ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1789/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддів секретар судового засідання Представники сторін: Від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області Прокурор відділу прокуратури Одеської областіОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5, довіреність № 2, дата видачі: 10.01.19; ОСОБА_6, посвідчення № 031420, дата видачі : 19.01.15;
розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області
на ухвалу господарського судуМиколаївської області
від14.01.2019року про повернення позовної заяви (суддя суду першої інстанції: ОСОБА_7; час і місце винесення ухвали: 14.01.2019рік, вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, Господарський суд Миколаївської області)
у справі за позовом№ 915/1789/18 Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України
до відповідачів про 1.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області; 2.Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» визнання недійсним договору оренди державного майна та його повернення
17.12.2018 Перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 05/2-542вих-18 від 14.12.2018 в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до відповідачів: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» про визнання недійсним договору оренди державного майна та його повернення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2019 року позовну заяву Першого заступника прокурора Миколаївської області №05/2-542вих-18 від 14.12.2018 з доданими документами та конвертом, а також супровідний лист №05/2-7вих-19 від 04.01.2019 (вх. №202/19 від 08.01.2019), до якого додано позовну заяву №05/2-542вих-18 від 04.01.2019 та докази її направлення сторонам, конверт - повернуто заявнику.
Вказана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в позовній заяві прокурором не наведено причин (та не подано належних доказів їх існування), які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом - Міністерством енергетики та вугільної промисловості України. Жодних підстав, за яких Міністерство енергетики та вугільної промисловості України не може захищати інтереси держави у правовідносинах, про які йдеться в позові прокурора, цей позов не містить.
Суд першої інстанції вказує, що лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Також судом першої інстанції зазначено, що прокурором не подано жодного доказу, на підставі якого було б можливим встановити, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України станом на момент надсилання йому прокурором повідомлення про намір захистити в суді інтереси держави, взагалі усвідомлює факт порушення цих інтересів відповідачами. Отже, поведінка Міністерства не має ознак передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а відтак на думку суду першої інстанції прокурором порушено зазначене вище правило субсидіарності його ролі в судовому захисті інтересів держави, відповідно до якого захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор.
31.01.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області надійшла апеляційна скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 14.01.2019 року у справі № 915/1789/18, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2019 у справі № 915/1789/18 та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.
Як на підставу викладених у скарзі вимог, апелянт вказує, що основними принципами діяльності прокурорів поза межами сфери кримінального права визначено те, що такі компетенції прокурорів мають регулюватись законом; діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж самими правами і обов'язками, як і будь-яка інша сторона; зобов'язання прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним чи зацікавленим у справі, має бути встановлене законом.
Апелянт зазначає, що звернення прокурора до суду в інтересах держави не ставить відповідачів у нерівне становище, порівняно з самостійними зверненнями до суду Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з тими з позовними вимогами. У той же час, не звернення уповноваженого державного органу до суду ставить державу у невигідне становище порівняно з іншими учасниками процесу через не реалізацію права на звернення до суду за захистом порушеного права.
Як зазначає апелянт, з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, на думку апелянта, достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади зокрема є факт не здійснення цим органом захисту державних інтересів незалежно від причин такої бездіяльності. Причини, через які позивачем не здійснено відповідних дій, жодним чином не перешкоджають прокурору здійснювати представництво інтересів держави в особі вказаного органу згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Миколаївської області на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 14.01.2019року у справі № 915/1789/18; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 18.02.2019 року; роз'яснено учасникам справи про їх право до 18.02.2019 року подати до суду заяви чи клопотання стосовно призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо, а також надати заперечення на заяви та клопотання інших осіб із доказами направлення копій таких заяв або заперечень іншим учасникам справи; призначено справу № 915/1789/18 до розгляду на 21 лютого 2019 о 12:00.
В судове засідання 21.02.2019 з'явився Прокурор та представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, інші представники сторін не з'явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання Першим заступником прокурора Миколаївської області, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, а також Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 по справі № 915/1789/18. Рекомендоване повідомлення направлене на адресу Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» повернулось до апеляційного суду з відміткою «за закінченням строку зберігання», у зв'язку з чим секретарем судового засідання було направлено телефонограму означеній організації з повідомленням дати, часу та місця проведення судового засідання за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Миколаївської області на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 14.01.2019року у справі № 915/1789/18 (текст телефонограми долучено до матеріалів справи).
