ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
22 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 5/112-Б-10
пр. Шевченка, 29, м. Одеса
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.,
суддів: Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.,
секретар судового засідання Арустамян К.А.,
за участю представників учасників провадження у справі про банкрутство:
Від МПП «Таврія» - Мітяєв С.В., довіреність № б/н, дата видачі : 05.02.19;
Арбітражний керуючий - Акопян Г.Г., посвідчення № 868, дата видачі : 17.07.13;
ОСОБА_3 - особисто, паспорт серія НОМЕР_4, дата видачі : 19.12.00;
Від ОСОБА_3 адвокат - Голуб С.О. , ордер № 1344/006, дата видачі : 15.01.18; копія договору про надання правової допомоги від 15.01.18;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3
на ухвалу господарського суду Херсонської області від 08.08.2018 про задоволення заяви ліквідатора банкрута Малого приватного підприємства «Таврія» арбітражного керуючого Акопян Г.Г. про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності (суддя суду першої інстанції: Сулімовська М.Б.; час і місце оголошення ухвали: 08.08.2018року о 11:29год., вул. Театральна, 18, м. Херсон, Господарський суд Херсонської області, зал судового засідання № 318)
по справі № 5/112-Б-10 (відокремлене провадження у справі про банкрутство МПП «Таврія»)
за позовом Ліквідатора Малого приватного підприємства «Таврія» арбітражного керуючого Акопян Г.Г.
до відповідача ОСОБА_3
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_7
про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності
У провадженні Господарського суду Херсонської області перебуває справа № 5/112-Б-10 про банкрутство Малого приватного підприємства «Таврія».
Постановою Господарського суду Херсонської області від 04.05.2012 Мале приватне підприємство «Таврія» (далі по тексту - МПП «Таврія») визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру і призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Білоусова О.А.
Ухвалою господарського суду від 17.01.2013 ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Марченка С.О., якого зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру і подати до суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута.
Ухвалою господарського суду від 22.01.2015 у задоволенні скарг кредиторів Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» на дії ліквідатора арбітражного керуючого Марченка С.О. та клопотання про усунення арбітражного керуючого Марченка С.О. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута та призначення нового ліквідатора відмовлено, продовжено строк ліквідаційної процедури і повноваження ліквідатора арбітражного керуючого Марченка С.О.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» задоволено частково, ухвалу господарського суду Херсонської області від 22.01.2015 скасовано, скарги Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» та Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на дії і бездіяльність ліквідатора Марченка С.О. задоволено, клопотання Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» про усунення арбітражного керуючого Марченка С.О. від виконання обов'язків ліквідатора задоволено частково, усунуто арбітражного керуючого Марченка С.О. від виконання обов'язків ліквідатора у справі № 5/112-Б-10 про банкрутство МПП «Таврія» та припинено повноваження арбітражного керуючого Марченка С.О. по справі № 5/112-Б-10.
Ухвалою господарського суду від 10.11.2015 ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Акопяна Г.Г., продовжено строк ліквідаційної процедури на шість місяців.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2015 касаційну скаргу арбітражного керуючого Марченка С.О. задоволено частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Херсонської області від 22.01.2015 залишено без змін.
Ухвалою господарського суду від 24.03.2016 за нововиявленими обставинами скасовано ухвалу суду від 10.11.2015 в частині призначення арбітражного керуючого Акопяна Г.Г. ліквідатором банкрута.
Ухвалою господарського суду від 01.06.2016р. повноваження арбітражного керуючого Марченка С.О. по виконанню обов'язків ліквідатора банкрута припинено, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Акопян Г.Г.
04.01.2018 до Господарського суду Херсонської області звернувся ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Акопян Г.Г. із позовною заявою до відповідача ОСОБА_3, м. Кривий Ріг про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08.08.2018:
1.Заяву ліквідатора банкрута МПП «Таврія» арбітражного керуючого Акопян Г.Г. про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено у повному обсязі.
2.Витребувано від ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1) на користь Малого приватного підприємства «Таврія» (74200, Херсонська область, Нововоронцовський район, смт. Нововоронцовка, вул. Степова, буд. 22А, код ЄДРПОУ 14129039) об'єкт нерухомого майна - Комплекс автозаправна станція №1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 244487865241, номер об'єкта в РПВН: 1546273.
