Справа № 761/43311/18
Провадження № 1-кс/761/29350/2018
13 листопада 2018 року cлідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання у кримінальному провадженні № 220 170 000 000 002 35 від 12.06.2017 за ч. 2 ст. 2585, ч.2 ст. 205, ч.3 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.205, ч.4 ст.1102 КК України про накладення арешту,
До Шевченківського районного суду м. Києва звернувся старший слідчий в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України ОСОБА_3 зпогодженим прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні № 220 170 000 000 002 35 за ч. 2 ст. 2585, ч.2 ст. 205, ч.3 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.205, ч.4 ст.1102 КК України на автомобілі «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , «Сітроен», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
На обґрунтування клопотання зазначено, що у період з серпня 2016 року по теперішній час засновники ТОВ «Ломбард статус», що зареєстровані та фактично здійснюють свою діяльність на тимчасово окупованій терористичною організацією території Донецької області, тобто так званій «Донецькій Народній Республіці» (далі ДНР), діючи умисно з метою фінансування вказаної терористичної організації, сплачують податки до так званого «бюджету «ДНР» через «Центральний Республіканський банк «ДНР».
У липні 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 організували незаконне постачання з території України до м. Горлівка Донецької області, яке підконтрольне «ДНР», грошових коштів та дорогоцінних металів через засноване ними у м. Покровськ Донецької області ПТ «Новий ломбард», що належить ТОВ «@Верс і компанія» (Донецька область, м. Покровськ, мікрорайон Южний, буд. 7, кв. 31-32).
Згідно з висновком експерта від 17.08.2018 №95/7 судово-економічною експертизою документально підтверджено нарахування ТОВ «Ломбард статус» у безготівковий спосіб грошових коштів у вигляді податків до «ГНИ Центрально-Городского р-н г. Горловка» у період з 2015-2018 років на загальну суму 14 462521,37 рублів РФ.
Також, зазначеним висновком підтверджується перерахування у період з 2015-2018 років ТОВ «Ломбард статус» у безготівковий спосіб грошових коштів до «УГСО МВД ДНР» на загальну суму 584 301,14 рублів РФ.
Встановлено, що ОСОБА_5 користується автомобілем «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбаний, на думку слідчого, на грошові кошти, отримані від незаконної діяльності.
Крім того, автомобіль «Сітроен», реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований на праві власно ті за ОСОБА_7 , який є племінником ОСОБА_5 , тобто, не виключено, що придбаний за грошові кошти, отримані злочинним шляхом.
У зв'язку з викладеним слідчий, вважаючи вказані транспортні засоби такими, що набуті на грошові кошти від злочинної діяльності, просив накласти на них арешт з метою забезпечення їх збереження як речових доказів.
У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав та просив його задовольнити з наведених у ньому підстав. Слідчий суддя, заслухавши доводи слідчого, дослідивши матеріали клопотання, дійшов висновку про таке.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.
Наведена засада гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 КПК, якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК).
Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу.
Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв'язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
Статтею 131 КПК арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.
Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, на його ініціатора і покладається відповідний обов'язок.
Досліджуючи існування на момент розгляду клопотання про накладення арешту зазначених складових, слідчий суддя відмічає, що надані матеріали свідчать про наявність ознак кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 2585, ч.2 ст. 205, ч.3 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.205, ч.4 ст.1102 КК України.
Однак, надаючи оцінку тому, чи відповідає потребам слідства зазначений ступінь втручання органу розслідування у права та законні інтереси інших осіб, слідчий суддя відмічає, що ініційоване накладення арешту на транспортні засоби, один з яких є власністю та використовується особою, яка не має відношення до вчинення наведених вище кримінальних правопорушень, є законним його власником, а інший автомобіль - «БМВ» придбаний власником у законний спосіб, не відповідає засадам розумності та співрозмірності з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст. 170 КПК арешт майна допускається, зокрема, з метою збереження речових доказів.
Для реалізації встановленої законом мети відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи, якщо воно відповідає зазначеним у ст. 98 КПК критеріям.
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди його вчинення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуті кримінально протиправним шляхом.
З наведеного витікає, що певне майно підлягає арешту лише у разі, якщо воно відповідає переліченим вище вимогам та свідчить про обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення.
Водночас, вирішуючи питання про можливість використання транспортних засобів, як речових доказів, слідчий суддя враховує, що віднесення певних матеріальних об'єктів до речових доказів безпосередньо пов'язане з складом кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування.
Отже, такі докази мають бути належними, тобто відповідно до ст. 85 КПК прямо чи непрямо підтверджувати існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні за конкретною статтею Кримінального кодексу України.
Оцінюючи автомобілі, як речові докази факту вчинення фінансування тероризму чи фінансування дій з метою зміни меж території або державного кордону чи повалення конституційного ладу України, слідчий суддя дійшов висновку, що таке майно не містить на собі відомості, що свідчать про обставини вчинення вказаних злочинів.
Крім того, слідчим не доведено, що автомобілі, на які ініційоване накладення арешту, отримані внаслідок здійснення протиправної діяльності.
Таким чином, транспортні засоби не можуть бути використані як доказ і тому потреби досудового розслідування не виправдовують застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
З наведеного витікає, що стороною обвинувачення не доведені правові підстави застосування ініційованого нею заходу забезпечення кримінального провадження, що у силу ч. 2 ст. 173 КПК є підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Керуючись вимогами ст. 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України ОСОБА_3 про накладення у кримінальному провадженні № 220 170 000 000 002 35 від 12.06.2017 арешту на автомобілі ««БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_5 , «Сітроен», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_7 , відмовити.
На цю ухвалу упродовж п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1