Справа № 689/1621/18
Провадження № 22-ц/4820/235/19
19 лютого 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Спірідонової Т.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,
секретар судового засідання - Чебан О.М.
за участю: апелянта - ОСОБА_4,
представника апелянта - ОСОБА_5
представника позивача - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №689/1621/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 листопада 2018 року (суддя Кульбаба А.В.) у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про припинення права користування житловим будинком, усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
встановив:
В липні 2018 року ОСОБА_7 звернувся з позовом та вказав, що 23 червня 2018 року він за договором купівлі-продажу придбав у власність житловий будинок АДРЕСА_1. В цьому будинку проживає відповідач ОСОБА_4, якій направлялася заява від приватно-орендного підприємства «Колос» з пропозицією викупити будинок, однак остання відмовилася, що підтверджується її заявою від 12 березня 2018 року. Після укладення договору купівлі-продажу 23 червня 2018 року він направив відповідачу повідомлення про придбання ним будинку та пропозицію виселитися, оскільки цей будинок потрібен йому для проживання. Листом від 04.07.2018 року ОСОБА_4 повідомила його, що зобов'язується виселитися до 01 вересня 2018 року, посилаючись на необхідність придбання іншого житла. Вважає, що відповідач проживає в будинку без відповідної правової підстави. При цьому, згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чоловік відповідача на праві власності володіє іншим житлом, а отже, відповідач має інше житло для проживання. Зазначає, що ОСОБА_4 не є членом його сім'ї. Крім того, він не володіє іншим житлом, а отже, відповідач порушує його законне право власника на проживання та вільне володіння житловим будинком, наявність у його будинку зареєстрованої особи ОСОБА_4 порушує його права власника, оскільки державна реєстрація місця проживання фактично є визнанням права особи на житло. Тому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив на підставі ст. ст. 316, 319, 321, 391, 396 ЦК України, ст. ст. 109, 150, 156 Житлового Кодексу УРСР припинити право користування ОСОБА_4 житловим будинком АДРЕСА_1; усунути перешкоди у користуванні цим житловим будинком шляхом виселення з нього ОСОБА_4; визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування вказаним житловим будинком.
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 листопада 2018 року позов задоволено частково, виселено ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 витрати на правничу допомогу в розмірі 2800 грн., судовий збір в розмірі 704,80грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний житловий будинок належить позивачу ОСОБА_7 на праві власності, а відповідач без достатніх правових підстав проживає у цьому будинку, відтак слід усунути перешкоди позивачу як власнику будинку у володінні та користуванні ним шляхом виселення з нього ОСОБА_4 При цьому право на житло ОСОБА_4 не буде порушене, оскільки їй на праві власності належить інше нерухоме майно - 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_2
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. На її думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для її виселення з будинку. Судом не враховано практику Верховного Суду, відповідно до якої під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються положення ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.2 ст.109 ЖК УРСР, що встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення. Під час розгляду справи не було перевірено законності підстав набуття права власності ОСОБА_7 на вказаний будинок. Попередній власник ПОП «Колос» набув право власності на вказаний будинок без належних правових підстав, оскільки будинок підлягав передачі на баланс Правдівської сільської ради Ярмолинецького району ще у 2003 році, а тому вона, як мешканець будинку, має право на його приватизацію. Попередній власник був зобов'язаний до продажу будинку вирішити житловий спір, а тому позивач, враховуючи норми ст.125 ЖК УРСР, не мав права виселяти ОСОБА_4 з будинку як пенсіонерку, що пропрацювала на підприємстві більше 10 років. Суд, застосувавши ст.ст. 121, 122, 125 ЖК, повинен був дійти висновку, що спірний будинок набув статусу службового житла та відповідач була вселена у вказаний будинок на законних підставах. Відповідач не втратила право користування службовим житлом та не підлягала виселенню без надання іншого житла, виходячи із положень ст.ст. 118, 124 ЖК УРСР. Помилковим вважає висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача відсутні будь-які правові підстави для проживання у цьому будинку. Не враховано того, що будинок надано ОСОБА_4 для проживання у 1998 році як працівниці КСП, вона більше 20 років проживає і зареєстрована в ньому. Тому, вважає безпідставним висновок про те, що її право користування цим житлом не підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Виселення відповідача із спірного житлового будинку є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просить залишити рішення суду без змін. Твердження апелянта про порушення її права на житло вважає безпідставним, зважаючи на наявність у неї на праві власності 1/2 частини житлового будинку в с.Шарівка Ярмолинецького району та наявність житла у її чоловіка.
Апелянт ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали.
Представник позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_6, заперечуючи проти апеляційної скарги, зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Позивач ОСОБА_7, повідомлений належним чином про дату, час і місце слухання справи, у судове засідання не з'явився.
Заслухавши учасників справи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 23.06.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Савіцькою І.Л., приватно-орендне підприємство «Колос» продав, а ОСОБА_7 купив домоволодіння - житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1. Тоді ж, 23.06.2018 року, право власності ОСОБА_7 на цей будинок зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У вказаному будинку з 1998 року проживає на підставі усної домовленості з керівництвом колективного сільськогосподарського підприємства «Колос» ОСОБА_4, з 08.12.1999 року вона зареєстрована у цьому будинку.
Приватно-орендне підприємство «Колос» є правонаступником КСП «Колос».
Відповідачу ОСОБА_4 продавцем приватно-орендним підприємством «Колос» направлялася через приватного нотаріуса пропозиція викупити вказаний будинок.
ОСОБА_4 заявою від 12.03.2018 року відмовилася скористатись своїм переважним правом купівлі житлового будинку.
23 травня 2018 року приватно-орендне підприємство «Колос» направило відповідачу лист із проханням знятися з реєстраційного обліку та звільнити вказаний будинок у зв'язку з його продажем.
Листом від 04.06.2018 року відповідач відмовилася зніматися з реєстраційного обліку та звільняти займане приміщення.
25 червня 2018 року позивач ОСОБА_7, як власник житлового будинку, направив відповідачу вимогу про звільнення житлового будинку до 11.07.2018 року у зв'язку з наміром проживати в ньому.
Листом від 04.07.2018 року ОСОБА_4 повідомила позивача про те, що до 01 вересня 2018 року вона зніметься з реєстраційного обліку та звільнить житлове приміщення.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідач, ОСОБА_4 має у приватній власності 1/2 частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи і фактично не оспорюються сторонами.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для виселення відповідача ОСОБА_4 з будинку є необґрунтованими.
Так, відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Принцип непорушності права власності закріплено і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та практикою Європейського суду з прав людини, які за змістом ч.4 ст.10 ЦПК України є джерелом права в Україні і підлягають застосуванню судами.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України).
Згідно з статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Встановивши на підставі повно та всебічно досліджених обставин, що відповідач вселилася в спірний будинок зі згоди колишнього власника КСП «Колос», правонаступником якого приватно-орендним підприємством «Колос» відчужено цей будинок позивачу, із новим власником будинку відповідач у родинних відносинах не перебуває, спільним побутом, взаємними правами та обов'язками не пов'язана, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про захист порушеного права власності позивача на будинок шляхом виселення відповідача.
Таким чином, у зв'язку з відчуженням будинку позивачу відповідач втратила право користування спірним житлом, оскільки таке право має здійснюватися за згодою нового власника, який такої згоди не надавав.
Тривалий строк користування відповідачем спірним будинком, враховуючи зміну власника, членами сім'ї якого вона не є, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування житлом на власний розсуд.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив законність набуття права власності ОСОБА_7 на вказаний будинок, є безпідставними.
Так, за змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд першої інстанції правильно констатував, що відповідач не оспорювала договір купівлі-продажу від 23.06.2018 року, за яким ОСОБА_7 набув право власності на спірний житловий будинок. Вказаний договір на час вирішення спору не був визнаний недійсним у встановленому порядку, право власності позивача на будинок зареєстровано у встановленому законом порядку.
Посилання апелянта на безпідставне набуття права власності попереднім власником приватно-орендним підприємством «Колос» спростовується наявністю свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 13.10.2005 року Правдівською сільською радою Ярмолинецького району відповідно до рішення від 25.08.2005 року №44; та фактом реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер 96979668258.
Рішенням Ярмолинецького районного суду від 12.01.2009 року у справі №2-5/09, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 23.02.2009 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.04.2012 року, відмовлено у визнанні недійсними рішення виконкому Правдівської сільської ради Ярмолинецького району від 25.08.2005 року № 44 та свідоцтв про право власності ПОП «Колос» на вказане майно.
В результаті укладення договору купівлі-продажу від 23.06.2018 року з ОСОБА_7 право власності ПОП «Колос» на спірний будинок припинилося, тому доводи апеляційної скарги про наявність житлового спору між ПОП «Колос» та ОСОБА_4 і відсутність підстав для її виселення попереднім власником не мають істотного значення при вирішенні цього спору між нею та теперішнім власником.
Матеріали справи не містять даних про те, що спірний будинок набув статусу службового житла, відтак твердження апелянта про те, що вона не втратила право користування службовим житлом та не підлягала виселенню без надання іншого житла, є безпідставним. В свою чергу норми ЖК Української РСР щодо користування службовими жилими приміщеннями (ст.ст. 118, 121, 122, 124, 125 ЖК), на помилкове незастосування яких посилалася апелянт, не врегульовують спірні правовідносини, тому суд обґрунтовано не застосовував їх при вирішенні спору.
Судом правильно не взято до уваги практику Верховного Суду щодо застосування норм ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.2 ст.109 ЖК УРСР, що регулюють питання виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення і не врегульовують спірні правовідносини.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 лютого 2019 року.
Судді Т.В. Спірідонова
Р.С. Гринчук
А.М. Костенко