3.Визнано за Малим приватним підприємством «Таврія» (74200, Херсонська область, Нововоронцовський район, смт. Нововоронцовка, вул.Степова, буд. 22А, код ЄДРПОУ 14129039) право власності на об'єкт нерухомого майна - Комплекс автозаправна станція №1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 244487865241, номер об'єкта в РПВН: 1546273.
4.Стягнуто з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1) на користь Малого приватного підприємства «Таврія» (74200, Херсонська область, Нововоронцовський район, смт.Нововоронцовка, вул.Степова, буд.22А, код ЄДРПОУ 14129039) 13825 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 84 коп. судового збору.
В мотивах оскарженої ухвали місцевий господарський суд посилаючись на Постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2017 у справі № 5/112-Б-10, якою визнано недійсними результати аукціону від 12.12.2014р. із продажу майна МПП «Таврія» дійшов висновку, що нерухоме майно банкрута - Комплекс автозаправна станція за адресою: АДРЕСА_5, вибуло з володіння боржника Малого приватного підприємства «Таврія» поза волею власника, оскільки аукціон з продажу майна МПП «Таврія» було проведено з порушенням приписів чинного законодавства.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08 серпня 2018 року у справі № 5/112-Б-10 та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовної заяви ліквідатора МПП «Таврія» арбітражного керуючого Акопян Г.Г. до ОСОБА_3 - відмовити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі скаржник вказує, що суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, необґрунтовано відмовив у прийнятті доказів, неправильно їх оцінив.
Як зазначає апелянт, ОСОБА_3 не була стороною придбання майна на відкритих торгах від 12.12.2014 року, вона не є стороною договору, а тому на неї не може бути покладений обов'язок повернення майна за цим правочином. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, оспорюване майно вона не придбавала на торгах, та згідно законодавства її добросовісність та поведінка є розумною, оскільки, іншого не встановлено судом.
Також, апелянт зазначає, що майно вибуло з волі власника МПП «Таврія» шляхом проведення відкритих торгів, не було викрадене та не було загублене, а ОСОБА_3 придбала комплекс автозаправочної станції № 1, згідно договору купівлі продажу від 23.03.2017 року - вона є добросовісним набувачем, та майно у неї не може бути витребувано.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 не знала і не могла знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, не допускала можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника, нерухоме майно було зареєстроване за відчужувачем та у реєстрі не було запису про судовий спір відносно цього майна, - вона є добросовісним набувачем.
Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, однак як стверджує апелянт ОСОБА_3 ні вона, ні ОСОБА_12 не є кредиторами МПП «Таврія».
Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 стверджує, що дана справа не підлягає вирішенню господарським судом, оскільки відповідач є фізичною особою, не є боржником та учасником аукціону, тому позовна заява підлягає розгляду в рамках цивільного судочинства.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богацької Н.С., Мишкіної М.А. від 23.11.2018 справу № 5/112-Б-10 призначено до розгляду на 26.12.2018 о 10:00 год.
26.12.2018 судове засідання не відбулося через перебування судді Богацької Н.С. у відпустці, у зв'язку з чим розпорядженням керівника апарату суду №96 від 26.12.2018 відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, підпунктів 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 5/112-Б-10.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 для розгляду апеляційної скарги по справі №5/112-Б-10 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя С.В. Таран, судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.12.2018 справу № 5/112-Б-10 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.08.2018 прийнято колегією суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Мишкіної М.А. до свого провадження.
Розгляд справи № 5/112-Б-10 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.08.2018 призначено в судовому засіданні на 22.01.2019 об 11 год.
18.01.2019 головуючим суддею Таран С.В. подано заяву про самовідвід в порядку статті 36 Господарського процесуального кодексу України. Заява мотивована тим, що за участю судді Таран С.В., як члена-колегії, у даній справі № 5/112-Б-10 було прийнято три постанови від 04.12.2017, які в подальшому були скасовані постановами Верховного Суду від 05.06.2018, що є підставою для заявлення самовідводу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2019 заяву про самовідвід судді Південно-західного апеляційного господарського суду Таран С.В. у справі №5/112-Б-10 задоволено; справу № 5/112-Б-10 передано для повторного автоматизованого розподілу.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2019 для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 по справі № 5/112-Б-10 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя К.В. Богатир, судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 прийнято відокремлене провадження по справі № 5/112-Б-10 до провадження у новому складі суду: головуючий суддя К.В. Богатир, судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А., та призначено відокремлене провадження по справі № 5/112-Б-10 до розгляду з початку в судовому засіданні на 05.02.2019 о 14:30 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 відкладено розгляд справи № 5/112-Б-10 (відокремлене провадження у справі про банкрутство МПП «Таврія») на 22.02.2019р. о 12:00год.
Відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У судове засідання 22.02.2019 з'явилися ліквідатор Акопян Г.Г., представник боржника - Мітяєв С.В., а також відповідач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Голуб С.О.. У судове засідання 22.02.2019 не з'явилась лише третя особа ОСОБА_13, яка 20.02.2019 року направила до Південно-західного апеляційного господарського суду заяву про проведення судового засідання 22.02.2019 року без її участі.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
04.01.2018 до господарського суду Херсонської області в межах справи № 5/112-Б-10 про банкрутство Малого приватного підприємства «Таврія» звернувся ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Акопян Г.Г. із позовною заявою до відповідача ОСОБА_3, м.Кривий Ріг про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, в якій ліквідатор просить:
- витребувати майно з чужого незаконного володіння від ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), яке знаходиться у неї, а саме: комплекс автозаправочна станція № 1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 244487865241, номер об'єкта в РПВН: 1546273;
- визнати право власності за Малим приватним підприємством «Таврія» (74200, Херсонська обл., Нововоронцовський район, селище міського типу Нововоронцовка, вулиця Степова, будинок 22А, код за ЄДРПОУ 14129039) на об'єкт нерухомого майна комплекс автозаправочна станція № 1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 244487865241, номер об'єкта в РПВН: 1546273, який знаходиться у ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1).
В обґрунтування наданої заяви ліквідатор зазначив, що 12.12.2014 відбувся аукціон з продажу майна МПП «Таврія», за результатами якого було продано дев'ятнадцять лотів, серед яких ЛОТ № 29_Т: Комплекс автозаправна станція № 1 інв. № 101, до складу якого входить обладнання у кількості 12 шт., що розташований за адресою: АДРЕСА_5.
Переможцем аукціону з продажу зазначеного лоту та набувачем майна став ОСОБА_12 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, АДРЕСА_1), що підтверджено Свідоцтвом про придбання майна з прилюдних торгів від 22.12.2014, виданого державним нотаріусом Нововоронцовської державної нотаріальної контори Виноградовою Н.М., протоколом №29_Т/121214 других повторних відкритих торгів від 12.12.2014, актом про передання права власності на придбане майно від 17.12.2014р. (т. 1, а.с. 43, 75-77).
23.02.2017р. виконавчим комітетом Нововоронцовської селищної ради Херсонської області прийнято рішення №21 «Про узаконення зміни та присвоєння поштової адреси» (т. 1, а.с. 44), відповідно до якого комплексу автозаправна станція №1, яка належить ОСОБА_12, присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_5.
Придбаний на аукціоні комплекс, ОСОБА_12 відчужив на користь ОСОБА_13 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) за наступними договорами:
1. ? частку комплексу АЗС №1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, за договором купівлі-продажу від 02.03.2017.
2. ? частка комплексу АЗС №1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, за договором купівлі-продажу від 04.03.2017.
ОСОБА_13, в свою чергу, відчужила придбаний у ОСОБА_12 комплекс АЗС № 1 на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) за наступними договорами:
1. ? частку комплексу АЗС № 1 за договором купівлі-продажу номер 341 від 20.03.2017,
2. ? частку комплексу АЗС № 1 за договором купівлі-продажу номер 377 від 23.03.2017.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2017 у справі № 5/112-Б-10 було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» та визнано недійсними результати аукціону від 12.12.2014 з продажу майна МПП «Таврія».
Ліквідатор Акопян Г.Г. в позовній заяві зазначає, що визнання недійсними результатів продажу майна МПП «Таврія» є підставою для повернення реалізованого зі спірного аукціону 12.12.2014 майна боржника до ліквідаційної маси, в тому числі Комплексу автозаправна станція №1 інв.№101, що розташований за адресою: АДРЕСА_5.
За наведеного, позивач просить витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння від ОСОБА_3 на користь боржника Малого приватного підприємства «Таврія» та визнати право власності на нього за боржником МПП «Таврія».
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:
Частинами 1, 2 статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; формує ліквідаційну масу; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до частин 1, 4 - 6 статті 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів. Суб'єктами аукціону є його замовник, організатор та учасники. Замовником є ліквідатор, призначений господарським судом у порядку, встановленому цим Законом. Організатором аукціону є визначена замовником фізична або юридична особа, що має ліцензію на проведення торгів і з якою замовник аукціону уклав договір на проведення аукціону.
