26 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 361/5500/15-ц
провадження № 22-ц/824/1087/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - Трофімця Юрія Ігоровича
на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2016 року у складі судді Сердинського В.С.
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У серпні 2015 року представник ПАТ «Родовід Банк» - Смик Д.П. звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог зазначала, що 05 березня 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 77.1/АК-00562.08.2, за яким відповідач отримав кредит у сумі 30 649,11 доларів США строком до 05 березня 2015 року зі сплатою 7,70% річних за користування кредитом.
Відповідно до пункту 1.5.1 кредитного договору, щомісячна плата за обслуговування кредиту встановлюється в розмірі 0,2500 % від суми виданого кредиту. 20 жовтня 2008 року додатковою угодою до кредитного договору процентна ставка встановлюється в розмірі 9 % річних.
Згідно пункту 3.6 кредитного договору, за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, позичальник зобов'язується сплачувати банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1.6% від суми простроченого платежу.
Станом на 23 травня 2016 року відповідачем було прострочено виконання зобов'язань щодо повернення за кредитним договором кредиту та нарахованих процентів у сумі 29 676,94 доларів США (по тілу кредиту та відсотках), та 20 167 238,04 грн., з яких: 21 155,35 доларів США - сума простроченої заборгованості за кредитом, 8 521,59 доларів США - сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту, 43 376,46 грн. - сума заборгованості за платою за обслуговування кредиту, 19 991 482,25 грн. - загальна сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам, 102 645,87 грн. - сума 3% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам (за весь період), 4 162,55 грн. - загальна сума 3% від суми простроченої заборгованості за обслуговування кредиту, 25 570,90 грн. - сума інфляційних втрат від суми простроченої плати за кредитом.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог представник ПАТ «Родовід Банк» просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 29 676,94 доларів США (по тілу кредиту та відсотках), та 20 167 238,04 грн., а також витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2016 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 29 676,94 доларів США центів та 151 579,15 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що умови кредитного договору № 77.1/АК-00562.08.2 від 05 березня 2008 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1, виконані не були.
Не погоджуючись з рішенням, 21 червня 2016 року представник ПАТ «Родовід Банк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції у частині стягнення заборгованості по пені змінити та задовольнити позовні вимоги за період з 31 липня 2014 року по 06 березня 2015 року у розмірі 2 415 123,92 грн.
У мотивування вимог посилався на те, що при здійсненні розрахунку пені за період з 31 липня 2014 року по 06 березня 2015 року суд першої інстанції допустив помилку у розрахунку, оскільки сума пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості за вказаний період у відповідності до розрахунку становить 2 415 123,92 грн.
Звертав увагу на те, що суд не застосував до пені положення частини третьої статті 551 ЦК України, а тому її зменшення до 1 394,27 грн. є незрозумілим апелянту.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» відхилено та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки. Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
У грудні 2016 року представник позивача звернувся з касаційною скаргою, в якій просив рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2016 року скасувати в частині стягнення пені та постановити в цій частині нове рішення про стягнення пені в розмірі 2 415 123,92 грн.
Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року касаційну скаргу задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2016 року в оскарженій частині скасовано. Справу передано в частині стягнення пені на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2016 року та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо застосування чи не застосування судом першої інстанції частини третьої статті 551 ЦК України, не перевірив періоду нарахування неустойки та наявності підстав для зменшення неустойки, обмежився вказівкою про те, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки. При цьому не перевірив чи була заява про застосування позовної давності та зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не направив.
Представник позивача апеляційну скаргу в частині стягнення пені підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Ураховуючи, що справу Верховним Судом направлено на новий розгляд лише в частині стягнення пені, тому в іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам, послався на частину другу статті 258 ЦК України, зазначивши, що позовна давність в один рік застосовуються, зокрема, до вимог про стягнення неустойки, внаслідок чого дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 пені за період з 31 липня 2014 року по 06 березня 2015 року у розмірі 1 394,27 грн.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Однак, рішення суду не відповідає вказаним нормам, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового по суті заявлених позовних вимог.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 05 березня 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 77.1/АК-00562.08.2, за яким відповідач отримав кредит в сумі 30 649,11 доларів США строком до 05 березня 2015 року зі сплатою 7,70 % річних за користування кредитом.
З матеріалів справи убачається, що позивач відповідно до умов кредитного договору виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії.
Відповідач порушив умови кредитного договору, оскільки не сплачував проценти за користування кредитними коштами та не повертав чергові суми отриманого кредиту відповідно до встановленого графіку.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за укладеним кредитним договором, утворилася заборгованість як за основним зобов'язанням та процентам по кредиту, так і по пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам.
З умов кредитного договору №77.1/АК-00562.08.2 від 05 березня 2008 року убачається, що банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 649,11 доларів США 11 центів терміном по 05 березня 2015 року включно. За умовами цього договору відповідач зобов'язався повернути одержані кредитні кошти не пізніше 05 березня 2015 року зі сплатою відсотків у розмірі 7,70 % річних. 20 жовтня 2008 року між сторонами укладено Додаткову угоду до Кредитного договору №77.1/АК-00562.08.2 від 05 березня 2008 року, відповідно до якої процентна ставка за кредитами за цим договором встановлена у розмірі 9,7 процентів річних.
