Справа № 453/872/17 Головуючий у 1 інстанції: Ясніський Ю.Є.
Провадження № 22-ц/811/2567/18 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
Категорія: 47
07 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколота Т.І.,
за участі секретаря: Фейір К.О.
з участю прокурора Панькевича Р.В., Калинич О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Прокуратури Львівської області на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2018 року у справі за позовом першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Сірачинського Р.М. в інтересах держави в особі - головного управління Держгеокадастру у Львівській області до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,-
Перший заступник керівника Стрийської місцевої прокуратури звернувся в суд з позовом, в якому просить визнати недійсним рішення Верхньосиньовидненської селищної ради №516 «Про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,10 га для ведення садівництва в садово-городньому товаристві «Карпати», визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 14.06.2010 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №0011046000073 та витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1032 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області у державну власність в особі Головного управління Дергеокадастру у Львівській області.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2018 року у задоволені позову першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Сірачинського Р.М. в інтересах держави в особі - головного управління Держгеокадастру у Львівській області до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, відмовлено.
Дане рішення оскаржила Прокуратура Львівської області.
В апеляційній скарзі покликається на те, що що оскаржуване рішення є необгрунтованим та незаконним, а також, ухвалене з порушенням норм матеріального права, без дотримання норм процесуального права.
Звертає увагу суду на те, що внаслідок незаконних дій посадової особи Верхньосиньовидненсько селищної ради ОСОБА_4, ОСОБА_3 незаконно отримала у приватну власність земельну ділянку, яка фактично знаходилась за межами населеного пункту, якою Верхньосиньовидненська селищна рада не вправі була розпоряджатися. Крім того,суд не надав належної оцінки долученому до позовної заяви викопіюванню з карти роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарського підприємства «Карпати» Верхньосиньовидненської селищної ради, згідно якого спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, що підтверджує неправомірність розпорядження такою Верхньосиньовидненською селищною радою. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4, перебуваючи на посаді землевпорядника Верхньосиньовидненської селищної ради у 2009 році завірила особистим підписом акт встановлення і узгодження зовнішніх меж спірної земельної ділянки, що відводилась у власність ОСОБА_3, а також власноручно написала і підписала довідку про те, що дана земельна ділянка знаходиться в межах АДРЕСА_1.
Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Панькевича Р.В. на підтримання апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_3 на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід»ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов»язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадках, встанолених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осбі або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. При цьому прокурор обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
15 грудня 2008 року Верхньосиньовидненською селищною радою Сколівського району Львівської області прийнято рішення №516 «Про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1032 га для ведення садівництва в садово-городньому товаристві «Карпати».
14 червня 2010 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею згідно договорів оренди землі за №011046000073.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 78 ЗК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) зміст права власності на землю складає право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно із ст. ст. 80, 116 ЗК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадяни можуть бути суб»єктами права власності на землі приватної власності, котре набувається ними із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Статтею 122 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності було віднесено до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Однак, пунктом 12 розділу X «Перехідні положення» зазначеного Кодексу у зазначеній редакції було передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження такими землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.
Згідно ст. 175, 176 ЗК України (в редакції станом на 15.12.2008 року) межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.
Відповідно до п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 15.12.2008 року) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законів України щодо проведення робіт із землеустрою, пов'язаних із встановленням і зміною меж сіл, селищ, міст, районів», який набрав чинності 05 серпня 2012 року, встановлено, що межі населених пунктів, не встановлені в натурі (на місцевості) на час набрання чинності цим Законом за проектами землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень, можуть бути встановлені без розроблення (зміни) генеральних планів населених пунктів. Площа населених пунктів у такому разі має відповідати тій, що зазначена у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, а у разі їх відсутності - у проектах формування територій сільських, селищних рад.
Згідно п. 8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01 січня 2013 року, у разі якщо межі сіл, селищ міст не встановлені відповідно до вимог статей 174, 175 та 176 Земельного кодексу України; визначення меж земель державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням населених пунктів, зазначених у Державному земельному кадастрі.
Пункти 1.13, 1.16., 2.1., 2.2., 2.3. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04 травня 1999 р. №43 врегульовують порядок складення, державного акту на право власності на земельну ділянку та порядок розроблення технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку. Водночас порядок видачі та реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та реєстрації визначено пунктом 3.3. цієї Інструкції (в редакції чинній на момент видачі державного акту про право власності на земельну ділянку).
