26 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 372/1661/18
провадження № 22-ц/824/3633/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Махлай Л.Д., Мазурик О.Ф.
за участі секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 листопада 2018 року у складі судді Кравченка М.В.
у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності, визнання права власності та
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У червні 2018 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності, визнання права власності, в якому просив припинити право спільної часткової власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 яке зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстраційний номер №2507 від 21.10.2008 року, яке посвідчено Українською міської державною нотаріальною конторою, та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1
Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 є власником 5/6 частини квартири, яка знаходиться за вищевказаною адресою, а 1/6 частина даної квартири належить ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом. Вказана квартира є двокімнатною, а тому виділити в натурі частку відповідачеві неможливо.
Зазначав, що у зв'язку з викладеним відповідачка звернулась до Обухівського районного суду Київської області з позовом про стягнення грошової компенсації за її 1/6 частину квартири. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02.02.2012 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/6 частину квартири АДРЕСА_1, у розмірі 83 560 грн. 24 коп.
Посилався на те, що станом на 06.06.2018 року вся сума боргу була сплачена та виконавче провадження закінчено, однак право власності на цю частку позивач не набула, а тому звернулась з листом до відповідачки з проханням з'явитись до нотаріуса для укладення договору дарування 1/6 частини квартири та повідомила, що в разі неявки відповідачки вона буде вимушена звернутись до суду з позовом.
Під час розгляду справи, а саме, 22 серпня 2018 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 116 980 грн. 05 коп., 3 % річних від простроченої заборгованості у розмірі 15 886 грн. 21 коп., а також судові витрати.
В обґрунтування вимог зазначала, що з 02.02.2012 року по 06.06.2018 року ОСОБА_1 ухилялась від виконання Обухівського районного суду Київської області від 02.02.2012 року та продовжувала користуватись та володіти належній ОСОБА_2 1/6 частиною спірної квартири.
Вказувала на те, що ОСОБА_1 14.02.2013 року та 04.03.2013 року притягувалась до адміністративної відповідальності за тривале невиконання рішення суду. За невідомих обставин, без належного повідомлення було закрите виконавче провадження. Позивач з 02.02.2012 року не виконувала рішення суду, не сплачувала грошове зобов'язання компенсації спірної частки, що з дійсної вартості суттєво порушило право відповідача, як власника, та законні сподівання на справедливу сатисфакцію майнового інтересу внаслідок інфляційного знецінення грошової одиниці, оскільки станом на 31.07.2018 року дійсна вартість 1/6 частки спірної квартири, що складається з двох кімнат житловою площею 25,8 кв. м, загальною площею квартири 48,7 кв. м має складати 123 259, 7 грн. (15 186*48,7/6). Середня ринкова вартість одного кв. м. відповідно висновку від 10.08.2018 року складала 15 186 грн., а тому позивач уважає, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню індекс інфляції за весь час прострочення виконання рішення суду, а також три проценти річних від прострочення суми.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності, визнання права власності задоволено повністю.
Припинено право спільної часткової власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено повністю.
Скасовано вжиті в межах цієї цивільної справи заходи забезпечення позову, а саме, арешт на 5/6 частин квартири АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з рішенням суду, 28 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову, посилаючись на те, що рішення суд ухвалив з порушенням норм матеріального та процесуального права, не надав належної правової оцінки доказам та фактичним обставинам справи.
В обґрунтування вимог зазначає, що ОСОБА_1 ухилялася від виконання законного рішення суду від 02 лютого 2012 року та продовжувала користуватися та володіти належній ОСОБА_2 1/6 частиною квартири на власний розсуд.
Уважає, що виплата компенсації за частку нерухомого майна після спливу шести років та чотирьох місяців порушило її права та законні сподівання як власника на справедливу сатисфакцію майнового інтересу при припиненні права власності, які, зокрема, пов'язані з інфляційними втратами та збільшенням ринкової вартості майна.
Зазначає, що днем фактичного виконання зобов'язання є 04 червня 2018 року, оскільки саме цього дня кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2012 року, були зараховані на рахунок ОСОБА_2
ОСОБА_1 не скористалася своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень проти змісту та вимог апеляційної скарги до суду не направила.
Відповідач та її представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених в ній.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача ОСОБА_4, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що ОСОБА_2 не доведено обставин, які б породжували правові наслідки у виді виникнення зобов'язань сплатити визначені позовом кошти.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, колегія з вищезазначеним висновком місцевого суду не погоджується з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Дежравного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 21.02.2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано 5/6 частин квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, підстава виникнення права власності: договір дарування № 2579 від 21.10.2005 року, виданого Українською міською державною нотаріальною конторою та договір дарування №1775 від 27.04.2004 року, виданого приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Чеботар С.І.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно ч.1 ст. 356 ЦК України - є спільною частковою власністю.
Виходячи зі змісту загальних засад регулювання права власності, що встановлені ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02.02.2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/6 частину квартири АДРЕСА_3 в сумі 83 560 грн. 24 коп.
23.05.2012 року в.о. начальником відділу державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції Снєгірьовим В.В. винесена постанова про відкриття провадження №32787472 за виконавчим листом №2-126/12, виданим Апеляційним судом Київської області 22.05.2012 року.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вся сума боргу та виконавчий збір позивачем сплачено відповідно до квитанцій № 137 від 24.04.2018 року на суму 551,00 грн.; № 138 від 24.04.2018 року на суму 8 356,02 грн. та № 337 від 24.05.2018 року на суму 83 560,24 грн.
Старшим державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_7 11.06.2018 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, припинено чинність арешту та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946 цс 15 та у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц.
За змістом положень ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом з тим, 22 жовтня 2018 року під час судового засідання представником ОСОБА_1 подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому представник позивача просить, зокрема, застосувати строк позовної давності з урахуванням вимог статті 257 ЦК України.
Так, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм статей 526, 530, 599, 549, 625 матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи, що позивач звернувся за стягненням інфляційних втрат і 3 % річних за весь період прострочення платежу, то суд повинен встановити, чи дотримано строки позовної давності.
Так, позивач за зустрічним позовом визначила період для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з 02 лютого 2012 року, тобто з дня проголошення рішення Обухівського районного суду Київської області, по 04 червня 2018 року, по день зарахування коштів на рахунок ОСОБА_2
Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що виконавче провадження у справі №2-126/12 відкрито 23 травня 2012 року за виконавчим листом, виданим 22 травня 2012 року Апеляційним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за 1/6 частину квартири АДРЕСА_4 в сумі 83 560,24 грн.
24 травня 2018 року на виконання рішення суду, яке набрало законної сили 22 травня 2012 року, ОСОБА_1 сплачено 83 560,24 грн. на розрахунковий рахунок Обухівського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області, а 24 квітня 2018 року сплачено виконавчий збір у розмірі 8 356,02 грн. та судовий збір 551 грн.
Проте, відповідно до довідки про рух коштів за рахунком ОСОБА_2 за період з 02 червня 2018 року по 04 червня 2018 року, виданої АТ «Райффайзен Банк Аваль» 27 листопада 2018 року, зарахування коштів у розмірі 83 560,24 грн. на рахунок ОСОБА_2 відбулось 04 червня 2018 року, а тому фактично рішення було виконано саме 04 червня 2018 року.
Отже, день набрання рішенням законної сили, а саме, 22 травня 2012 року, є днем, коли між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини, а 04 червня 2018 року є датою припинення зобов'язання між сторонами, у зв'язку з чим колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що день припинення грошового зобов'язання не узгоджується з матеріалами справи.
Також помилковим є висновок, що судове рішення ОСОБА_1 виконувалось поступово, частинами, оскільки зобов'язання за виконавчим листом у справі № 2-126/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за 1/6 частину квартири АДРЕСА_4 в сумі 83 560,24 грн. виконано 24 травня 2018 року та відповідно до квитанції №337 ОСОБА_1 сплачено всю суму одним платежем.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки вартість 1/6 частини квартири встановлена рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02.02.2012 року в розмірі 83 560 грн. 24 коп., тому саме таку суму позивач була зобов'язана сплатити ОСОБА_2, а отже правові підстави для зміни суми, яка підлягає виплаті відповідачеві як грошова компенсація вартості її частки майна, відсутні.
Виходячи з викладеного та врахувавши, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, а із зустрічним позовом ОСОБА_2 звернулася 22 серпня 2018 року, колегія суддів уважає, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 22 серпня 2015 року по 04 червня 2018 року. У стягненні 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 лютого 2012 року по 21 серпня 2015 року слід відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності.
Таким чином, провівши розрахунок за формулою: Сума санкції = 83 560,24 (сума заборгованості)*3*1017 (кількість днів) : 365 : 100, суд доходить висновку, що сума 3 % річних за період з 22 серпня 2015 року по 04 червня 2018 року складає 6 984,72 грн., а сума інфляційних втрат за цей же період, згідно розрахунку за формулою ІІс = (ІІ1 : 100) * (ІІ2: 100)*(ІІ3:100)*…(ІІZ:100), де ІІ1 - це індекс інфляції за перший місяць прострочення заборгованості, складає 31 961,70 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що в даному випадку має місце невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення про стягнення грошової компенсації за частину квартири у спільній частковій власності, а його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, проте, що суд першої інстанції, у порушення вимог статей 263-265 ЦПК України, на вищезазначені положення закону уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення судових витрат, заявлених як в суді першої, так і апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Зі змісту статті 58 ЦПК України слідує, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Так, у відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Матеріалами справи встановлено, що 05 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та Шевченко М.Я. укладено договір про надання правової допомоги №08-18-ц.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 цього договору оплата правничої допомоги адвоката здійснюється за окремими процесуальними діями (складенням процесуальних документів) за ставкою 1 500 гривень за одну годину, про що складається акт, який підписується адвокатом та клієнтом і є підставою для здійснення оплати. Витрати, пов'язані з особливими або додатковими вимогами клієнта (виїзди за межі міста Києва, міжміські та міжнародні телефонні розмови, тощо) та при необхідності оплати послуг третіх осіб (експертні установи, спеціалісти, оплатне одержання копій, дублікатом документів тощо), транспортні витрати попередньо узгоджуються з клієнтом та відшкодовуються в повному обсязі безпосередньо по їх виникненню.
