(заочне)
Справа №:755/17904/18
Провадження №: 2/755/206/19
"22" лютого 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Міроненко С.П.,
позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття з реєстраційного обліку, -
26.11.2018 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття з реєстраційного обліку, в якому просить суд: визнати відповідача такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 примусово зняти відповідача з реєстраційного обліку в квартирі та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивачка э власницею квартири АДРЕСА_1. У вказаній квартирі зареєстрований дідусь позивачки ОСОБА_3, а також відповідачка, яка є колишньою дружиною дідуся позивачки та не є членом сім'ї позивача, або її родичкою. Позивачка вказує, що реєстрація відповідачки у належній позивачу квартирі призводить до додаткових витрат по сплаті житлово-комунальних послуг, які розраховуються на кожну зареєстровану у квартирі людину, що в свою чергу порушує права позивача. За твердженням позивача, відповідачка відмовляється у добровільному порядку знятись з реєстрації у квартирі, тому позивачка вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав, як власника квартири. Позивачка зазначає, що вона є єдиним власником квартири, бажає вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, а відповідачка своєю реєстрацією у квартирі заважає реалізації прав позивача та можуть виникнути труднощі у здійсненні права позивача при відчуженні належній останній квартири. Вимоги про примусове зняття відповідачки з реєстрації позивач обґрунтовує положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Ухвалою суду від 29.11.2018 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників судового розгляду.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В судовому засіданні позивач не заперечує проти вирішення справи шляхом проведення її заочного розгляду та ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що спірна квартира була придбана її дідусем та відповідачкою під час перебування у шлюбі, в подальшому шлюб між дідусем позивачки та відповідачкою був розірваний і за договором дарування дідусь та відповідачка подарували квартиру позивачці. Відповідачка не проживає у спірній квартирі приблизно 6-8 років, жодних її особистих речей в квартирі немає. Свою позицію про не зняття з реєстрації відповідачка не пояснює, за твердженням позивача, відповідачка просто не хоче цього робити.
Суд, вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 16.08.2011 року (а.с. 4-6).
Відповідачка зареєстрована у АДРЕСА_1 з 12.10.2006 року (а.с. 9).
За змістом рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31.05.2018 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 10).
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира АДРЕСА_1 у цілій частці належить позивачу по справі - ОСОБА_1, на підставі договору дарування від 28.09.2018 року (а.с. 8).
Відповідно до положень ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року по справі №6-709цс16, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартири тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Оскільки відповідачка не є та не була членом сім'ї позивача в розумінні положень ст. 64 ЖК УРСР, враховуючи, що остання не має з позивачем кровного споріднення і разом сторони не проживали з огляду на дані місць реєстрації сторін, вимоги позивача про визнання відповідача такою, що тратила право користування квартирою підлягають розгляду, а відповідне право позивача захисту в межах права власності особи на нерухоме майно.
Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ст.ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст.ст. 386, 391 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За наведених умов, враховуючи викладені норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача стосовно визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням є обґрунтованими та підлягають до задоволення, оскільки за встановлених обставин зміни власника квартири на підставі договору дарування, відповідач втратив право користування ним, при цьому, право власності позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права власності, а саме шляхом визнання в судовому порядку відповідача втратившим право користування квартирою.
При цьому, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні вимог про примусове зняття відповідача з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже, наявність остаточного рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є підставою для зняття її з реєстраційного обліку відповідними державними органами при пред'явленні їм такого рішення без додаткового зобов'язання рішенням суду здійснити державними органами такі дії.
Наведена позиція, зокрема, відображена у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав».
За наведених обставин у задоволенні позовних вимог про зняття відповідача з реєстрації слід відмовити, оскільки реалізуючи свої повноваження державний орган зобов'язаний після набрання цим рішенням стосовно визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняти цю особу з реєстраційного обліку без будь-якого зазначення про це в рішенні суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 178, 247, 263-265, 280, 281, 354, 355, ЦПК України, ст.ст. 64, 150, 156 ЖК УРСР, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 328, 386, 391, 405 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття з реєстраційного обліку - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 25.02.2019 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1);
Відповідач - ОСОБА_2(АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2).
Суддя -