Згідно пункту 3.9 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів, позичальник зобов'язується сплачувати банку за кожний день прострочки пеню у розмірі 1.6% від суми простроченого платежу.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач, починаючи з липня 2010 року, перестав вносити щомісячні платежі, у зв'язку із чим станом на 23 травня 2016 року у нього утворилась заборгованість у загальному розмірі 29 676,94 доларів США та 20 167 238,04 грн., із яких 21 155,35 доларів США - заборгованість за кредитом, 8 521,59 доларів США - заборгованість за процентами, 19 991 482,25 грн. - пеня, нарахована на прострочену заборгованість за кредитом та процентами, 102 645,87 грн. - три проценти річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам, 4 162,55 грн. - загальна сума 3% річних від суми простроченої заборгованості зо обслуговування кредиту, 25 570,90 грн. - сума інфляційних витрат від суми простроченої плати за кредитом (а.с. 127-136 ).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності:загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
У частині третій статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення змісту частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (синонім «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави беззаперечного висновку, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність не підлягає застосуванню судом.
Тобто в цій нормі права встановлено певні суб'єктивні межі застосування позовної давності: передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною у застосуванні.
Отже, без вчинення і подання суду заяви сторони у спорі ані загальна, ані спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість такого її застосування пов'язана лише з наявністю відповідної заяви.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 585/2028/16-ц.
В матеріалах справи на аркушах 110-111 містяться додаткові пояснення представника відповідача ОСОБА_6, які подані 09 грудня 2015 року та в прохальній частині яких вона просить суд, зокрема, відмовити позивачу у стягненні пені, строк позовної давності до якої закінчився, та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню в межах одного року до дня пред'явлення позову. Аналогічні вимоги заявлені в додаткових поясненнях, з якими ОСОБА_6 звернулася 08 червня 2016 року (а.с. 175-179).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.
Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.
Позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення пені.
Позовна вимога про стягнення пені може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Відтак, у межах строку кредитування до 05 березня 2015 року позичальник мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 05 березня 2015 року, ОСОБА_1 мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Оскільки відповідачем умови кредитного договору належним чином не виконувались, у нього виникло зобов'язання зі сплати банку за кожний день прострочки повернення кредиту пеню у розмірі 1.6% від суми простроченого платежу.
З розрахунку заборгованості убачається та дані обставини встановлені судом першої інстанції в частині, яка не оскаржується, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становить 21 155,35 дол. США, за процентами по кредиту - 8 521,59 дол. США.
Строк повернення кредиту відповідно до умов Кредитного договору від 05 березня 2008 року встановлено до 05 березня 2015 року. З позовом до суду ПАТ «Родовід Банк» звернувся 29 липня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.
Разом з тим, ураховуючи те, що до неустойки відповідно до статті 258 ЦК України застосовується спеціальна позовна давність в 1 рік, а термін дії договору відповідно до його умов встановлено до 05 березня 2015 року, а тому строк позовної давності в межах якого необхідно розраховувати розмір пені - з 05 березня 2014 року по 05 березня 2015 року.
Отже, кредитним договором встановлено розмір пені 1,6 процента від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, сума боргу за кредитом - 21 155,35 дол. США, борг за процентами - 8 521,59 дол. США.
А тому, провівши математичний розрахунок за формулою: Пеня = Сума простроченого платежу ? Кількість днів ? Ставка пені за договором, колегія суддів доходить висновку, що розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту становить: 123 547,24 доларів США, а розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 49 766,08 доларів США за період з 05 березня 2014 року по 05 березня 2015 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про встановлення періоду, за яким необхідно розраховувати розмір пені, а отже і визначення розміру самої неустойки.
За офіційним курсом НБУ станом на день прийняття постанови 1 долар США дорівнює 26,99 грн., а отже розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам всього становить - 4 677 726,51 грн., що більше, ніж у 8 разів перевищує суму заборгованості за кредитом.
У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).
Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 4 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14), частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Таким чином, колегія суддів, встановивши, що розмір неустойки значно перевищує розмір боргового зобов'язання, та урахувавши положення ст. ст. 3, 509, 627 ЦК України, а також засади справедливості, добросовісності і розумності, доходить висновку про можливість зменшення розміру неустойки до 285 500 грн.
Виходячи з викладеного, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не перевірив періоду нарахування неустойки, наявності в матеріалах справи заяви про застосування позовної давності, не встановив наявності підстав для застосування статті 551 ЦК України, внаслідок чого дійшов помилкового та передчасного висновку про стягнення пені у розмірі 1 394,27 грн., окрім того не навів жодного обґрунтування своїм висновкам щодо стягнення пені.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов'язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам за період з 05 березня 2014 року по 05 березня 2015 року у розмірі 823 265 грн.
Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підстави для скасування судового рішення визначені статтею 376 ЦПК України.
Отже, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги частково та скасування рішення місцевого суду в частині стягнення пені.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - Трофімця Юрія Ігоровича - задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2016 року в частині стягнення пені - скасувати.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення пені - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам у розмірі 285 500 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 лютого 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай