"26" лютого 2019 р.
м. Київ
справа № 755/3291/19
провадження № 4-с/755/66/19
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали скарги ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаркуша Є.Ю., на неправомірні дії державного виконавця та скасування постанов,
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаркуша Є.Ю., на неправомірні дії державного виконавця та скасування постанов.
Вивчивши матеріали поданої скарги, суд дійшов до наступного.
Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Разом з ти, відповідно до ч. 1, 2 ст. 432 Цивільного процесуального кодексу України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником або іншою особою або з інших причин.
06 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 921/16/14-г/15, провадження № 12-93гс18 (ЄДРСРУ № 74660021) та справи № 127/9870/16-ц, провадження № 14-166цс18 (ЄДРСРУ № 74777526) досліджувала питання юрисдикційної підсудності справ щодо оскарження рішень державної виконавчої служби.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Ураховуючи наведене, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Як убачається із змісту скарги по справі №755/3291/19, заявник ОСОБА_1 просить суд: визнати неправомірними дії державного виконавця Гаркуши Є.Ю. та скасувати прийняті ним постанови в межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва від 29.06.2006 року, зокрема, оскарженню підлягають: постанова державного виконавця про накладення на заявника штрафу, а також постанови, прийняті державним виконавцем відносно заявника в порядку статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України, в одній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Відповідно до ч. 9 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Аналогія закону - це поширення судом на відносини, не врегульовані правом, конкретних правових норм, що регулюють подібні відносини. При цьому суд може допустити застосування аналогії закону, якщо: 1) процесуальні відносини не врегульовані законом; 2) є законодавство, що регулює подібні відносини; 3) подібне законодавство не суперечить сутності відносин, до яких застосовується аналогія.
У разі неможливості застосування аналогії закону, суд може застосувати аналогію права, тобто поширити на ці відносини загальні засади законодавства, тобто його принципи.
З огляду на зазначене положення принципу здійснення цивільного судочинства суд вважає за можливе застосувати до заяви, поданої в порядку судового контролю за виконанням рішення суду, положення статті 188 Цивільного процесуального кодексу України, як аналогію закону, оскільки досліджувані процесуальні відносини чітко не урегульовано законом.
Так, судом встановлено, що заявник ОСОБА_1, звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця здійснив об'єднання вимог, що підлягають судовому розгляду за різними видами судочинства, оскільки постанова державного виконавця про накладення штрафу на учасника виконавчого провадження підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства відповідним окружним адміністративним судом, а постанови державного виконавця щодо застосування відносно боржника обмежень, передбачених статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають розгляду судом загальної юрисдикції у порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Тобто, звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця, заявником здійснено об'єднання вимог, які підлягає розгляду в порядку правил, встановлених різними видами судочинства (адміністративного та цивільного), таким чином об'єднавши вимоги, які підлягають розгляду за різними видами судочинства та різними судовими інстанціями (із дотриманням правил підвідомчості); рішення за наслідками розгляду таких заяв мають різні процесуальні наслідки.
Так, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, заява повертається у випадку порушення правила об'єднання вимог.
З огляду на вищевикладені порушення, а саме: порушення заявником правила об'єднання заявлених вимог, що мають різний порядок їх розгляду щодо дотримання правил підвідомчості справ, а також ураховуючи, що такі вимоги мають різні процесуальні наслідки їх розгляду, за відсутності підстав для застосування положень статті 188 ЦПК України про роз'єднання вимог, задля недопущення штучного створення підстав для залишення скарги без руху щодо її форми, змісту та способу захисту порушеного права, а також щодо виконання вимог ч. 1 ст. 177 ЦПК України, суд дійшов висновку про наявність обставин, процесуальним наслідком яких є повернення скарги заявнику.
На підставі викладеного, керуючись статтями10, 188, 258-261, 352-354, 432, 447 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
Скаргу ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаркуша Є.Ю., на неправомірні дії державного виконавця та скасування постанов - повернути заявникові.
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Заявник має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.
Суддя: В.І. Галаган