Дата документу 25.02.2019 Справа № 320/4203/18
Єдиний унікальний № 320/4203/18 Головуючий у 1-й інстанції: Юрлагіна Т. В.
Провадження № 22-ц/807/890/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
25 лютого 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Кочеткової І.В.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2018 року у справі за позовною заявою ОСОБА_3, в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,-
У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування завданої джерелом підвищеної небезпеки матеріальної шкоди у розмірі 13096 гривень та моральної шкоди у розмірі 50000 гривень, а також судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25 грудня 2016 року о 17 годині 50 хвилин відповідач ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом ВАЗ 21124, д/н НОМЕР_1, та рухаючись в районі вул. Франка зі сторони вул. Лютневої в напрямку вул. Інтеркультурної, біля будинку 92/16 у м. Мелітополі допустив наїзд на малолітню потерпілу ОСОБА_4, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які потягли за собою утрату загальної працездатності 10%, та ушкодження легкого ступеню тяжкості у вигляді подряпин обличчя. Доньку було направлено до травматологічного відділення Мелітопольської міської лікарні № 1 для надання першої медичної допомоги. Після обстеження лікарі поставили діагноз: травматична екстракція 1 зуба праворуч верхньої щелепи, 4,2,3 зубів зліва верхньої щелепи, перелом альвеолярної кості в області 1,2,3 зубів зліва на верхній щелепі, травматичний вивих 2 зуба справа на верхній щелепі, надали першу медичну допомогу, провели рентгенографію, ПХО, зробили перев'язку. Крім того, травма та видалення зубів потягли за собою асиметрію обличчя у її дитини та неможливість споживати їжу, садна на підборідді залишила шрам на обличчі дочки.
На лікування спричинених доньці тілесних ушкоджень нею було витрачено 13096,07 гривень. З моменту ДТП та до теперішнього часу відповідач жодної допомоги не надав. Під час досудового розслідування факту ДТП 28.02.2017 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження, яка 03.04.2017 року була скасована ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду, та на сьогодні досудове розслідування у кри-
мінальному провадження триває.
Вважає, що це не перешкоджає пред»явленню позову про відшкодування шкоди до відповідача, оскільки обов'язок відшкодування шкоди у даному випадку покладається на заподіювача незалежно від вини.
Також зазначила, що в результаті дій відповідача їй та доньці був заподіяний душевний біль та страждання, пов'язані із сильним стресом внаслідок отриманих донькою травм, розладом здоров'я дитини та тратою грошей на відновлення стану здоров'я. Тривалий час у зв'язку з отриманими травмами в результаті ДТП позивач перебувала у психоемоційному стресі, що також негативно вплинуло на стан її здоров'я, у неї порушився спокій, нормальний сон, що потребувало додаткових зусиль в організації її життя. Донька страждала та страждає через знівечення обличчя шрамами та асиметрію. Завдану моральну шкоду позивач оцінює у 50 000 гривень. Крім того, просила стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 3500 гривень та сплачений судовий збір при зверненні до суду.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 завдану джерелом підвищеної небезпеки матеріальну шкоду у розмірі 13096 гривень, а також моральну шкоду у розмірі 30 000 гривень, та судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у сумі 1409 гривень 60 копійок та витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне встановлення судом дійсних обставин справи щодо виникнення у нього цивільно-правової відповідальності з відшкодування шкоди, оскільки його вини в ДТП не встановлено, а дії потерпілої містять ознаки грубої необережності, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 не погоджується з доводами скарги, та вважає, що суд правильно визнав, що відповідальність ОСОБА_2 настає незалежно від його вини, оскільки відбулось спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки здоров»ю потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.
Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із ст. 274 ч. 1, п.1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних.
Судом встановлено, що 25 грудня 2016 року о 17 годині 50 хвилин відповідач ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом ВАЗ 21124, д/н НОМЕР_1, та рухаючись в районі вул. Франка зі сторони вул. Лютневої в напрямку вул. Інтеркультурної, біля будинку 92/16 у м. Мелітополі, допустив наїзд на малолітню потерпілу ОСОБА_4 Внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження і була доставлена до Мелітопольської міської лікарні для надання першої медичної допомоги.
Після обстеження лікарі поставили діагноз: травматична екстракція 1 зуба праворуч верхньої щелепи, 4,2,3 зубів зліва верхньої щелепи, перелом альвеолярної кості в області 1,2,3 зубів зліва на верхній щелепі, травматичний вивих 2 зуба справа на верхній щелепі, що також підтверджується доданою до матеріалів справи копією виписки з амбулаторної картки ОСОБА_4 (а.с. 22).
25.12.2016 року відомості про вказану подію внесені до ЄРДР за № 12016080140006827, що також підтверджується доданою до матеріалів справи копією витягу з ЄРДР (а.с. 6).
28.02.2017 року старшим слідчим Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області Анохіним О.М. була винесена постанова про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України (а.с. 16).
Ухвалою суду від 03.04.2017 року вказану постанову про закриття кримінального провадження скасовано (а.с. 14-15).
Згідно відповіді Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області № 60/6-2720/18 від 07.03.2018р., досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016080140006827 від 25.12.2016 року за ч.1 ст. 286 КК України за фактом наїзду на пішохода ОСОБА_4 триває (а.с.19).
Відповідно до висновку експерта № 994 від 29.12.2016 року, копія якого додана до матеріалів справи, ОСОБА_4 після ДТП отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які потягли за собою утрату загальної працездатності 10%, та ушкодження легкого ступеню тяжкості у вигляді подряпин обличчя. Тілесні ушкодження у ОСОБА_4 виникли в результаті дії тупих твердих предметів або внаслідок удару об такі предмети, можливо як у пішохода при ДТП 25.12.2016 року, як вказано у постанові слідчого (а.с.10-11).
Відповідно до консультативного висновку лікаря КУ Міської клінічної екстреної та швидкої допомоги м. Запоріжжя від 17.02.2017 року, ОСОБА_4 було рекомендовано відновлення естетики та жувальної функції з ортопедичними заходами, відновлення видалених зубів за допомогою дентальної імплантації, кісткової пластики дефекту альвеолярного відростку, динамічне спостереження лікарем ортодонтом до моменту сформування постійного прикусу (а.с. 24).
Судом встановлено, що власником автомобіля ВАЗ 21124, д/н НОМЕР_1, яким відбувся наїзд на потерпілу ОСОБА_4, є відповідач ОСОБА_2, що також підтверджується доданою до матеріалів справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 71).
За матеріалами справи встановлено, що на лікування дочки позивачем було витрачено 13096 гривень 07 копійок, що підтверджується наданими позивачем відповідними квитанціями про оплату медичних препаратів (а.с. 20, 25), схемою-калькуляцією стоматологічних послуг стоматології «Вікторія» м. Запоріжжя по дентальній імплантації (а.с. 21).
Встановивши вказані обставини, суд задовольнив вимоги щодо відшкодування витрат на відновлення здоров»я потерпілої у сумі 13096,07 грн., пославшись на те, що шкода, яка була завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, що завдала такої шкоди, незалежно від наявності вини. При цьому суд не встановив обставин, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Досліджуючи обставини спричинення моральної шкоди, суд встановив, що в результаті дій відповідача позивачу та її доньці дійсно був заподіяний душевний біль та страждання. Моральна шкода матері ОСОБА_3 пов'язана із сильним стресом внаслідок отриманих донькою травм, розладом здоров'я дитини. Тривалий час у зв'язку з отриманими травмами в результаті ДТП позивач перебувала у психоемоційному стресі, що також негативно вплинуло на стан її здоров'я, у неї порушився спокій, нормальний сон, що потребувало додаткових зусиль в організації її життя. З урахуванням цього суд визначив на
відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, надаючи аналіз норм матеріального права, якими врегульовано питання відшкодування шкоди, наголошує на тому, що за підставами ч. 5 ст. 1187 ЦК України та п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України він має бути звільнений від відповідальності з відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_4 Також вказує, що судом не враховані положення ст. 1193 ЦК України. Оскільки на час ухвалення рішення достеменно не встановлено ані його винуватість в ДТП, ані правомірність дій самої потерпілої, що суттєво впливає на визначення розміру відшкодування, то суд не міг правильно визначити суму стягнення. Взагалі оспорює правомірність покладення на нього такого обов»язку, оскільки за зібраними на час постановлення рішення матеріалами кримінального провадження він не мав технічної можливості уникнути наїзду на потерпілу, яка припустилась, зі свого боку, порушень п.п. 4.10, 4.14 ПДР.
Крім того, 12.02.2019р. ОСОБА_2 направив на адресу апеляційного суду постанову, прийняту 31 січня 2019р. за наслідками досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016080140006827 від 25.12.2016р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України
Цією постановою вказане кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України у зв»язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
В постанові зазначається, що на підставі додатково зібраних доказів, зокрема, з урахуванням висновку експерта № 19-6 від 23.01.2019р. судової інженерно-транспортної експертизи, водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути ДТП, в його діях невідповідності вимогам ПДР України, які з технічної точки зору могли б знаходитись в причинному зв»язку з подією дорожньої пригоди, не вбачається.