У свою чергу, розмежування земель державної та комунальної власності на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області відбулося лише із набранням 1 січня 2013 року чинності змін у ЗК України у редакції закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», а станом на дату винесення оскаржуваного рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність та видачі оскаржуваного державного акта на право власності на земельну ділянку таке розмежування на підставі відповідного проекту землеустрою, затвердженого у встановленому порядку, не проводилось. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, генерального плану населеного пункту Дубина не існувало та не існує до цього часу. Жодної експертизи землевпорядної документації щодо розмежування земель державної та комунальної власності та їх віднесення до кожної із категорій на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області також не проводилось, позивачем суду не надано.
В матеріалах справи наявна ухвала Сколівського районного суду Львівської області від 03 лютого 2016 року, згідно якої ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 367 КК України та ч.2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження - закрито. Під час розгляду даного кримінального провадження судом, у зв»язку із поданим клопотанням обвинуваченою ОСОБА_4 про звільнення від кримінальної відповідальності в зв»язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, не досліджувались докази по справі. Факт знаходження земельної ділянки площею 0,10 га для ведення садівництва в садово-огородньому товаристві «Карпати», що в с. Дубина, Сколівського району Львівської області, яка була надана ОСОБА_3 за межами с. Дубина, під час розгляду даної справи судом не встановлювався.
Таким чином, єдиною підставою для звернення прокуратури із даним позовом в інтересах держави є встановлення у передбаченому законом порядку вибуття спірної земельної ділянки за рішенням органу місцевого самоврядування в особі Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, до юрисдикції котрої входить с. Дубина, а не за рішенням органу виконавчої влади - на той час Сколівської районної державної адміністрації Львівської області, як органу, до компетенції котрого належали відповідні повноваження щодо передачі земель у приватну власність громадянам, так як спірна земельна ділянка була розташована за межами населеного пункту Дубина Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, а, отже, орган місцевого самоврядування не вправі був розпоряджатися нею.
З огляду на вищевикладене, з метою дотримання справедливого балансу між правами відповідача ОСОБА_3 на мирне володіння і розпорядження своїм майном у формі земельної ділянки та втручанням з боку держави у здійснення ним такого права у належний спосіб, суд дійшов обґрунтованого висновку, що задоволення позовних вимог саме шляхом визнання недійсними оскаржуваних рішення та Державного акта на право власності на земельну ділянку, а також повернення спірної земельної ділянки у державну власність, у даному конкретному випадку є невиправданим, такий спосіб захисту прав та інтересів держави буде непропорційним із метою його застосування та призведе до невідворотних наслідків у спосіб грубого порушення прав відповідача ОСОБА_3 котрі, у свою чергу, захищаються Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Такого висновку суді дійшов, беручи до уваги практику Європейського Суду з прав людини (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року), у котрих напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення.
Крім того, саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес». Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський Суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Важливим є й звернення Європейським Судом з прав людини (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року) уваги на необхідність дотримання у вирішенні питань даної категорії принципу «належного урядування», котрий, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що у випадку задоволення позовних вимог у даній справі фактично буде мати місце анулювання юридичної підстави, на якій у відповідача ОСОБА_3 виникнуло право на спірну земельну ділянку, котре у свою чергу захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і такі дії суду однозначно будуть становити втручання у зазначене право. У подальшому це призведе до втрати відповідачем ОСОБА_3 права на спірну земельну ділянку, хоча такий не може відповідати за неправомірні дії одного із посадових осіб Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, а саме землевпорядника ОСОБА_4, при передачі йому такої земельної ділянки у власність. Ризик будь-якої помилки державного органу влади чи місцевого самоврядування має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Відтак, враховуючи ту обставину, що розмежування земель державної та комунальної власності на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області на підставі виготовленого та затвердженого у встановленому порядку проекту землеустрою не проходило, а таке відбулося лише із набранням у 2013 році чинності змін до ЗК України і викладення його у новій редакції, суд вірно погодився із твердженнями відповідача про те, що прокурор не обґрунтував, як саме недотримання порядку користування нерозмежованими у встановлений спосіб земельними ділянками у 2009 році порушило інтереси держави в особі позивача, оскільки спірна земельна ділянка, котра є частиною єдиного масиву площею 10,0 га., була виділена свого часу саме державою в особі виконавчого комітету Сколівської районної Ради народних депутатів для садівництва, і надалі використовується відповідачем ОСОБА_3 та іншими членами садово-городнього товариства належними їм земельними ділянками, у цьому масиві за згаданим призначенням.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Прокуратури Львівської області - залишити без задоволення.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 22 лютого 2019 року.
Головуючий : Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.