Статтею 120 частиною 3, 6, 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено наступне:
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019року, якою було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 21 лютого 2019 об 12:00, була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 06.02.2019. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отримавши позовну заяву прокурора, яка була надіслана усім сторонам по даній справі 14.12.2018 (описи вкладення до цінного листа з відміткою пошти та доказами оплати поштового пересилання як додатки до заяви прокурора містяться у матеріалах справи а.с. 42-48), Сторони не були позбавлені можливості дізнатися в судах першої та апеляційної інстанцій про подальший перебіг питання щодо зазначеної позовної заяви та своєчасно ознайомлюватися з відповідними судовими рішеннями в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України».)
Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 21.02.2019рік, не визнавалась апеляційним господарським судом обов'язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу по суті, до суду не повідомлялося.
Таким чином, на думку колегії суддів, в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги по суті, не дивлячись на відсутність представників Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів», повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників сторін у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції: про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд встановив наступне.
17.12.2018 Перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №05/2-542вих-18 від 14.12.2018 в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до відповідачів: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» про визнання недійсним договору оренди державного майна та його повернення.
Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до позовної заяви, а саме у відповідності до положень п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:
1) відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів;
2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 позовну заяву Першого заступника прокурора Миколаївської області №05/2-542вих-18 від 14.12.2018 - залишено без руху; встановлено Першому заступнику прокурора Миколаївської області 10-денний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Як зазначає суд першої інстанції в ухвалі від 21.12.2018 (про залишення позовної заяви без руху) прокурор, звертаючись з позовом про визнання недійсним в цілому договору оренди державного майна № РОФ-1637 від 01.08.2018, не наводить обставин, які обґрунтовують позовні вимоги в цій частині. Мотиви недійсності правочину, які наводяться прокурором, витікають з тверджень щодо невідповідності Закону положень договору про передання в оренду державного майна під розміщення літнього кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи (500кв.м). В той же час договором (п. 1.2.) передбачено також розміщення складу (200кв.м) без зазначення цілей його використання.
Зазначені обставини, на думку суду першої інстанції, є суттєвими для відносин недійсності правочинів загалом, і цього договору, зокрема, оскільки, враховуючи положення ст. 217 ЦК України, відповідно до якої, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, це вимагає від позивача обґрунтувати неможливість того, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У відповідності до положень п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Суд першої інстанції в ухвалі від 21.12.2018 вказує, що в позовній заяві не зазначено, чи не суперечить закону, зокрема положенням ст. 45 ГПК України, зміст п. 2 позовних вимог прокурора щодо повернення майна Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Миколаївській області, тобто - відповідачу за цим позовом.
Положення п. 3 позовної заяви, щодо стягнення з невизначеного відповідача суми сплаченого судового збору, не відповідають складу сторін позову.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що прокурором не виконано вимоги ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків. Суд зазначив, що зазначені вище недоліки позовної заяви слід усунути шляхом подання до суду нової редакції позовної заяви.
Додатково суд зазначив, що відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави є самостійною підставою для повернення позовної заяви без розгляду, тому оцінку позовній заяві з точки зору дотримання прокурором ст. 53 ГПК України, буде надано після усунення недоліків позовної заяви, про які зазначено вище.
На виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 Першим заступником прокурора області подано до господарського суду 08.01.2019 супровідним листом за вих. №05/2-7 вих.-19 від 04.01.2019 позовну заяву в інтересах Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» про визнання недійсним договору оренди державного майна та його повернення, а також докази її направлення сторонам.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2019 позовну заяву Першого заступника прокурора Миколаївської області №05/2-542вих-18 від 14.12.2018 з доданими документами та конвертом, а також супровідний лист №05/2-7вих-19 від 04.01.2019 (вх. №202/19 від 08.01.2019), до якого додано позовну заяву №05/2-542вих-18 від 04.01.2019 та докази її направлення сторонам, конверт - повернуто заявнику.
Як підставу повернення позовної заяви Прокурора суд зазначив наступне:
Згідно п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, недотримання прокурором умов, визначених ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.
В позовній заяві прокурором не наведено причин (та не подано належних доказів їх існування), які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом - Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.
Прокурором не подано жодного доказу, на підставі якого було б можливим встановити, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України станом на момент надсилання йому прокурором повідомлення про намір захистити в суді інтереси держави, взагалі усвідомлює факт порушення цих інтересів відповідачами.
Отже, поведінка Міністерства не має ознак передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а відтак прокурором порушено зазначене вище правило субсидіарності його ролі в судовому захисті інтересів держави, відповідно до якого захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор.
На користь цього висновку додатково свідчить також недостатньо тривалий термін з моменту укладення договору від 01.08.2018 для того, щоб бездіяльність відповідного державного органу була очевидною та мала негативні наслідки для судового захисту відповідного інтересу держави (ризик спливу строку позовної давності, пошкодження або знищення майна тощо).
Як вбачається з позовної заяви, звернення прокуратури з вказаним позовом обумовлене наявністю порушення законодавства під час передачі в оренду державного майна.
Як зазначає Прокурор, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області та Громадською організацією інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» укладено договір оренди державного нерухомого майна № РОФ-1637 від 01.08.2018, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину вимощення № VIII, площею 700 кв.м. бази відпочинку «Дружба», розташованого за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Рибаківка, квартал 5, будинок 1 та знаходиться на балансі ДП «НАЕК «Енергоатом» та обліковується у ВП «Южно-Українська АЕС».
Вказане майно передано в оренду за актом приймання-передавання від 01.08.2018 під розміщення літнього кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи (500кв.м.) та складу (200кв.м.) строком до 30.07.2021.
Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» громадські організації осіб з інвалідністю створюються з метою забезпечення рівних прав і можливостей осіб з інвалідністю та їх соціального захисту, виявлення, усунення перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб таких осіб.
Як зазначає Прокурор, згідно Статуту Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» від 22.11.2017, організація створена з метою захисту прав та інтересів інвалідів; досягнення інвалідами рівних з іншими громадянами можливостей участі в усіх сферах життя суспільства, інтеграції інвалідів у суспільство (п. 3.1.). Основними напрямами діяльності організації визначено в п. 3.2. Статуту: благодійна діяльність, поліпшення матеріального становища та сприяння соціальної реабілітації членів організації, які потребують піклування та матеріальної допомоги, сприяння формуванню позитивного відношення суспільства до інвалідів, залучення інвалідів до перукарської діяльності, діяльності у сфері громадського харчування та інших видів діяльності та виконання інших завдань, пов'язаних з питаннями соціальної захищеності і реабілітації інвалідів. Статутом передбачено, що для досягнення своєї мети Організація має право в порядку, передбаченому чинним законодавством, здійснювати необхідну підприємницьку діяльність безпосередньо або через створення в порядку, передбаченому законом, юридичних осіб (товариств, підприємств), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) Організації та сприяє її досягненню.
За приписами ст. 14 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, громадські організації осіб з інвалідністю з метою виконання статутних завдань мають право здійснювати необхідну господарську діяльність без мети отримання прибутку, а також господарську та підприємницьку діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, а також підприємств заснованих на колективній власності громадських організацій.
Тобто, відповідно до положень означеного Закону громадські організації інвалідів для зайняття підприємницькою діяльністю зобов'язані створювати окремі юридичні особи.
Громадською організацією інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» взято в оренду державне нерухоме майно - частину вимощення для розміщення літнього кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи та складу.
Згідно пп.14.1.212 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, реалізацією товарів підакцизної групи є продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших об'єктах громадського харчування.
Таким чином, як зазначає прокурор в позовній заяві орендоване Громадською організацією майно фактично взято в користування для зайняття підприємницькою діяльністю для отримання прибутку, що є порушенням ст. 14 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та не відповідає меті організації.
Крім того, під час укладання оскаржуваного договору Орендодавцем порушено вимоги Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду нерухомого майна, орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.
Листом від 26.04.2018 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надало згоду на укладення договору строком на 2 роки 364 дні за умови використання майна під розміщення літнього кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи та складу, без права приватизації та суборенди, продовження терміну дії договору за обов'язковою згодою ДП НАЕК «Енергоатом» та органу управління. До складу конкурсної комісії на право оренди майна запропонувало включити представника балансоутримувача.
Таким чином, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України - як орган державної влади, що здійснює право власності на державне майно, надало згоду на оренду вищевказаного державного майна саме за умови проведення конкурсу.
Як стверджує Прокурор, регіональним відділенням Фонду конкурс не проводився, а договір оренди укладено із Громадською організацією інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» на пільгових умовах відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Проте, надання в оренду майна Громадській організації інвалідів без проведення конкурсу, Міністерством не погоджувалось, тому не отримання погодження від органу управління на укладення договору оренди державного майна поза конкурсом є порушенням ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з частиною 5 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому частиною 2 або 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави, зокрема: представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України встановлено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що передбачені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, якою передбачена необхідність обґрунтування прокурором у суді наявність підстав для представництва.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Таким чином, підставами для представництва прокурором в суді законних інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою), якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України також встановлено, що прокурори подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Отже, прокурор, подаючи до суду позовну заяву, зобов'язаний відповідно до чинного законодавства України обґрунтувати наявність підстав для представництва, а також нездійснення належним чином захисту інтересів держави органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, як і подати суду докази повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду.
Так, прокурором в даному випадку вказано в позовній заяві, що ним вжито представницькі заходи у зв'язку з тим, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України як орган державної влади, що здійснює право власності на державне майно (передане в оренду за договором оренди державного нерухомого майна № РОФ-1637 від 01.08.2018, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області та Громадською організацією інвалідів «Херсонське товариство інвалідів»), не здійснює заходи для усунення порушень вимог законодавства, що свідчить про не виконання зазначеним органом своїх функцій щодо контролю за ефективним використанням державного майна.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема, надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі, а також ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів, а Фонд державного майна України та його регіональні відділення, в свою чергу, забезпечують захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства.
Власником переданого в оренду майна, за договором оренди державного нерухомого майна № РОФ-1637 від 01.08.2018, є Український народ, права власника здійснює Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
Згідно Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Міністерство веде облік об'єктів державної власності, що належать до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, здійснює контроль за їх ефективним використанням та збереженням.
Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Положення про регіональне відділення Фонду державного майна по області, регіональне відділення є уповноваженим органом у сфері оренди державного майна.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в даному випадку є об'єктивна обставина порушення інтересів держави у зв'язку з бездіяльністю Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, яка полягає у відсутності активних дій, а саме пред'явлення в інтересах держави позову про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна.
Крім того, Прокурором на адресу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 15.11.2018 направлено листа щодо виявлення порушень законодавства під час укладення договору оренди державного майна, на що останнім 28.11.2018 надана відповідь, що підтверджує обізнаність позивача про наявність порушень інтересів держави, усвідомлення Міністерством цього факту та небажання вжиття заходів до усунення зазначених порушень. Даний факт і став підставою для представництва Прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах.
Звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, Перший заступник прокурора Миколаївської області зазначив підставу для звернення до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» - нездійснення Міністерством енергетики та вугільної промисловості України захисту інтересів держави.
Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що стосовно фактів порушення інтересів держави та нездійснення у зв'язку з цим Міністерством енергетики та вугільної промисловості України захисту законних інтересів держави вказують надані прокурором матеріали позовної заяви, а причина, через яку позивачем не здійснено відповідних дій, ніяким чином не перешкоджає прокурору здійснювати представництво інтересів держави в особі названого органу державної влади згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
З огляду на зазначене, а також враховуючи бездіяльність Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності документального підтвердження неналежного здійснення своїх повноважень Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.
При цьому, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з доводами прокурора, викладеними в апеляційній скарзі, стосовно того, що приписи чинного законодавства України передбачають право прокурора здійснювати представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади без будь-яких застережень щодо причин, через які цій орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави. Відтак, достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади є, зокрема, факт нездійснення цим органом захисту державних інтересів незалежно від причин такої бездіяльності.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що пред'являючи зазначений позов до суду, прокурором дотримано вимоги статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».
Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Таким чином, Господарський суд Миколаївської області в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку щодо повернення позовної заяви у зв'язку з не обґрунтуванням прокурором підстав здійснення представництва інтересів держави.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Частиною 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Для забезпечення принципів змагальності та рівності сторін для запобігання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія суддів вважає за необхідне надати доступ до правосуддя прокурору шляхом передачі матеріалів позовної заяви та заяви про усунення недоліків до суду першої інстанції для надання правової оцінки та встановлення відповідності їх приписам чинного процесуального законодавства.
За таких обставин, апеляційна скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Миколаївської області від 14.01.2019 про повернення позовної заяви скасуванню, з направленням позовної заяви Першого заступника прокурора Миколаївської області до Господарського суду Миколаївської області для подальшого розгляду.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2019року про повернення позовної заяви скасувати.
Позовну заяву Першого заступника прокурора Миколаївської області №05/2-542вих-18 від 14.12.2018 з доданими документами та конвертом, а також супровідний лист №05/2-7вих-19 від 04.01.2019 (вх. №202/19 від 08.01.2019), до якого додано позовну заяву №05/2-542вих-18 від 04.01.2019 та докази її направлення сторонам, конверт направити до Господарського суду Миколаївської області для подальшого розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 25.02.2019.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: В.В. Бєляновський
ОСОБА_3