проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"22" лютого 2019 р. Справа № 913/67/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Здоровко Л.М. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Банк “ОСОБА_1 та Кредит” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, м. Київ на ухвалу Господарського суду Луганської області від 03.09.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лісовицький Є.А., суддя Корнієнко В.В., суддя Косенко Т.В.), постановлену у приміщенні Господарського суду Луганської області, повний текст складений 04.09.2018 у справі №913/67/17
за позовом Публічного акціонерного товариства “Банк “ОСОБА_1 та Кредит” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, м. Київ
до відповідачів: 1) Публічного акціонерного товариства “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів “Гемопласт”, м. Білгород-Дністровський, Одеська область,
2) Публічного акціонерного товариства “Стахановський вагонобудівний завод”, м. Кадіївка Луганської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ,
про стягнення 10018630,01 грн.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 27.03.2018 у справі №913/67/17 позов задоволено частково; стягнуто солідарно з ПАТ “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів “Гемопласт” та ПАТ “Стахановський вагонобудівний завод” на користь ПАТ “Банк “ОСОБА_1 та Кредит” заборгованість в розмірі 2156684,95грн, яка складається з заборгованості з відсотків по договору про відновлювальну кредитну лінію від 16.02.2009 №1300-09 у розмірі 2156684,95грн; стягнуто з ПАТ “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів “Гемопласт” на користь ПАТ “Банк “ОСОБА_1 та Кредит” заборгованість по договору про відновлювальну кредитну лінію від 16.02.2009 №1300-09 у розмірі 4795587,11грн, яка складається із заборгованості з відсотків у розмірі 397639,11грн, заборгованості по кредиту у розмірі 4397948,00грн; витрати на сплачений судовий збір у розмірі 104284,08грн; в решті позову відмовлено (т.4, а.с.3-10).
27.04.2018 ПАТ “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів “Гемопласт” звернулось до Господарського суду Луганської області з заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі №913/67/17 строком на один рік з дня ухвалення рішення у даній справі до 27.03.2019.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.04.2018 у даній справі розгляд заяви призначено на 07.05.2018.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.05.2018 розгляд заяви зупинено, у зв'язку з поданням ПАТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» апеляційної скарги на рішення Господарського суду Луганської області у даній справі та направленням матеріалів справи №913/67/17 до Донецького апеляційного господарського суду.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.08.2018 частково задоволено апеляційну скаргу ПАТ “Банк “ОСОБА_1 та кредит”; скасовано рішення Господарського суду Луганської області від 27.03.2018 у справі №913/67/17 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ “Банк “ОСОБА_1 та Кредит” до ПАТ “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів “Гемопласт” про стягнення 59236,54грн заборгованості з відсотків за користування кредитом за договором про відновлювальну кредитну лінію від 16.02.2009 №1300-09; прийнято в цій частині нове рішення про задоволення вимог ПАТ “Банк “ОСОБА_1 та Кредит” про стягнення з ПАТ “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів “Гемопласт” 59236,54грн заборгованості з відсотків за користування кредитом за договором про відновлювальну кредитну лінію від 16.02.2009 № 1300-09; стягнуто з ПАТ “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів” “Гемопласт” на користь ПАТ “Банк “ОСОБА_1 та Кредит” 59236,54грн відсотків за користування кредитом за договором про відновлювальну кредитну лінію від 16.02.2009 № 1300-09, 1332,57грн витрат по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою; в іншій частині рішення Господарського суду Луганської області залишено без змін (т.4,а.с.200-206, т.5, а.с.177-189).
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 30.08.2018 поновлено провадження з розгляду заяви 1-го відповідача про відстрочку виконання рішення суду у справі №913/67/17, розгляд заяви призначено на 03.09.2018.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.09.2018 у справі №913/67/17 задоволено заяву ПАТ “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів “Гемопласт” від 26.04.2018 №01/777 про відстрочення виконання рішення Господарського суду Луганської області від 27.03.2018 у справі №913/67/17; відстрочено виконання рішення господарського суду Луганської області від 27.03.2018 до 27.03.2019.
20.09.2018 ПАТ “Банк “ОСОБА_1 та Кредит” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Луганської області 03.09.2018, в якій просить її скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 03.09.2018 у справі №913/67/17.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарським судом Луганської області належним чином не повідомлено АТ «ОСОБА_1 та Кредит» про дату, час та місце засідання суду з розгляду заяви про відстрочку, всупереч вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заявником не вчинено заходів щодо реструктуризації заборгованості, а також посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, апелянт заперечує проти наявності підстав для задоволення заяви про відстрочку, з огляду на обставини наведені в заяві.
Постановою Верховного Суду від 27.11.2018 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.08.2018 залишено без змін.
Після повернення справи з Верховного Суду, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 відкрито апеляційне провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 05.02.2019.
Для розгляду справи у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2019 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіна Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Шутенко І.А.
25.01.2019 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення.
31.01.2019 від ПАТ “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів “Гемопласт” надійшов відзив на апеляційну скаргу.
04.02.2019, згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку з лікарняним судді Бородніної Л.І. для розгляду даної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., судді Здоровко Л.М., судді Шутенко І.А.
05.02.2019 ухвалою Східного апеляційного господарського суду в судовому засіданні оголошено перерву до 22.02.2019.
В судовому засіданні 22.02.2019 представник банку наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, навів відповідні пояснення, просив суд скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 03.09.2018 та відмовити у задоволенні заяви 1-го відповідача про надання відстрочки виконання рішення.
Представник 1-го відповідача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. оскаржувану ухвалу без змін. посилаючись на її законність та обгрунтованість.
Інші учасники справи у судове засідання 22.02.2019 не з'явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені відповідно до вимог статті 268 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.
Частиною 4 статті 277 ГПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Тож, розглянувши доводи апелянта стосовно порушення процесуальних норм права, колегія суддів зазначає, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 30.08.2018 розгляд заяви поновлено та призначено на 03.09.2018. В судовому засіданні були відсутні представники сторін, зокрема, і банку.
Вказану ухвалу направлено на адресу банку - 31.08.2018, однак, з урахуванням поштового перебігу, банком отримано ухвалу 04.09.2018, тобто після судового засідання (03.09.2018) з розгляду заяви.
Зазначене підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду з поміткою про вручення позивачу оскаржуваної ухвали 04.09.2018, та наданим до апеляційної скарги витягом з реєстру поштових відправлень, де також вбачається, що тільки 04.09.2018 позивачем отримано ухвалу суду від 30.08.2018.
Отже, ці обставини свідчать про неналежне повідомлення позивача та інших учасників справи про розгляд заяви про відстрочку виконання рішення суду.
Відповідно до приписів статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії (ч.1-4 статті 120 ГПК України).
Частиною 6 цієї статті передбачено, що суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Колегія суддів враховує скорочені строки розгляду заяви про відстрочку виконання рішення (ст. 331 ГПК України), однак, з урахуванням приписів частини 6 статті 120 ГПК України, суду першої інстанції необхідно було вчинити дії щодо повідомлення учасників справи про розгляд заяви про відстрочку виконання рішення іншими передбаченими цією нормою заходами (електроною поштою, телефонограмою, факсом тощо).
Тому, колегія суддів вважає підставними та обгрунтованими доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду розгляд судом першої інстанції заяви про відстрочку виконання рішення за відсутності учасників справи, не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду.
Зазначені обставини є обов'язковими підставами для скасування ухвали Господарського суду Луганської області від 03.09.2018 у даній справі.
Однак, з урахуванням наведеного, необхідним також є дослідження обставин наявності/відсутності підстав для відстрочки виконання рішення, враховуючи доводи апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи подану заяву про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік - до 27.03.2019, 1-й відповідач зазначив, що згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» від 16.12.2015 №1035 заборонено на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію.
ПАТ «Гемопласт» фактично з 2014 року і до сьогоднішнього дня не має можливості поставляти продукцію власного виробництва на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей, а також до Автономної Республіки Крим.
Крім того, ПАТ «Гемопласт» було спричинено значні збитки, пов'язані із неможливістю стягнення заборгованості із суб'єктів господарювання, які знаходяться у зоні антитерористичної операції, а також неможливістю розпоряджатися складськими залишками готової продукції.
Проведення бойових дій на сході України та втрата ринків збуту продукції ПАТ «Гемопласт» зумовлені обставинами, які ПАТ «Гемопласт» при укладенні відповідного договору кредиту із позивачем не могло передбачити.
ПАТ «Гемопласт» є одним з найбільших українських виробників медичних виробів та бюджетоутворюючим підприємством міста Білгород-Дністровський Одеської області (більше 50% податкових надходжень від ПАТ «Гемопласт» формують місцевий бюджет), на якому працюють близько однієї тисячі осіб.
Негайне повне задоволення обґрунтованих вимог ПАТ «Банк «ОСОБА_1 та Кредит» призведе до повної зупинки підприємства та, як наслідок - рішення суду від 27.03.2018 взагалі не буде виконане.
Також заявник посилається на укладення зовнішньоекономічних контрактів, зокрема, з ТОВ «ROEURO LABRO» (Румунія), на суму 70 000 000,00 євро, з компанією Sol-Millennium Europe (Польща) на суму 91007,28 євро, та з «М-Complex LTD» (м. Баку, Азербайджан) на суму 500000,00 долл. США.
Задовольняючи заяву про відстрочку виконання судового рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що наведені заявником обставини ускладнюють виконання прийнятого судом рішення.
З такими висновками колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення має бути існування об'єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють вчасне виконання рішення.
При цьому, відстрочка виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Таким чином, особа, яка подала заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:
1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами;
2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми;
3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони;
4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, в цьому контексті для визнання поважними причин затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов'язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.
Разом з тим слід враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі -Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Ноrnsby v. Gгеесе), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judqments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ЕСНR 1999-V).
Відповідно до постанови Правління НБУ від "17" грудня 2015 № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "ОСОБА_1 та кредит" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від "18 грудня 2015 р. № 230, "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "ОСОБА_1 та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".
У відповідності до положень ст.45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", 23 грудня 2015 року було опубліковано відомості про ліквідацію АТ "Банк "ОСОБА_1 та Кредит".
Враховуючи, що АТ «Банк «ОСОБА_1 та Кредит» знаходиться в стадії ліквідації, у нього існують зобов'язання перед вкладниками та іншими кредиторами в установлені законодавством України терміни погасити заборгованість банку перед ними, при цьому, розстрочення виконання рішення суду на такий значний період унеможливить вчасне погашення заборгованості клієнтам та кредиторам банку.
Натомість, місцевим господарським судом не дотримано справедливого балансу прав та інтересів сторін у спорі, з огляду на право позивача, який насамперед знаходиться в ліквідації, на ефективний судовий захист та очікування належного виконання судового рішення.
Надані до заяви копії контрактів колегія суддів також вважає неналежним доказом відновлення фінансового стану 1-го відповідача, адже в матеріалах справи відсутні інші необхідні документи в підтвердження їх виконання починаючи з дня їх укладення, як-то - специфікації, накладні, рахунки, докази сплати, виписки по банківському рахунку тощо.
Також, зазнаючи про те, що у випадку негайного повного задоволення обґрунтованих вимог банку, настане повна зупинка підприємства, ПАТ «Гемопласт» на підтвердження зазначеного також не надав жодного доказу про відсутність можливості виконати судове рішення у даній справі - фінансовий звіт, баланс підприємства тощо.
Щодо доводів заявника стосовно переривання господарських відносин із підприємствами, які знаходяться на території АТО та в Росіїі, колегія суддів зазначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (ст. 42 та абз. 5 ст. 44 Господарського кодексу України.
Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч.2 статті 218 Господарського кодексу України).
У розумінні статті 617 Цивільного кодексу України, випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Колегія суддів також враховує ту обставину, що з моменту прийняття Донецьким апеляційним господарським судом постанови від 09.08.2018, якою рішення Господарського суду Донецької області від 27.03.2018 у даній справі змінено, та встановлено іншу суму заборгованості, яка залишена в силі Верховним Судом, минуло достатньо часу, проте, навіть на момент апеляційного розгляду зазначеної заяви постанова апеляційної інстанції залишається невиконаною і заявником не надано жодних доказів, що свідчать про намагання 1-го відповідача його виконати хоча б частково.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 №475/97-ВР).
Колегія суддів зважає на п. 1 статті 6 §1 Конвенції, яка гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ до правосуддя, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
Водночас, увага суду звертається на те, що відсутність у боржника грошових коштів та нерухомого майна не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» способів виконання рішення суду.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження стягнення грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
На противагу наведеному, в оскаржуваній ухвалі господарський суд не навів переконливих доводів щодо наявності виняткових обставин у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які б слугували підставою для відстрочки виконання судового рішення.
Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що виходячи з вимог процесуального законодавства суд першої інстанції, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення у даній справі, не встановив обставини та не обґрунтував їх винятковість, а тому безпідставно відстрочив виконання судового рішення.
У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав надання відстрочки виконання рішення суду колегія суддів вважає такими, що знайшли своє відображення в матеріалах справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому наявні підстави для її скасування та прийняття нового рішення у справі про відмову у задоволенні заяви 1-го відповідача.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ч.1 п. 1, 4, п.3 ч.3 ст. 277, ст. 282, 331 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Луганської області від 03.09.2018 у справі № 913/67/17 скасувати.
В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства “Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів “Гемопласт” про відстрочку виконання рішення суду відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складено 27.02.2019
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя І.А. Шутенко