Згідно копії акту прийому-передачі робіт/послуг від 20 серпня 2018 року за договором №08-18-ц складення зустрічної позовної заяви зайняло 4 години та вартість її становила 6 000 грн. На підтвердження сплати цих коштів стороною відповідача додано копію прибуткового касового ордеру №1-л від 15 серпня 2018 року на суму 6 000 грн. Згідно акту прийому-передачі робіт/послуг від 26 листопада 2018 року вартість наданих адвокатом послуг, а саме, участь у судових засіданнях (22.10.2018, 06.11.2018, 13.11.2018) загалом 2 години, робота з процесуальними документами - 1 година, склала 4 500 грн., на підтвердження сплати яких надано копію квитанції до прибуткового касового ордеру №02/11 від 26 листопада 2018 року.
З матеріалів справи убачається, що адвокат Шевченко М.Я. приймала участь у судових засіданнях, які відбулися 22 жовтня 2018 року та 13 листопада 2018 року, та які оплачені згідно вищезазначених актів прийому-передачі та касових ордерів, судове засідання 06 листопада 2018 року, що зазначено в акті прийому-передачі від 26 листопада 2018 року, не відбулося, оскільки справу було знято з розгляду. Разом з тим, тривалість судових засідань, які відбулися 22 жовтня 2018 року та 13 листопада 2018 року, склала 2 години 14 хвилин, що фактично узгоджується із зазначеною вартістю в акті від 26 листопада 2018 року.
Разом з тим, стороною відповідача не доведено проведення адвокатом роботи з процесуальними документами протягом однієї години, оскільки з доданих стороною відповідача доказів на підтвердження розрахунку судових витрат на правничу допомогу не вбачається за можливе встановити, яку саме роботу здійснював адвокат та чи передбачено це умовами договору.
Окрім того, щодо вимог ОСОБА_2 про відшкодування вартості незалежної оцінки нерухомого майна, то колегія доходить висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки здійснення оцінки нерухомого майна вчинено на розсуд самого відповідача, що не було необхідним при розгляді даної справи та не застосовувалось судом.
Згідно попереднього визначення сум судових витрат, понесених ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, то орієнтовна вартість правничої допомоги, а саме, складення адвокатом апеляційної скарги 1,5 години та година її участі в судовому засіданні, становить 3 750 грн.
Відповідно до акту прийому-передачі робіт/послуг за Договором №08-18-ц від 26 лютого 2019 року адвокатом проведено, а клієнтом прийнято в повному обсязі роботи з надання правничої допомоги, а саме, складення апеляційної скарги - 2 години та представництво в суді апеляційної інстанції - 1 година, що в сумі складає 4 500 грн., ураховуючи, що година роботи адвоката коштує 1 500 грн. Оплата вказаних робіт підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 02/02 від 26 листопада 2019 року.
Разом з тим, згідно змісту попереднього розрахунку витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на складення апеляційної скарги адвокатом витрачено 1,5 години, а відповідно до акту від 26 лютого 2019 року на складення тієї ж апеляційної скарги адвокатом зазначено 2 години. Отже, стороною відповідача необґрунтовано збільшено кількість витраченого часу на складення апеляційної скарги.
Окрім того, в акті прийому-передачі робіт/послуг пораховано участь адвоката в судовому засіданні за годину, проте, згідно протоколу судового засідання воно тривало 20 хвилин, а тому участь адвоката в судовому засіданні складає 500 грн.
Стороною позивача не заявлялося клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Таким чином, відповідно до умов договору про надання правової допомоги година роботи адвоката становить 1 500 грн., згідно актів прийому-передачі робіт/послуг від 20 серпня 2018 року та 26 листопада 2018 року, а також попереднього розрахунку витрат в апеляційній інстанції та акту прийому-передачі робіт/послуг від 26 лютого 2019 року, з урахуванням часу перебування адвоката в судовому засіданні, за виключенням години роботи з процесуальними документами, що не доведено відповідачем, адвокатом всього відпрацьовано 8 годин, здійснення оплати за надані послуги підтверджується копіями касових ордерів, а неспівмірність витрат відповідача на правову допомогу не доведена позивачем, а тому колегія суддів доходить висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 12 000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В силу вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічних позовних вимог частково.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 389,46 грн. та за подання апеляційної скарги - 584,19 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 листопада 2018 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог - скасувати.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 % річних у розмірі 6 984,72 грн. та інфляційні втрати у сумі 31 961,70 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 973,65 грн. та витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 12 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 лютого 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай