Дата документу 19.02.2019 Справа № 320/7229/17
ЄУН 320/7229/17 Головуючий у 1 інстанції Іваненко О.В.
Провадження №22ц/807/107/19 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
19 лютого 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.
суддів: Крилової О.В.
Кухаря С.В.
при секретарі: Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про виділ у натурі 21/50 частини житлового будинку,-
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на 21/50 частину будинку. 18.10.2017 року позивач уточнив вимоги, згідно яких просить виділити у натурі 21/50 частини житлового будинку.
В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що він є власником 21/50 домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1. Дану частину будинку він придбав 26 вересня 2011 року згідно Договору купівлі-продажу. Власником 29/50 частини вказаного житлового будинку є ОСОБА_3. Його частина домоволодіння складається з житлового саманного будинку, який позначений у технічному паспорті літерою А-1 житловою площею 47, 1м.кв., загальною площею 84,5м.кв., та господарчих та побутових будівель і споруд: убиральні-душу, який позначений у технічному паспорті літерою «У». Його з Відповідачем частини будинку розділені парканом, мають окремі виходи. У зв'язку з тим, що його частка житлового будинку фактично не виділена у натурі, він не має змоги зареєструвати місце проживання своєї дружини та дітей у належній йому частині домоволодіння, яку він та члени його родини використовують для проживання. Він є людиною похилого віку і хоче зробити заповіт на користь своїх дітей, але без визнання права власності та виділу в натурі він не може цього зробити. Спір між ним та Відповідачем у добровільному порядку вирішити не можливо. На підставі викладеного, він просить задовольнити уточнені позовні вимоги.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 травня 2018 року позов задоволено.
Виділено ОСОБА_4, в натурі 21/50 частину житлового будинку АДРЕСА_1, яка складається з частини житлового саманного будинку, а саме квартири №2 загальною площею 45,0м.кв., житловою площею 25,5м.кв., підсобною площею 19,5м.кв., яка складається з: «2-1» коридор площею 7,9м.кв.; «2-2» кімнати площею 15,9м.кв.; «2-3» кімнати площею 9,6м.кв.; «2-4» кухні площею 7,4м.кв.; «2-5» санвузла площею 4,2м.кв.; та господарчих та побутових будівель і споруд: убиральні-душу, який позначений у технічному паспорті літерою «У».
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4
Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду невірним та таким, що ухвалений з порушенням норм матеріального та процесуального права. Оскільки вимоги позивача не підтверджені неналежними доказами, зокрема відсутні відомості, що об'єкти, які були виділені позивачу в натурі припадають на його частку. Окрім цього, судом в порушення вимог законодавства були виділені споруди, які відповідно до ст. 367 ЦК України є об'єктами самочинного будівництва.
Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 26.09.2011 року ОСОБА_4 є власник 21/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці (кадастровий номер НОМЕР_1) (а.с. 7).
В пункті 2 цього договору зазначено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані: житловий будинок саманний А-1 житловою площею 47,1 м?, загальною площею 84,5 м? та слідуючи господарчі та побудові споруди: убиральня-душова У.
Згідно наданої копії технічного паспорту на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, власником 29/50 частини вказаного житлового будинку є ОСОБА_3 (а.с.9-12).
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що знаходиться у спільній частковій власності, однак законом передбачена процедура та форма такого виділу.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).
Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Суд першої інстанції, дійшовши висновку про можливість виділення належної позивачу частки а саме квартири №2 загальною площею 45,0 м.кв., житловою площею 25,5 м.кв., підсобною площею 19,5 м.кв., яка складається з: «2-1» коридор площею 7,9м.кв.; «2-2» кімнати площею 15,9м.кв.; «2-3» кімнати площею 9,6м.кв.; «2-4» кухні площею 7,4м.кв.; «2-5» санвузла площею 4,2м.кв.; та господарчих та побутових будівель і споруд: убиральні-душу, який позначений у технічному паспорті літерою «У», не перевірив, чи є технічна можливість виділення позивачу жилої кімнати як окремого об'єкта нерухомого майна, та не врахував, що до складу спірного жилого будинку та надвірних споруд входять самовільно переобладнані та самовільно побудовані споруди.
В матеріалах справи відсутній висновок судового експерта чи іншого спеціаліста в галузі будівництва щодо технічної можливості такого виділу, відповідно до будівельних норм.
Так, відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них».
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18.09.2012 року (а.с. 86-87), яке залишено ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07.11.2012 року без змін (а.с. 88-89), зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 земельною ділянкою, розташованою за вказаною адресою і знести самочинно збудований фундамент прибудови до 21/50 частин житлового будинку та знищити самовільно побудовану вигрібну каналізаційну яму.
Таким чином, вбачається, що суд першої інстанції виділив ОСОБА_4 у натурі приміщення, яке є самовільним будівництвом.
Проте Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року № 6-286цс15 висловив правову позицію щодо виділу частки з майна, що є у спільній частковій власності, відповідно до якої при розгляді справ такої категорії судам слід звертати увагу на те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна, оскільки вони не є об'єктами права власності (положення статей 364, 367,376 ЦК України, пункт 2.3 глави 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55).
Окрім цього, рішенням суду першої інстанції було виділено в натурі ОСОБА_4 убиральню-душ, який позначений в технічному паспорту літерою «У». Зазначене грубо порушує права іншого власника, адже, відповідно до договору купівлі-продажу від 26.09.2011 року частина ОСОБА_4 складає 21/50 від зазначеної господарської споруди.
Згідно ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.
Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано норми статей 358, 364, 367, 376 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору.
У пункті 31 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише в такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вбачає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив рішення, яке не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
Керуючись ст. ст. 376,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 травня 2018 року- скасувати, прийняти нову постанову за якою:
«У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про виділ у натурі 21/50 частини житлового будинку - відмовити.»
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25 лютого 2019 року.
Головуючий:
Судді: