даною ухвалою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а висновок суду про необхідність відмови у відкритті провадження у справі є необґрунтованим та таким, що суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13 березня 2018 року по справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40цс18), та в постанові по справі №910/1722/18. У цих постановах зазначено, що критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних відносин. При цьому, позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього. Вказане підтверджує і припис пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.
За вказаних обставин позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.01.2019 по справі №917/53/19 та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
Крім того, позивач, зазначаючи про отримання ним копії оскаржуваної ухвали лише 17.01.2019, посилається на наявність підстав для поновлення строку на її апеляційне оскарження відповідно до пункту 2 частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2019 у справі № 917/53/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 поновлено Акціонерному товариству комерційний банк «ПРИВАТБАНК» пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Полтавської області від 11.01.2019 по справі № 917/53/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 917/53/19, зобов'язано відповідачів у строк до 22.02.2019 надати суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання іншим сторонам; призначено справу № 917/53/19 до апеляційного розгляду; учасників справи повідомлено про те, що апеляційний розгляд справи № 917/53/19 відбудеться 28.02.2019 о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 118. Участь сторін у судовому засіданні визнана необов'язковою.
Відповідно до частини першої та другої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідачі свої правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиву на апеляційну скаргу не надали.
27.02.2019 позивач звернувся до суду із заявою (вх. № 2185), в якій посилаючись на неможливість прибуття його представника у судове засідання 28.02.2019, просить розглянути справу без участі представника Банку. При цьому позивач повідомив суд, що він підтримує апеляційну скаргу та просить задовольнити її у повному обсязі. Під час розгляду даної справи позивач просить також врахувати правову позицію Великої палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження №12-170гс18; № в ЄДРСР 77312765), яка містить висновки щодо застосування норм права, зокрема пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У судове засідання 28.02.2019 представники сторін не з'явились.
Про дату, час та місце судового засідання відповідачі повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень відповідачам (том 1 аркуші справи 29-30).
Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи, учасники провадження про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, беручи до уваги заяву позивача про розгляд справи за відсутності його представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.
Частиною третьою статті 222 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
У судовому засіданні 28.02.2019 проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Відповідно до частини першої статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з урахуванням повноважень, визначених в статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду позовом до відповідачів: 1) Фермерського господарства «Глобине-Росія», Полтавська область, м. Глобине (далі - відповідач-1) та 2) ОСОБА_1, Полтавська область, м. Глобине (далі - відповідач-2) про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за Договором від 08.12.2016 за послугою «Кредитний ліміт», що виникла за станом на 13.12.2018, у загальній сумі 280252,03 грн., з яких 210400,00 грн. - заборгованість за кредитом, 52317,34 грн. - заборгованість за відсотками та 17534, 69 грн. - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та Фермерським господарством «ГЛОБИНЕ-РОСІЯ» укладений договір банківського обслуговування (поточного рахунку) № б/н шляхом приєднання до публічної оферти через підписання Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбиту печатки. Відповідно заяви відповідача-1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1.
08.12.2016 відповідач-1 за допомогою системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк Приват24 подав заявку на встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок НОМЕР_2 й погодився Умови та Правилами надання послуги «Кредитний ліміт» на поточний рахунок, котрі розміщені на загальнодоступному веб-сайті www.privatbank.ua.
Договір від 08.12.2016 «Кредитний ліміт» складається із Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбиту печатки від 05.10.2011, Заяви про встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок від 08.12.2016, Умов та Правил надання банківських послуг за послугою «Кредитний ліміт» та Тарифів Банку.
05.01.2017 в забезпечення виконання умов Договору від 08.12.2016 «Кредитний ліміт» між позивачем та відповідачем-2 - ОСОБА_1 (далі - Поручитель) укладено Договір поруки №Р1483608476440616919.
Як зазначив позивач, відповідачем-1 порушено умови укладеного між сторонами Договору від 08.12.2016 «Кредитний ліміт» в частині своєчасного розрахунку по кредиту, а відповідач-2 є стороною договору поруки №Р1483608476440616919 від 05.01.2017, яким забезпечено виконання зобов'язань за Договором від 08.12.2016 «Кредитний ліміт», на підставі якого утворилась заборгованість.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.01.2019 по справі № 917/53/19 відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за висновками суду, позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Дане рішення мотивоване тим, що відповідач-2, як фізична особа, за своїм статусом не є суб'єктом господарювання, а отже в силу приписів статті 4 та статті 45 Господарського процесуального кодексу України не може бути стороною в судовому процесі, юрисдикцію щодо якого здійснює господарський суд, тому спір, з огляду на склад його учасників (відповідача-2), не є в юрисдикції господарського суду. Крім того, судом зазначено, що сам позивач, зазначаючи про вибраний спосіб захисту в суді (солідарна відповідальність) відсилається до пункту 4 частини третьої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, тим самим погоджуючись з цивільною юрисдикцією судового розгляду спору, а не господарською.
Однак колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (у редакції з 15.12.2017) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Таким чином, господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.
За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.
З аналізу змісту та підстав поданого у даній справі позову вбачається, що вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена позивачем у цій справі до юридичної особи - боржника за вказаним договором, а також до фізичної особи-поручителя, який за умовами договору поруки погодився розділити відповідальність із боржником за наслідки невиконання ним зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто, між позивачем та відповідачем-2 наявний спір стосовно правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.
У цьому спорі предмет позову є однаковим щодо кожного з відповідачів і стосується стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя солідарно.
Отже, позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором, тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом.
Натомість вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, та за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини п'ятої 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Вказуючи, що заява не підлягає розгляду господарським судом, оскільки позов пред'явлено до фізичних осіб, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що за статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями Господарського процесуального кодексу України (пункти 5, 10, 14 статті 20 цього Кодексу).
Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40цс18, № в ЄДРСР 73219876), від 21.03.2018 у справі № 2-1390/11 (провадження №14-41цс18; № в ЄДРСР 73029851), від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження №12-170гс18; № в ЄДРСР 77312765).
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Колегія суддів також визначає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього.
Відтак, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі № 917/53/19 на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України не відповідає наведеним вище нормам процесуального права та є помилковим.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Частиною третьою статті 271 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, справа передається на розгляд суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.01.2019 по справі № 917/53/19 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню на підставі пункту 4 частини першої статті 280 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, з направленням справи на розгляд Господарського суду Полтавської області.
З огляду на висновок суду щодо суті апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 273, 275, 280, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», м. Київ задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.01.2019 по справі № 917/53/19 скасувати.
Справу № 917/53/19 передати на розгляд Господарського суду Полтавської області.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 28.02.2019
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя Н.М. Пелипенко