ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 916/361/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.В. Лавриненко, С.В. Таран,
секретар судового засідання - О.В. Клименко,
за участю представників учасників справи:
від позивача: ОСОБА_1;
від відповідача: Логовський В.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2018 року (суддя Оборотова О.Ю., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 30.11.2018 року)
у справі № 916/361/18
за позовом ОСОБА_3
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1"
про визнання права власності на нерухоме майно,
У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1", в якій просив суд визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/5 від 1/2 будівлі спального корпусу (літ. «З»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності від 11.06.2009 року серії САС № 429157(1/10 будівлі спального корпусу (літ. «З»)), а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при виході зі складу учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" позивач мав отримати в натуральній формі майно, що було внесено ним як вклад до статутного капіталу товариства, а саме 1/5 від 1/2 будівлі спального корпусу (літ. «З»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що відповідає вартості 20 % статутного капіталу товариства.
27.03.2018 року, 11.04.2018 року до Господарського суду Одеської області надходили заяви про залучення до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 і ОСОБА_6
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 28.03.2018 року та від 13.04.2018 року у справі № 916/361/18 відмовлено у задоволенні клопотань про залучення третіх осіб.
21.05.2018 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" надійшла заява про визнання позову в порядку ст. 191 Господарського процесуального кодексу України.
21.05.2018 року від ОСОБА_7 надійшла заява про вступ у справі у якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.05.2018 року у справі №916/361/18 відмовлено у задоволенні клопотанні ОСОБА_7 про залучення її до участі у справі в якості третьої особи.
21 травня 2018 року до суду першої інстанції надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_7 про скасування рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1", оформленого протоколом від 03.06.2016 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.05.2018 року у справі №916/361/18 позовну заяву третьої особи ОСОБА_7 повернуто без розгляду. Постановами Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 року і Верховного Суду від 16.10.2018 року ухвала Господарського суду Одеської області від 25.05.2018 року у справі № 916/361/18 залишена без змін.
20 листопада 2018 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" надійшла заява про визнання позову в порядку ст. 191 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.11.2018 року у справі №916/361/18 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" у прийнятті заяви про визнання позову.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.11.2018 року у справі №916/361/18 (суддя Оборотова О.Ю.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту суперечить закону та суті корпоративних прав.
ОСОБА_3 з рішенням суду не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2018 року у справі № 916/361/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_3 у повному обсязі.
Скаржник вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у клопотанні про призначення експертизи у справі, у прийнятті клопотання відповідача про визнання позову.
На думку позивача, місцевий господарський суд неповно дослідив матеріали справи, не було надано оцінку фактам щодо не проведення загальних зборів та підставам звернення ОСОБА_3 до суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі №916/361/18, ухвалою від 15.01.2019 року розгляд справи призначено на 14.02.2019 року.
14.02.2019 року представником позивача надано клопотання про призначення експертизи у порядку ст. 99 ГПК України, в якому просить суд призначити у справі №916/361/18 будівельно-технічну та будівельно-оціночну експертизи, на вирішення якої поставити:
- здійснити експертну оцінку дійсної (ринкової вартості) необоротних і оборотних активів Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" та його зобов'язань, зокрема ринкову вартість нерухомого майна - будівлі спального корпусу (літ. «З»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, 1/2 якої належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1", та дійсної (ринкової вартості) 1/2 будівлі спального корпусу (літ. «З»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ- КУРОРТ-1»;
- здійснити експертну оцінку дійсної (ринкової) вартості частки у розмірі 1/10 будівлі спального корпусу (літ. «З»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (тобто, 1/5 від 1/2 будівлі спального корпусу (літ. «З»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1»), на яку ОСОБА_3 просить визнати право власності із урахуванням дійсної вартості часток всіх учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» на дату виходу ОСОБА_3 19.02.2018 року;
- здійснити експертне дослідження технічної можливості відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділу ОСОБА_3 1/10 будівлі спального корпусу (літ. «З»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (тобто, 1/5 від 1/2 будівлі спального корпусу (літ. «З»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1»), відповідно до часток співвласників.
Судова колегія залишила без розгляду клопотання про призначення експертизи на підставі п. 2 ст. 207 ГПК України, яка передбачає, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні, або в інший строк визначений судом, оскільки ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 року у даній справі було встановлено учасникам справи строк для подання клопотань з процесуальних питань до 15.01.2019 року, а позивач подав відповідне клопотання тільки 14.02.2019 року безпосередньо в судовому засіданні.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 21.02.2019 і у зв'язку з мінуванням будівлі суду 21.02.2019 засідання було перенесено на 25.02.2019.
21.02.2019 від представників позивача і відповідача надійшло спільне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою надання можливості сторонам укласти мирову угоду.
Вказане клопотання судова колегія відхилила, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно із ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі було відкрито 27.12.2018, то задоволення вказаного клопотання призведе до порушення процесуальних строків розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2016 року на засіданні Загальних Зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1», оформлених протоколом від 03.06.2016 року №03/06/2016, були прийняті рішення про відступлення частки ОСОБА_7 у розмірі 60 % громадянину України ОСОБА_5 (40%) і громадянці України ОСОБА_6 (20%) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» шляхом укладання договорів купівлі-продажу; про прийняття до складу учасників Товариства ОСОБА_5 і ОСОБА_6; про відступлення частки ОСОБА_8 у розмірі 20% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» громадянину ОСОБА_3 шляхом укладання договору купівлі-продажу; про внесення змін до Статуту Товариства у зв'язку зі зміною складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1», викладення Статуту у новій редакції та проведення державної реєстрації Статуту.
Між ОСОБА_7, ОСОБА_8 (Продавці) і ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 (Покупці) було укладено договір купівлі-продажу частки у статному капіталі від 03.06.2016 року.
Відповідно до положень договору купівлі-продажу від 03.06.2016 року, право власності на вказану частку Статутного капіталу Товариства у покупців виникає з моменту нотаріально посвідчення цього договору (п.13).
Актом прийому передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» від 03.06.2016 року ОСОБА_8 передав ОСОБА_3 на виконання договору купівлі-продажу від 03.06.2016 року частку у розмірі 20 % в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1», яка складає 1 380 000 грн. 00 коп.
Позивач став учасником (засновником) Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» на підставі державної реєстрації змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» у зв'язку із зміною складу учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та інформації про них, яка відбулась 07.06.2016 року.
У п. 3.2. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» у новій редакції визначено, що для забезпечення діяльності Товариства створено Статутний капітал у розмірі 6 900 000 грн. 00 коп.
Для забезпечення діяльності Товариства створено Статутний капітал Товариства у розмірі 6 900 000 грн. 00 коп. за рахунок внеску до Статутного капіталу Товариства 1/2 частини будівлі спального корпусу (літ. З), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (пункт 4.1. Статуту).
Відповідно до п. 4.2 Статуту розподіл Статутного капіталу Товариства між Учасниками відбувається наступним чином:
Фізична особа - ОСОБА_9 володіє часткою вартістю 1 380 000 грн. (один мільйон триста вісімдесят тисяч гривень 00 коп.), що відповідає 20% Статутного капіталу Товариства.
Фізична особа - ОСОБА_3 володіє часткою вартістю 1 380 000 грн. (один мільйон триста вісімдесят тисяч гривень 00 коп.), що відповідає 20% Статутного капіталу Товариства.
Фізична особа - ОСОБА_5 володіє часткою вартістю 2 760 000 грн. (чотири мільйона сто сорок тисяч гривень 00 коп.), що відповідає 40% Статутного капіталу Товариства.
Фізична особа - ОСОБА_6 володіє часткою вартістю 1 380 000 грн. (один мільйон триста вісімдесят тисяч гривень 00 коп.), що відповідає 20% Статутного капіталу Товариства.
Згідно з п.10.5, п.10.6 Статуту Товариства, до кола питань, які є виключною компетенцією Загальних Зборів Учасників належать, зокрема, прийняття рішення щодо будь-яких дій стосовно майна, переданого Товариству Учасниками у власність як вклад до Статутного капіталу. Питання, віднесені до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників Товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу Товариства.
Відповідно до п. 11.4. Статуту Товариства, учасник може вийти з Товариства, попередивши про це інших Учасників шляхом подання заяви за один місяць до виходу.
19.01.2018 року ОСОБА_3 надав Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» заяву про вихід зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1», справжність підпису позивача на якій нотаріально засвідчена, була вручена під розписку директору Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» 19.01.2018 року.
На думку позивача, наслідком його виходу зі складу учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» є повернення йому майна, переданого ним як внесок до статутного капіталу в натуральній формі.
У зв'язку із надходженням заяви ОСОБА_3 було підготовлено повідомлення про проведення позачергових Загальних Зборів Учасників 19.02.2018 року з 16:00 до 18:00 год.
19.02.2018 року на обумовлену у повідомленні годину на позачергові Загальні збори учасників Товариства прибули лише учасники, (представники) учасників, що у сукупності володіють лише 40% голосів від загальної кількості (ОСОБА_3, представник ОСОБА_9.), тобто позачергові Загальні Збори Учасників Товариства були неправомочні за відсутності кворуму. Присутніми було складено підписано протокол від 19.02.2018 року №19/02/2018 про непроведення позачергових Загальних Зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1».
Як стверджує позивач, станом на 20.02.2018 року позачергові загальні Збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» не відбулись (з вини ОСОБА_5 та ОСОБА_6.), відповідно не було прийнято рішення про передачу майна позивачу, що вийшов, і не було підписано Акту приймання-передачі майна (вкладу). Отже, позивачу не було повернуто в натуральній формі вклад (майно), що, на думку Позивача, є порушенням його права власності, за захистом якого він звертається із даною позовною заявою до Господарського суду Одеської області.
Позивач вважає, що у даному випадку єдиним правомірним способом захисту його права власності є визнання права власності на майно, адже за результатами бездіяльності відповідача (його Учасників) у позивача відсутні документи, що підтверджують право власності на вклад (майно), що мав бути повернутий йому в натуральній формі при його виході зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1», що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
За змістом положень частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Частиною 1 ст. 113 Цивільного кодексу України врегульовано, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
При цьому, згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 117 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства зобов'язані, зокрема, додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів та виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут (ч. 1 ст. 143 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вартості вкладів його учасників. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів.
За положеннями ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України, учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.
Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" учасник Товариства з обмеженою відповідальністю вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.
При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю у товариства виникає обов'язок сплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, або здійснити такий розрахунок на вимогу учасника та за згодою товариства у натуральній формі.
Згідно з ч. 1 ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
У відповідності до ст. 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.
Судова колегія зазначає, що вихід (виключення) учасника з товариства має наслідком припинення корпоративних правовідносин між учасником і товариством, і з моменту виходу учасник втрачає право брати участь в управлінні товариством. Натомість правовим наслідком виходу (виключення) учасника з товариства є виникнення у нього майнових прав на отримання вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, виплата якої проводиться в порядку і в строки, встановлені законом.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» (чинній станом на 19.02.2018 року), при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
У п. 11.5 Статуту відповідача визначено, що при виході Учасника з Товариства майно, передане Учасником Товариству, як внесок до Статутного капіталу, повертається йому в натуральній формі в строк до 12 місяців з дня виходу Учасника із Товариства. При наявності згоди Учасника, що виходить з Товариства, йому може бути виплачена вартість частини майна Товариства, пропорційно його частці в Статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з Товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Вартість частини майна, що пропорційна частці Учасника в Статутному капіталі визначається в порядку, передбаченому рішенням Загальних Зборів Учасників на одну із звітних дат протягом 12 місяців із дня прийняття рішення про вихід цього Учасника. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного Товариством в даному році до моменту його виходу.
19.02.2018 року ОСОБА_3 було складено нотаріально посвідчено заяву про вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та проведення відповідних розрахунків, яка надіслана та отримана відповідачем.
Порядок повідомлення про вихід із складу учасників Товариства, передбачений ст. 148 Цивільного кодексу України та п. 11.4. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю, позивачем було дотримано.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, отримав не нерухомість, а частку у розмірі 20%, що становить 1380000 грн. 00 коп., тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про те, що будь-якого нерухомого майна, яке належало б позивачу на праві власності до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» ним не передавалось, що унеможливлює задоволення заявлених ОСОБА_3 позовних вимог саме про визнання за ним права власності на частину об'єкта нерухомості.
Виходячи із приписів ст.2 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з п.3 ст.129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 61 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів.
Слід зазначити, що чинним законодавством суди не наділено компетенцією щодо зобов'язань учасників товариства вирішувати ті чи інші питання, які віднесено до компетенції загальних зборів товариства, оскільки такі дії є втручанням у здійснення господарської діяльності товариства.
При цьому, належним способом захисту права позивача на виплату йому частки статутного капіталу відповідача в грошовій формі, пропорційної його частці у статутному капіталі, є направлення вказаної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та, у випадку відмови від проведення виплати або не здійснення виплати у встановлені законом та положеннями Статуту порядку та строки, звернення до суду із позовом про стягнення частки в судовому порядку.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, які позивачем належними та допустимими доказами не доведено, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Зокрема, судова колегія не приймає до уваги посилання скаржника не неправомірність відмови місцевого господарського суду у задоволення клопотання про проведення експертизи у справі, оскільки експертиза стосується вартості нерухомого майна, тоді як суд визнав позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не узгоджуються з вимогами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України в частині обраного способу захисту.
Також місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив заяву директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» О.В. Єрьоменко про визнання позову (т. 3 а.с. 41-42), оскільки відповідно до п. 10.5 Статуту товариства до кола питань, які є виключною компетенцією Загальних зборів учасників товариства, належать, зокрема, прийняття рішення щодо будь-яких дій стосовно майна, переданого Товариству учасниками у власність як вклад до Статутного капіталу, а згідно з п. 10.14 Статуту директор самостійно вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників товариства. Із матеріалів справи вбачається, як було зазначено вище, що загальні збори учасників не відбулися, а тому директор при наданні заяви про визнання позову діяв з перевищенням своїх повноважень.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2018 року у справі №916/361/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2018 року у справі №916/361/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 27.02.2019.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя С.В. Таран
Суддя Л.В. Лавриненко