Як встановлено частиною 3 статті 55 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними. Визнання результатів аукціону недійсними тягне за собою визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу.
Виходячи з аналізу положень частини 3 статті 55 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», наслідком визнання недійсним результатів аукціону є визнання недійсним й укладеного з переможцем договору купівлі-продажу, оскільки такий договір не є самостійним правочином, укладеним боржником, а є наслідком правочину з продажу майна боржника у процедурі банкрутства та нерозривно пов'язаний з правочином, який визнаний недійсним за судовим рішенням.
Згідно частин 3, 4, 5 статті 71 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом п'яти днів з дати підписання цього протоколу замовник аукціону надсилає переможцеві торгів пропозицію щодо укладення договору купівлі-продажу майна разом з проектом цього договору відповідно до поданої переможцем торгів пропозиції щодо встановлення ціни цього майна. У разі придбання переможцем кількох лотів договір укладається окремо на кожний лот. Переможець торгів повинен протягом п'яти днів з дня одержання проекту договору підписати його та перерахувати кошти за придбане майно на зазначений у протоколі номер банківського рахунка. Строк оплати може бути продовжено за згодою організатора аукціону, але не довше ніж на десять календарних днів, за умови сплати переможцем торгів не менш як 50 відсотків ціни продажу майна.
Статтею 75 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що передача майна замовником аукціону і прийняття його покупцем здійснюється за передавальним актом, що підписується сторонами і оформлюється відповідно до законодавства. В акті про передання права власності на куплене нерухоме майно зазначаються: ім'я (назва) та місце проживання (місцезнаходження) продавця та покупця, а також організатора аукціону; відомості про продане нерухоме майно; адреса веб-сторінки, на якій розміщено відомості про проведення аукціону. Акт про передання права власності на куплене нерухоме майно разом із протоколом про проведення аукціону не пізніше трьох робочих днів після повної сплати переможцем запропонованої ним ціни передається нотаріусу, а копії акта не пізніше наступного дня разом із відомостями про нотаріуса надсилаються (вручаються) покупцю, замовнику аукціону та продавцю. За невчасне передання акта нотаріусу організатор торгів сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5 відсотка на день від ціни продажу за період прострочення. Нотаріус видає покупцю свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні в порядку, встановленому законом. Послуги нотаріуса оплачує організатор аукціону.
За змістом статей 55, 64-66, 71, 75 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» можна дійти таких правових висновків: процедура продажу майна у ліквідаційній процедурі є спеціальною, яка зобов'язує учасників продажу до вчинення певних дій та оформлення певних документів (протоколу про проведення аукціону, договору купівлі-продажу, акта приймання-передачі), а визнання недійсними в судовому порядку публічних торгів (аукціону) з продажу майна у процедурі банкрутства має наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, як документального оформлення результатів такого продажу у процедурі банкрутства згідно статті 77 Закону.
Результатом прилюдних торгів (аукціону) у справі про банкрутство є оформлення протоколу про проведення прилюдних торгів, укладення договору купівлі-продажу, складання акту про передання права власності на нерухоме майно та видача нотаріусом свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні або в разі отримання переможцем аукціону рухомого майна - оформлення протоколу про проведення прилюдних торгів, укладення договору купівлі-продажу рухомого майна. Всі ці процедурні етапи є складовою частиною проведення прилюдних торгів та завершальним етапом придбання майна боржника покупцем майна у справі про банкрутство.
Наслідком визнання результатів аукціону недійсним та визнання, укладеного з переможцем торгів договору купівлі-продажу недійсним є повернення покупця та продавця до первісного стану - тобто реституція як спосіб захисту, що характерно для зобов'язальних відносин, з особливостями, які визначені ч.2 та ч. 3 ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Стаття 328 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Юридичний аналіз статей 216, 328 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а незаконність набуття права власності, яка встановлена судом, не може обґрунтовувати правомірності набуття права власності.
Отже правочин, який визнаний судом недійсним, незалежно від його державної реєстрації у реєстрі прав на нерухоме майно, не породжує наслідків визнання за набувачем права власності на спірне майно, а положення статей 2-5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мають застосовуватися з врахуванням винятків при визнанні недійсними правочинів у судовому порядку.
Як встановлено статтею 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно роз'яснень, наведених у листі Верховного Суду України від 01.07.2013 року, при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.
Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.
Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України.
Системний аналіз приписів статті 330 та частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, то добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу спірне майно не може бути витребуване у нього. Законодавцем передбачено три підстави, які дозволяють витребування майна, та які зазначені в частині 1 статті 388 ЦК України.
У процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора до нього переходять права органу управління боржником (частина 2 статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Отже, вибуття майна з володіння власника відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов'язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство (частина 3 статті 98 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Отже, встановлення судами недійсності правочину з продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності та законності, передбачених частиною 3 статті 98 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та означає порушення ним тих повноважень розумного власника, якими наділив його законодавець в момент введення ліквідаційної процедури.
Оцінка доводів та аргументів, наведених учасниками справи:
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає в цілому правильними та прийнятими з дотриманням положень статей 216, 328, 330, 388 ЦК України висновки суду першої інстанції про доведення ліквідатором боржника Акопян Г.Г. фактичних обставин того, що майно боржника вибуло з володіння власника (органу управління Малого приватного підприємства «Таврія») поза межами його волевиявлення, та в силу закону, при цьому визначений законодавцем орган управління майном (ліквідатор Марченко С.О., який на час проведення аукціону здійснював повноваження ліквідатора банкрута) діяв з порушенням тих повноважень, які йому було надано законодавцем при реалізації спірного майна з аукціону 12.12.2014.
Доводи скаржника про те, що вона є добросовісним набувачем майна - комплексу автозаправочна станція № 1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 244487865241, номер об'єкта в РПВН: 1546273), яке не може бути витребуване власником, спростовуються висновками суду першої інстанції за наслідком встановлення фактичних обставин набуття майна від особи, яка не набула права власності на спірне майно за наслідком проведеного, але в подальшому визнаного судом недійсним аукціону з причин допущених порушень закону.
Характерною особливістю юридичної природи проведення аукціону в провадженні у справі про банкрутство є наявність чітко визначених Законом про банкрутство послідовних юридичних актів та дій, що створюють конкурентну процедуру виявлення переможця торгів та укладення договору купівлі-продажу за результатами такої процедури, яка опосередковує весь процес організації та проведення торгів. Отже, у випадку визнання недійсним результатів аукціону у порядку вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» руйнується весь юридичний склад процесу конкурентного відчуження майна боржника (банкрута) в процедурах банкрутства, і як наслідок, відпадає підстава, за якою такий договір купівлі-продажу повинен був укладений з переможцем торгів.
Визнання результатів торгів (аукціону) недійсними означає, що аукціон не обумовив того результату, на який він був направлений в процедурах банкрутства.
Як вже було зазначено вище, Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2017 у справі № 5/112-Б-10 (т. 1, а.с. 16-20) касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» задоволено, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2016р. та ухвалу Господарського суду Херсонської області від 05.08.2016р. скасовано, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» про визнання недійсними результатів аукціону від 12.12.2014р. із продажу майна МПП «Таврія» задоволено, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна МПП «Таврія».
Вищим господарським судом України за результатами розгляду касаційної скарги товаристваа з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» встановлено недотримання попереднім ліквідатором банкрута МПП «Таврія» встановлених законодавством правил, які визначають процедуру підготовки проведення аукціону (виявлення майна, проведення його інвентаризації, оцінка майна), внаслідок чого відбулося порушення прав ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» як заставного кредитора боржника, оскільки у зв'язку з реалізацією майна боржника з порушенням вимог Закону, кредитор не зміг отримати максимально можливого задоволення своїх кредиторських вимог і майно банкрута вибуло з ліквідаційної маси боржника.
Також зазначено, що ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Марченком С.О., в порушення приписів ст. 44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», до проведення аукціону не було повністю сформовано ліквідаційну масу боржника у вигляді цілісного майнового комплексу; виставлено на перший аукціон на продаж частину майна як цілісний майновий комплекс при тому, що значну частину майна ще не було виявлено та інвентаризовано, що могло обумовити відсутність інтересу потенційних покупців до першого та повторного аукціону.
За наведеного Вищий господарський суд України дійшов висновку про обґрунтованість заяви ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» та визнав недійсними результати аукціону від 12.12.2014 з продажу майна МПП «Таврія».
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що здійснення ліквідатором - арбітражним керуючим права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не є вираженням волі власника майна - в даному випадку Малого приватного підприємства «Таврія», на вибуття такого майна з володіння Банкрута (аналогічний висновок про застосування норм права викладений в постановах Верховного суду від 21.06.2018 у справі № 923/939/17 та від 01.08.2018 у справі № 908/431/14).
Враховуючи встановлену фактичну обставину про те, що визнано недійсними результати аукціону від 12.12.2014 з продажу майна МПП «Таврія», у тому числі з реалізації комплексу автозаправочної станції № 1, витребування якого є предметом позову ліквідатора МПП «Таврія», колегія суддів зазначає, що наведене є підставою для витребування зазначеного майна у останнього набувача на користь Банкрута в порядку п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов).
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_3 стверджувала, що після покупки на аукціоні майна його вигляд змінився, було здійснено ремонт, змінено обладнання тощо. Однак колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує, що апелянтом ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді не надано жодного доказу та документу на підтвердження того, що майно видозмінилося настільки, що це унеможливлює його витребування від ОСОБА_3 в первісному стані. У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказаний об'єкт нерухомості залишився без змін з моменту його придбання переможцем аукціону 12.12.2014.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_3 стверджує, що дана справа не підлягає вирішенню господарським судом, оскільки відповідач є фізичною особою та не є боржником або учасником аукціону, тому такий позов підлягає розгляду в рамках цивільного судочинства.
З даними твердженнями апелянта колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Аналогічні норми містяться у пункті 8 статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси, в тому числі майна, яке безпідставно вибуло з права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до статті 13 Конвенції Про захист прав і основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
Концентрація спорів про витребування майна банкрута у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечить реалізацію контролю суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за діяльністю боржника, що є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута, так і кредиторів та узгоджується з приписами частини 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2018 у справі № 925/1874/13).
Посилання апелянта на обставини придбання нею у власність земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості, не унеможливлює задоволення судом вимоги про витребування нерухомого майна власником з чужого незаконного володіння, оскільки земельна ділянка та побудована на ній автозаправочна станція є різними об'єктами права власності, яке є непорушним та підлягає судовому захисту у відповідності до закону. В подальшому правовідносини між власником автозаправочної станції та власником земельної ділянки повинні бути врегульовані згідно норм діючого законодавства.
Інших мотивів, що могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, апелянтом не наведено.
Висновки колегії суддів апеляційного господарського суду:
Колегія суддів зазначає, що приймаючи рішення про визнання за банкрутом права власності на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції неправильно застосував положення матеріального права, а саме статтю 392 Цивільного кодексу України, залишивши поза увагою те, що на підставі вказаної норми виключно власнику надається право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Віндікація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючої особи, яка не є власником цього майна.
Юридичний аналіз статей 216, 328 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а незаконність набуття права власності, яка встановлена судом не може обґрунтовувати правомірності набуття права власності.
Отже правочин, який визнаний судом недійсним, незалежно від його державної реєстрації у реєстрі прав на нерухоме майно, не породжує наслідків визнання за набувачем права власності на спірне майно, а положення статей 2-5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мають застосовуватися з врахуванням винятків при визнанні недійсними правочинів у судовому порядку.
Системний аналіз приписів статті 330 та частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України дозволяє колегії суддів зробити висновок про те, що відповідач у даній справі в особі фізичної особи ОСОБА_3 як добросовісний набувач не набуває право власності на нерухоме майно, оскільки відповідно до статті 388 цього Кодексу спірне майно повинно бути витребуване у нього на користь власника в особі банкрута МПП «Таврія».
Позивач у позовній заяві в обгрунтування вимог про визнання права власності посилається на ст. 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, але вказана правова норма не породжує, а підтверджує наявне право власності позивача, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Стаття 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Тобто вищевказаними правовими нормами національного законодавства встановлено право на судовий захист саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. Вказане свідчить про те, що між позивачем в особі ліквідатора банкрута МПП «Таврія» арбітражного керуючого Акопян Г.Г. та відповідачем в особі фізичної особи ОСОБА_3 у період часу ще до подачі позову у даній справі повинен виникнути реальний спір щодо визнання права власності на об'єкт нерухомого майна. Наявність такого спору між сторонами повинна бути підтверджена належними доказами (листування між сторонами, судові процеси в інших справах, де відповідач не визнавав, заперечував чи оспорював право власності позивача на вищезазначений нерухомий об'єкт, та інші документи).
