79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
19.02.2019 Справа №914/2137/18
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Златобанк» від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Златобанк» ОСОБА_1, м. Київ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кеннер-Україна», с. Розвадів, Миколаївський район Львівської області,
про: стягнення заборгованості у розмірі 59 166, 96 грн.
Суддя Козак І.Б.
При секретарі Гелеш Г.М.
Представники:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача: ОСОБА_2 - директор (паспорт серія КВ 813950 від 08.02.2002р.).
На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» та Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання договору факторингу недійсним.
Ухвалою суду від 21.11.2018 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 17.12.2018 р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду по даній справі. Ухвалою суду від 24.01.2019р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 19.02.2019р.
19.02.2019р. розпочинається розгляд справи по суті.
Позиція позивача.
У судове засіданні 19.02.2019р. представник позивача не з'явився, причин неприбуття не повідомив, хоча був належно повідомлений про час і місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, що знаходиться в матеріалах справи. Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. 25.03.2014р. між ПАТ «Златобанк» та ТзОВ «Кеннер-Україна» було укладено кредитний договір №56/23/14/-ОСОБА_4 свої забов'язання щодо надання кредитних коштів відповідачу виконано в повному обсязі, тоді як відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання в частині своєчасного внесення чергових платежів в рахунок погашення кредиту. Тому, позивачем нараховано відповідачу 59' 166,96 грн. заборгованості, а саме: 48' 224,20 грн. заборгованості по сплаті пені, 5' 942,76 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості та 5' 000,00 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язань.
Позиція відповідача.
У судовому засіданні 19.02.2019р. представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№47213/18 від 10.12.2018р.), зазначивши, що до заявлених банком позовних вимог слід застосувати позовну давність. Так, на думку відповідача позовна давність щодо вимог позивача про стягнення пені та штрафу сплила ще 25.06.2015р., а щодо стягнення 3% річних - 25.06.2017р. Враховуючи сплив загальної та спеціальної позовної давності до позовних вимог, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Обставини справи.
25.03.2014р. між ПАТ «Златобанк» та ТзОВ «Кеннер-Україна» було укладено кредитний договір №56/23/14/-К, за умовами якого банк (кредитадавець) надає позичальнику (відповідачу у справі) кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору. Сума кредиту - 40' 000,00 доларів США 00 центів (п.1.3 договору). цільове призначення кредиту - для поповнення обігових коштів (п.1.2 договору). Кінцева дата повернення кредиту: не пізніше 21.04.2014р. включно (п.1.4 договору).
28.05.2014р. сторони уклали Додаткову угоду №2 до Кредитного договору №56/23/14/-К від 25.03.2014р., у якій домовились внести зміни в п.1.4, 2.1 Кредитного договору №56/23/14/-К від 25.03.2014р., зокрема, зміни стосувалися кінцевої дати повернення кредиту: не пізніше 25.06.2014р. включно.
Постановою Правління Національного ОСОБА_4 України від 12.05.2015р. №310 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «Златобанк».
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №99 від 13.05.2015р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до Плану врегулювання, з 18.00 год 13.05.2015р.; призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Златобанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5 строком на 1 рік з 13.05.2015р. включно.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №391 від 24.03.2016р. продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» на два роки по 13.05.2018р.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1135 від 19.04.2018р. продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» на два роки по 13.05.2020р. включно.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1977 від 15.05.2017р. змінено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» та призначено ОСОБА_1 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк».
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно ст.11 Цивільного кодексу України, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Між сторонами у справі виникли правовідносини на підставі укладеного кредитного договору з додатковими угодами до нього.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позивач, надав відповідачу грошові кошти в якості кредиту в розмірі 40' 000, 00 доларів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Строк дії договору відповідно до пункту 1.4 договору та Додаткової угоди №2 від 28.05.2014р. до кредитного договору до сторони узгодили не пізніше 25.06.2014р. включно.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором.
За умовами пункту 1.5 договору за користування кредитом позичальник сплачує 12,5% проценти за користування кредитом.
За несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та/або несвоєчасну повну чи часткову сплату/несплату процентів банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплатити неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення за кожен день прострочення та обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів (п.4.1 договору).
Згідно з п.4.3 цього ж договору за кожен випадок невиконання/неналежного виконання зобов'язань за цим кредитним договором, передбачених п.3.4 договором, банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5' 000,00 грн.
На підставі цих положень договору банк (позивач у справі) нарахував відповідачу (позичальнику за кредитним договором) станом на 01.10.2018р.:
· 48' 224,20 грн. - заборгованість по сплаті пені;
· 5' 942,76 грн.- 3% річних від простроченої суми заборгованості;
· 5' 000,00 грн. штрафу.
Відповідач несвоєчасно вносив чергові кредитні платежі в рахунок погашення кредиту, що і стало підставою для подання цього позову.
Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 вищезазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність становить один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Згідно пунктів 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Щодо стягнення суми штрафу 95000,00 грн. та пені (48' 224,20 грн.), то ці суми належать до боргових зобов'язань сторін договору, кінцевий термін повернення яких настав 25.06.2014р. (кінцева дата повернення кредиту). Відтак, позовна давність щодо вимог позивача про стягнення сум пені та штрафу сплила 25.06.2015р. Позовна давність про стягнення сум 3% річних сплила 25.06.2017р.
Оскільки, відповідачем у справі заявлено про застосування позовної давності і судом встановлено, що станом на дату звернення позивача з позовом до суд позовна давність сплила, зазначена обставина є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати в силу вимог ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Відповідно до ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
4. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 25.02.2018р.
Суддя Козак І.Б.