Справа № 757/40868/16-ц Головуючий у суді І інстанції Цокол Л.І.
Провадження № 22-ц/824/107/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
27 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Ігнатченко Н.В., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Печерського районного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Банк Комбіо», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання дій неправомірними та витребування майна (грошових коштів) з чужого незаконного володіння,
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 серпня 2018 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 20 серпня 2018 року позивач подала апеляційну скаргу, яка не відповідала вимогам статті 356 ЦПК України, а саме не в повному обсязі оплачена судовим збором.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення вказаних вище недоліків десять днів з моменту отримання копії даної ухвали.
Зазначена ухвала апеляційного суду тричі направлялася ОСОБА_3 на адресу, яка зазначена нею в апеляційній скарзі, а також її представнику ОСОБА_8, який приймав учать у розгляді справи в суді першої інстанції, однак поштові конверти з рекомендованими повідомленнями поверталися до суду з відмітками «за закінченням встановленого строку зберігання».
За змістом пункту 2 частини 7 та пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до положень статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Таким чином ухвала суду про залишення апеляційної скарги без руху в розумінні наведених процесуальних норм вважається врученою позивачу, а недоліки, які вказані в ухвалі від 14 грудня 2018 року, не виправлені.
Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В рішенні у справі «Креуз проти Польщі від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).
Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини також виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Враховуючи наведене та те, що станом на 27 лютого 2017 року (два з половиною місяці) позивач недоліки апеляційної скарги не усунула, незважаючи на те, що апеляційний суд вживав заходів з метою отримання нею ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, про що свідчить триразове надіслання поштового відправлення, тоді як позивач та її представник не цікавилися рухом своєї справи, про що свідчить відсутність будь-яких звернень до суду з метою отримання інформації про постановлення ухвали за наслідком розгляду її скарги, апеляційний суд дійшов висновку про визнання апеляційної скарги неподаною та повернення особі, яка її подалау відповідності до статтей 185, 357 ЦПК України.
При цьому право ОСОБА_3 на апеляційний перегляд справи не порушено, оскільки вона не позбавлена права звернутися до апеляційного суду з апеляційного скаргою повторно на підставі частини 8 статті 185 ЦПК України якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 185, 357 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року вважати неподаною та повернути скаржнику.
Скаржнику надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, якщо такі подавалися. Копію апеляційної скарги залишити у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя Н.В. Ігнатченко