12 червня 2007 р.
№ 18/510
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Т.Б. Дроботової,
суддів :
Н.О. Волковицької,
Л. І. Рогач
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного підприємства “Ровенькиантрацит»
на постанову
Луганського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р.
у справі
№ 18/510
господарського суду
Луганської області
за позовом
Стаханово - Алчевського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Перевальської районної ради Луганської області
до
Державного підприємства “Ровенькиантрацит»
про
стягнення 177 292,92 грн.
за участю представників:
позивача
Шушняк Б.Б., дов. від 17.01.2007р.
прокурора
не з'явились (про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином)
відповідача
не з'явились (про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином)
Стаханово-Алчевський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Городищенської селищної ради до Державного підприємства "Ровенькиантрацит" про стягнення 177292,92 грн.. відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням земель, посилаючись на порушення відповідачем інтересів держави, що полягають у надходженні коштів на освоєння земель та поліпшення відповідних угідь, оскільки відповідач, всупереч приписам пункту 2 статті 207 Земельного кодексу України, не перерахував вказані кошти на рахунки, визначені статтею 209 Земельного кодексу України.
21.12.06р. прокурор подав заяву про поновлення строку позовної давності для захисту законних інтересів держави з огляду на поважні причини його пропуску; 29.01.2007р. позовні вимоги було зменшено та заявлено до стягнення у сумі 176493,02грн. з огляду на часткову оплату заборгованості відповідачем.
Відповідач заперечив проти позову, посилаючись на закінчення строку позовної давності для судового захисту порушеного права.
Рішенням господарського суду Луганської області від 30.01.2007р. (суддя Корнієнко В.В.) позов задоволено; з відповідача стягнуто на користь Городищенської селищної ради втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 176493,02грн., на користь державного бюджету України держмито в сумі 1764,93грн. грн., на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" 117,53грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо не відшкодування у встановлений термін (тобто, до 03.11.1998р.) відповідачем в повному обсязі Луганській обласній раді втрат сільськогосподарського виробництва, обумовлених вилученням земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 40,8га за рішенням Луганської обласної ради від 03.09.1998р. № 3/14 у агрофірми "Інтерагро", зміною її цільового призначення (з земель сільськогосподарського виробництва на землі промисловості) та наданням її в постійне користування ДВАТ ЦЗФ "Комендантська" ДХК "Ровенькиантрацит" для будівництва та обслуговування породного відвалу, які в зв'язку зі зміною законодавства підлягають стягненню на користь Городищенської селищної ради.
Заявлена до стягнення з відповідача, який є правонаступником ДВАТ ЦЗФ "Комендантська" ДХК "Ровенькиантрацит", сума відшкодування підтверджується актом перевірки постійно діючої оціночної комісії Перевальської районної державної адміністрації від 28.12.2005р. та відповідає приписам статей 207 та 209 Земельного кодексу України (2001 р.).
Заперечення відповідача щодо застосування строку позовної давності до заявлених вимог суд відхилив, зазначивши, що позаяк статтею 209 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002р., змінено спрямування коштів відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, і позивач дізнався про своє порушене право на відшкодування цих втрат лише після складання акту від 28.12.2005р., яким визначено розмір втрат та встановлено обов'язок відповідача відшкодувати ці втрати на користь позивача, то перебіг позовної давності розпочався від 28.12.2005року.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р. (судді: Якушенко Р.Є., -головуючий, Іноземцева Л.Є., Лазненко Л.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Постанову апеляційної інстанції вмотивовано обґрунтованістю оскаржуваного рішення, прийняттям їх відповідно до норм матеріального та процесуального права, при всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначив, що розпорядженням голови Перевальської районної державної адміністрації від 30.12.2005р. затверджено акт визначення втрат землекористувачів, власників землі, пов'язаних із вилученням і наданням земельних ділянок для державних і суспільних потреб із земель сільськогосподарського виробництва, яким зобов'язано відповідача відшкодувати втрати в двомісячний термін, відповідачем його не оскаржено.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, та рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про звільнення його від відповідальності, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами статей 71 та 76 Цивільного кодексу Української РСР.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, усно в судовому засіданні вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень. Відповідач не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За приписами частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Розділом ІV Земельного кодексу України (1991) року було передбачено відшкодування власникам землі та землекористувачам втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; за статтями 90-92 Кодексу ці втрати підлягали відшкодуванню Уряду Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським Радам народних депутатів; розмір та порядок визначення цих втрат встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997р. № 1279, передбачено, що відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва провадиться в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом -у міру їх фактичного надання.
За статтею 209 Земельного кодексу України визначено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам -25 відсотків; районним радам -15 відсотків, міським, сільським, селищним радам -60 відсотків, міським радам Києва та Севастополя - 100 відсотків.
Пославшись на вище вказані норми законодавства, суди не з'ясували, до яких саме зобов'язань належить застосовувати порядок зарахування коштів, передбачений новим Земельним кодексом України (до тих, що виникли після набрання ним чинності, чи також до тих, що існували у попередній період).
Визначивши природу спірних правовідносин сторін як майнових, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про статус позивача як належного кредитора за стягненням суми, належної до сплати обласній раді. При цьому суди не врахували, що порядок та підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначено статтею 512 Цивільного кодексу України, а наслідки такої заміни для порядку обчислення та перебігу позовної давності -статтею 262 Цивільного кодексу України.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд не з'ясував, чи припинилось зобов'язання відповідача по сплаті спірної суми відшкодування перед обласною радою та не вказав, відповідно до яких приписів законодавства визначено заміну кредитора у правовідносинах, що виникли до набуття чинності Земельним кодексом України (2001р.).
Постановою апеляційної інстанції вказаний недолік не усунуто; крім того з постанови апеляційної інстанції вбачається, що суд дійшов висновку про існування у відповідача перед позивачем іншого зобов'язання, ніж за актом від 03.09.1998р. № 3/14, такого, що виникло на підставі акту та розпорядження голови Перевальської районної адміністрації від 30.12.2005р. № 774.
Однак вказаний висновок не ґрунтується на дослідженні повноважень місцевих органів виконавчої влади визначати порядок та строки сплати відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва з урахуванням приписів частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарськими судами в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності.
Як наслідок, прийняті судами постанова та рішення не відповідають вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду підлягає скасуванню повністю, а постанова апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Водночас касаційні вимоги щодо скасування постанови апеляційної інстанції в частині залишення без змін додаткової ухвали від 28.08.2006р. задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 частини 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного підприємства "Ровенькиантрацит" задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 року у справі № 18/510 господарського суду Луганської області та рішення господарського суду Луганської області від 30.01.2007р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач