Ухвала
26 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 453/1200/17
провадження № 61-3041ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позовна заява мотивована тим, що з 02 січня 2015 року по 19 червня
2017 року ОСОБА_1 працювала в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України на посаді професора.
Наказом від 19 червня 2017 року № 102-к позивача звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП, у зв'язку із закінченням строку дії контракту. Цього ж дня отримала на руки трудову книжку. Ознайомлюючись із наказом про звiльнeння звернула увагу завідувача сектора кадрів на те, що їй невірно нараховано кількість днів за невикористані нею відпустки. 30 червня 2017 року позивач отримала кошти на свою зарплатну картку без нарахування компенсації за спірних п'ять календарних днів.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на свою користь недоплачену розрахункову суму в розмірі 2 569,50 грн, виплатити суму збитків у розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2017 року по день фактичного розрахунку на підставі статей 116-117 КЗпП України.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 04 червня 2018 року (у складі судді Курницької В. Я.) позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період 02 січня по 19 червня 2017 року в сумі 2 569,50 грн.
Стягнуто з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки з остаточним розрахунком в сумі 149 895,20 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року (у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.) рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 червня 2018 року залишено без змін.
11 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України
на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня
2019 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин.
У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування;
3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом
на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову у цій даній справі є стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інших доплат, тобто ціна позову становить 152 464,70 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн).
Апеляційним судом вказану справу не визнано малозначною, однак малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Вказівка в резолютивній частині постанови Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року про можливість її оскарження до Верховного Суду, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржувані судові рішенні ухвалені у малозначній справі.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином
(справа «Зубак проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року).
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України
Разом з тим, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України
суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» від 23 жовтня 1996 року; «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахункувідмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська