ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2019Справа № 910/12724/18
За позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доДержавного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачаДержавне підприємство "Калуська теплоелектроцентраль-нова"
простягнення 1139872,24 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Багнюк І.І.
Представники учасників справи:
від позивачаБернацька О.В., довіреність №14-70 від 14.04.2017;
від відповідачаМакіян Г.М. - довіреність №13 від 22.01.2019;
від третьої особиКаблак А.Я. - довіреність №5 від 03.01.2019;
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" 1139872,24 грн, з яких: 444509,33 грн пені, 3% річних у розмірі 61709,70 грн, 316874,97 грн інфляційних втрат та 316778,24 грн штрафу.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013 в частині здійснення своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/12724/18; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 25.10.2018; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
18.10.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, зокрема, про те, що газ за договором купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013 поставлявся позивачем для власних (промислових) потреб Виробничої філії Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" "Калуська теплоелектроцентраль" у січні, березні, квітні, жовтні та грудні місяці 2014 року, а розрахунки за вказаним договором були проведені протягом строку його дії.
За твердженням відповідача, 26.11.2015 між сторонами був підписаний акт звірки розрахунків, відповідно до якого у Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" відсутня заборгованість перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013.
Крім того відповідач зазначив, що згідно наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №449 від 13.07.2016 було проведено реорганізацію відповідача шляхом виділу з його складу відокремленого підрозділу Виробничої філії Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" "Калуська теплоелектроцентраль" та створення на його базі Державного підприємства "Калуська теплоелектроцентраль-нова", яке є правонаступником відповідача в частині прав та обов'язків пов'язаних з діяльністю відокремленого підрозділу Виробничої філії Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" "Калуська теплоелектроцентраль", внаслідок чого відповідач просив замінити неналежного відповідача - Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на належного відповідача - Державне підприємство "Калуська теплоелектроцентраль-нова".
Підготовче засідання, призначене на 25.10.2018, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Смирнової Ю.М. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 підготовче засідання призначено на 15.11.2018; встановлено строк для подання відповіді на відзив - до 15.11.2018.
14.11.2018 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти доводів відповідача, викладених ним у відзиві на позов, заперечив та зазначив, зокрема, що Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" порушувало умови договору купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013 щодо строків оплати отриманого товару, у зв'язку з чим позивач має право застосувати штрафні санкції у вигляді сплати пені та штрафу, які передбачені умовами укладеного між контрагентами правочину, а також на компенсацію втрат від знецінення грошових коштів за приписами ст.625 Цивільного кодексу України.
Також позивач зауважив, що відповідно до умов договору купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013 відповідач є кінцевим споживачем, а виконання ним своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару не ставиться у залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 відмовлено Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" у задоволенні клопотання про заміну неналежного відповідача; залучено Державне підприємство "Калуська теплоелектроцентраль-нова" до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів; відкладено підготовче засідання у справі на 12.12.2018; встановлено строк для подачі відповідачем заперечень на відповідь на відзив - 5 днів з дня отримання такої відповіді; встановлено строк для подання пояснень третьою особою до 05.12.2018.
26.11.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній навів додаткові обґрунтування висловленої раніше у відзиві на позов правової позиції.
10.12.2018 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення по суті спору, в яких Державне підприємство "Калуська теплоелектроцентраль-нова", зокрема, зазначило про те, що не є стороною договору купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013 та не має жодних боргових зобов'язань за цим правочином перед позивачем, оскільки третя особа була створена після закінчення строку дії даного договору та проведення розрахунків за отриманий товар.
Крім того за твердженнями третьої особи, позивач мав можливість зарахувати отримані від відповідача після спливу строку виконання зобов'язання грошові кошти у порядку, передбаченому п.6.4 договору купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013, а отже, на думку Державного підприємства "Калуська теплоелектроцентраль-нова", позовні вимоги є безпідставними.
У підготовчому засіданні 12.12.2018 було оголошено перерву до 23.01.2019.
23.01.2019 через канцелярію суду від третьої особи надійшли доповнення до пояснень по справі.
Також 23.01.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/12724/18 до судового розгляду по суті на 12.02.2019.
01.02.2019 через канцелярію суду від позивач надійшло заперечення на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.
Представник позивача в судовому засіданні 12.02.2019 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.02.2019 проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи надав суду пояснення щодо заявлених позовних вимог.
В судовому засіданні 12.02.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва -
26.11.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець, позивач) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР (надалі - договір) за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору (п.1.1), газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем (п.1.2), продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 109273,026 тис.куб.м (п.2.1), приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу (п.3.3), ціна за 1000 куб.м природного газу становить 4473,82 грн з ПДВ (п.5.2), оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплати в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1.), у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного покупцем: у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу погашається основна сума боргу (п.6.4), у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу (п.7.2.), строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років (п.9.3), договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11).
Додатковою угодою №1 від 22.01.201 до договору сторонами погоджено, що з 01.01.2014 ціна за 1000 куб.м. газу становить 4154,71 грн з ПДВ, додатковою угодою №2 від 17.04.2014 визначено, що з 01.04.2014 ціна за 1000 куб.м. газу становить 5264,88 грн з ПДВ, додатковою угодою №3 від 19.05.2014 з 01.05.2014 сторонами погоджено, що ціна за 1000 куб.м. газу становить 6208,18 грн з ПДВ, додатковою угодою №4 від 12.06.2014 встановлено, що з 01.06.2014 ціна за 1000 куб.м. газу становить 6222,22 грн з ПДВ, додатковою угодою №5 від 04.09.2014 визначено, що з 01.09.2014 ціна за 1000 куб.м. газу становить 6405,82 грн з ПДВ, додатковою угодою №6 від 12.11.2014 сторонами поголжено, що з 01.11.2014 ціна за 1000 куб.м. газу становить 6682,44 грн з ПДВ, а додатковою угодою №7 від 12.12.2014 встановлено, що з 01.12.2014 ціна за 1000 куб.м. газу становить 7661,64 грн з ПДВ.
Відповідно до актів приймання - передачі природного газу від 31.01.2014, від 31.03.2014, від 30.04.2014, від 31.10.2014 та від 31.12.2014, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками останніх, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ у січні місяці 2014 року на суму 1112424,14 грн, у березні 2014 року на суму 16105844,94 грн, у квітні 2014 року на суму 1743328,13 грн, у жовтні 2014 року на суму 3429885,28 грн, у грудні 2014 року на суму 17677226,94 грн, а всього на загальну суму 40068709,43 грн.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи відповідачем було за спожитий у березні місяці 2014 року газ на суму 16105844,94 грн наступним чином: 24.03.2014 - 2077356,00 грн, 07.04.2014 - 1000000,00 грн, 08.04.2014 - 3246413,60 грн, 09.04.2014 - 2000000,00 грн, 10.04.2014 - 2000000,00 грн, 11.04.2014 - 3000000,00 грн, 30.05.2014 - 200000,00 грн, 26.06.2014 - 200000,00 грн, 04.08.2014 - 3,16 грн, 21.10.2014 - 2382072,18 грн, а за спожитий у квітні місяці 2014 року газ на суму 1743328,13 грн наступним чином: 21.10.2014 - 1743328,13 грн.
Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач за отриманий у травні місяці 2014 року та квітні місяці 2014 року газ оплатив із запізненням, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.
Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач, свій обов'язок щодо передачі відповідачу товару виконав належним чином, вартість отриманого відповідачем газу склала 40068709,43 грн., однак останній, всупереч п.6.1 укладеного між контрагентами правочину за поставлений позивачем у березні та квітні місяці 2014 року товар у строки, встановлені договором купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013 не оплатив, внаслідок чого у нього до 21.10.2014 існувала заборгованість. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Твердження відповідача у відзиві на позов про те, що Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" є неналежним відповідачем у справі, оскільки природний газ за спірним договором було придбано виключно для потреб Виробничої філії Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" "Калуська теплоелектроцентраль", яка пізніше була виділена в окрему юридичну особу - Державне підприємство "Калуська теплоелектроцентраль-нова", і яка є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", пов'язаних із діяльністю його відокремленого підрозділу Виробничої філії Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" "Калуська теплоелектроцентраль" у 2014 році, а тому на думку відповідача, саме Державне підприємство "Калуська теплоелектроцентраль-нова" повинно відповідати за зобов'язаннями, які виникли з договору купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013 відхиляються судом як необґрунтовані. Державне підприємство "Калуська теплоелектроцентраль-нова" не є стороною укладеного між сторонами правочину, відповідач, відповідно до умов цього договору є кінцевим споживачем, а виконання ним своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару не ставиться у залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб.
Також як слідує з матеріалів справи, згідно п.7 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №449 від 13.07.2016 установлено, що згідно з розподільчим балансом Державне підприємство "Калуська теплоелектроцентраль-нова" є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", пов'язаних з діяльністю його відокремленого підрозділу Виробничої філії Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" "Калуська теплоелектроцентраль", однак із самого розподільчого балансу (остаточного) виділу відокремленого підрозділу Виробничої філії Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" "Калуська теплоелектроцентраль" на 31.12.2016 від 20.02.2017 та акту приймання-передачі (уточнюючого) майна, активів та пасивів відокремленого підрозділу Виробничої філії Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" "Калуська теплоелектроцентраль" станом на 31.12.2016 від 20.02.2017 не вбачається передача третій особі від відповідача будь-яких зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013.
З матеріалів справи вбачається, що позивач нараховує до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за прострочку оплати газу за березень місяць 2014 року у період з 15.04.2014 по 21.10.2014 та за прострочку оплати газу за квітень місяць 2014 року у період з 15.05.2014 по 21.10.2014 з урахуванням часткових оплат відповідача, внаслідок чого суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому за висновками суду, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем у березні та квітні місяці 2014 року газу, у останнього виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно приписів ст.625 Цивільного кодексу України.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 3% річних судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 61709,70 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то здійснивши власний перерахунок за період, який визначений позивачем у розрахунку до позовної заяви і з яким суд погоджується, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 310547,73 грн, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
За прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленого позивачем у березні та квітні місяці 2014 року товару, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 444509,33 грн та 7% штрафу на суму 316778,24 грн.
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами ч.ч.2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом п.7.2 договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.
Враховуючи те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання більше ніж на 30 днів, то вимоги позивача про стягнення пені та штрафу визнаються судом обґрунтованими, а за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 7% штрафу та пені судом встановлено, що їх розмір є арифметично вірним.
Поряд із цим, суд, приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, дійшов висновку про зменшення на 50% заявлених до стягнення пені і штафу, і, як наслідок, задоволення позовних вимог на суму 158389,12 грн штрафу та 222254,67 грн пені, з огляду на наступне.
Частинами 1 та 2 ст.233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 в справі №923/1100/17, від 13.06.2018 в справі №904/9781/17.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача за отриманий у березні-квітні 2014 року товар була остаточно погашена останнім у жовтні 2014 року, тобто до звернення позивача до суду з позовом у розглядуваній справі, розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій є досить великим, в той час як період прострочення є незначним, а також враховуючи те, що відповідач відноситься до державного сектору економіки, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру штрафних санкцій, нарахованих відповідно до умов договору купівлі-продажу природного газу №003/14-ПР від 26.11.2013 на 50%.
Згідно зі ст.ст.8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) суд зазначив: "Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права".
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому щодо наявного в матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести, а саме витрати на професійну правничу допомогу, то суд зазначає, що в поданому до суду клопотанні відповідач не просить покласти вказані витрати на позивача, внаслідок чого означені витрати покладаються на сторону, яка їх понесла (або понесе у майбутньому).
Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м.Київ, вул.Кирилівська, будинок 85, ідентифікаційний код 19480600) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницкого, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) 3% річних на суму 61709 (шістдесят одна тисяча сімсот дев'ять) грн 70 коп, інфляційні втрати в сумі 310547 (триста десять тисяч п'ятсот сорок сім) грн 73 коп, штраф на суму 158389 (сто п'ятдесят вісім тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн 12 коп, пеню у розмірі 222254 (двісті двадцять дві тисячі двісті п'ятдесят чотири) грн 67 коп. та судовий збір у розмірі 17003 (сімнадцять тисяч три) грн 17 коп.
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4.В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 27.02.2019
Суддя Ю.М. Смирнова