Але колегією суддів не встановлено будь-яких доказів у матеріалах даної справи у підтвердження існування реального спору між позивачем та відповідачем з питань визнання права власності у період, який передував зверненню із позовом по справі № 5/112-Б-10.
У тексті позовної заяви також відсутні будь-які посилання на наявність відповідного спору між сторонами, не зазначено, що відповідач хоч чимось не визнає, заперечує чи оспорює право власності банкрута на нерухоме майно. Підставою для позовних вимог про визнання права власності на вказаний об'єкт ліквідатор зазначив необхідність в подальшому після винесення судом рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння звертатися до органу державної реєстрації щодо реєстрації права власності у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому позивач вказує на неможливість здійснення такої реєстрації тільки на підставі рішення суду про витребування майна від іншої особи на користь власника, тому на думку ліквідатора виникає необхідність звернення до суду із позовом про визнання права власності за банкрутом, оскільки саме таке рішення гарантує державну реєстрацію прав власника на нерухоме майно державним органом.
Таким чином на момент подачі позову у даній справі між сторонами об'єктивно існував спір з питань фактичного володіння об'єктом нерухомого майна особою, яка набула його без достатніх правових підстав та з порушеннями закону, тобто в іншої особи, яка не була його власником, тому таке майно підлягає поверненню законному власнику в особі банкрута. Право власності банкрута станом на той час відповідач не оспорював, тому позов в частині визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК України заявлений ліквідатором без законних підстав. Право банкрута, яке не порушено іншою особою, не підлягає судовому захисту в межах даної справи про банкрутство, оскільки такий позов заявлено ліквідатором передчасно.
У разі відмови державного реєстратора здійснювати відповідні дії, направлені на здійснення реєстрації права власності за банкрутом на підставі рішень суду про визнання недійсними результатів аукціону та витребування майна з чужого незаконного володіння, такі дії органу державної реєстрації можуть бути оскаржені ліквідатором в установленому порядку до суду адміністративної юрисдикції.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.08.2018 слід скасувати частково, а саме в частині визнання за позивачем права власності. В іншій частині, що стосується витребування майна з чужого незаконного володіння, ухвалу слід залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами при подачі позову та при розгляді апеляційної скарги, розподілити у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 269-271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Скасувати пункт 3 ухвали Господарського суду Херсонської області від 08.08.2018 по справі № 5/112-Б-10 щодо визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.
Відмовити у задоволенні заяви ліквідатора банкрута в частині визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.
В іншій частині ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.08.2018 залишити без змін, виклавши резолютивну частину ухвали Господарського суду Херсонської області від 08.08.2018 по справі № 5/112-Б-10 в наступній редакції:
« 1.Заяву ліквідатора банкрута МПП «Таврія» арбітражного керуючого Акопян Г.Г. про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задовольнити частково.
2.Витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1) на користь Малого приватного підприємства «Таврія» (74200, Херсонська область, Нововоронцовський район, смт. Нововоронцовка, вул. Степова, буд. 22А, код ЄДРПОУ 14129039) об'єкт нерухомого майна - Комплекс автозаправна станція №1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 244487865241, номер об'єкта в РПВН: 1546273.
3.Відмовити у задоволенні заяви ліквідатора банкрута МПП «Таврія» арбітражного керуючого Акопян Г.Г. в частині визнання за Малим приватним підприємством «Таврія» права власності на об'єкт нерухомого майна - Комплекс автозаправна станція №1, що розташований за адресою: Херсонська область, Нововоронцовський район, смт.Нововоронцовка, вул.Степова, буд.22Д, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 244487865241, номер об'єкта в РПВН: 1546273.
4.Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1) на користь Малого приватного підприємства «Таврія» (74200, Херсонська область, Нововоронцовський район, смт. Нововоронцовка, вул. Степова, буд. 22А, код ЄДРПОУ 14129039) 6 912,92 (шість тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 92 коп. судового збору.
5. Видати накази.»
Стягнути з Малого приватного підприємства «Таврія» (74200, Херсонська область, Нововоронцовський район, смт. Нововоронцовка, вул. Степова, буд. 22А, код ЄДРПОУ 14129039) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1) судовий збір в сумі 10 369,38грн. за розгляд апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Херсонської області видати наказ відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 27.02.2019.
Головуючий суддя: К.В. Богатир
Суддя: Л.О. Будішевська
Суддя М.А. Мишкіна