Також цією постановою встановлено, що травмування ОСОБА_4 відбулось внаслідок нею самою вчинених порушень ПДР України.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла наступних висновків.
Норми правового інституту відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями, визначені у гл.82 ЦК, за своїм змістом розділяються на дві основні групи. Перша група включає в себе загальні правила та норми, які застосовуються до всіх зобов'язань із заподіяння шкоди, до яких віднесені ст.ст. 1166, 1167, 1172, 1191-1193 ЦК. Друга група норм, на відміну від першої, може бути названа спеціальною, оскільки в ній містяться правила, передбачені законом для особливих випадків заподіяння та відшкодування шкоди, до яких, зокрема, відносяться ст. 1187 ЦК, якою врегульовані спірні правовідносини щодо ДТП.
Оскільки загальні умови деліктної відповідальності передбачені у загальній нормі ст. 1166 ЦК, а спеціальні умови передбачаються в особливих нормах цивільного законодавства, співвідношення між ними є співвідношенням між загальним та спеціальним законодавством, що регулює однорідні відносини. Таке співвідношення підкоряється двом загальним правилам. По-перше, якщо правовідношення врегульовано спеціальною нормою, загальна норма не застосовується. По-друге, якщо в спеціальній нормі те чи інше питання не вирішене, треба керуватися загальними нормами цивільного законодавства.
Особливість відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, полягає у специфіці умов виникнення цього деліктного зобов'язання. Відповідальність тут настає незалежно від вини володільця джерела підвищеної небезпеки, а отже, є більш суворою порівняно зі звичайною цивільно-правовою відповідальністю. Саме в цьому розумінні відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки називають підвищеною, що не слід ототожнювати з випадками, коли підвищеним є розмір відповідаль-
ності.
Підставами звільнення від відповідальності за ст.1187 ЦК є тільки непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до ст. 1195 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної чи загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
З огляду на зміст вказаних норм матеріального права, суд правильно визнав, що за обставинами цієї справи непереборної сили та умислу потерпілої не встановлено, матеріальна шкода полягає у витратах на відновлення здоров»я потерпілої, а тому водій, попри відсутність його вини, не може бути звільнений від обов»язку відшкодування такого виду шкоди потерпілій особі.
Оскільки сам розмір витрат на лікування неповнолітньої ОСОБА_4 в сумі 13 096 грн. відповідач не оспорював, а всі витрати належним чином підтверджені медичними документами та фіскальними чеками, то підстав для його перегляду у бік зменшення колегія не вбачає.
Що стосується відшкодування моральної шкоди в сумі 30 000 грн., колегія встановила наступне.
Стаття 1167 ЦК встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної (немайнової) шкоди, причинного зв'язку та вини завдавача.
Винятки із цього правила зазначені у ч. 2 ст. 1167 ЦК, де передбачені випадки притягнення особи до відповідальності за завдання моральної шкоди незалежно від її вини, до яких, зокрема, належать завдання моральної шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
В цьому випадку для настання відповідальності незалежно від вини необхідною є наявність одночасно двох умов. Перша - це причина виникнення моральної шкоди, якою є каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть фізичної особи. Друга - це особливість діяльності, під час якої завдається моральна шкода - дія джерела підвищеної небезпеки. Суб'єктом права вимоги компенсації моральної шкоди є особа, якій ця шкода безпосередньо завдана.
Отже, і за моральну шкоду передбачено покладення відповідальності на водія, який її спричинив, незалежно від його вини в цьому, якщо джерелом підвищеної небезпеки спричинені ушкодження здоров»я.
Між тим, судом не враховано, що у такому випадку моральну шкоду можна відшкодувати лише особі, якій вона завдана, тобто у цій справі неповнолітній ОСОБА_4, в інтересах якої як законний представник виступає її матір ОСОБА_3
Але суд зосередився у вмотивуванні моральних страждань ОСОБА_3, які пов»язані з травмуванням її дочки, в той час як мав обґрунтовувати страждання самої неповнолітньої потерпілої, а стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_3 взагалі порушив ці положення статті 1167 ЦКУ.
Тому ці упущення суду підлягають виправленню у відповідності до положень ч. 4 ст. 367 ЦПК України.
Колегія вважає, що безсумнівно травмуванням обличчя неповнолітній ОСОБА_4, яка досягла на час ДТП 12 років, спричинено біль, розпач, негативні емоції, для виправлення цього становища їй потребуються моральні зусилля, час. До негативних факторів відноситься спотворення обличчя та потреба у лицьовій пластиці, що для дівчинки
є великим психотравмуючим фактором.
З урахуванням цих обставин, моральна шкода є безспірною складовою спричиненої
шкоди.
Але суму у розмірі 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди суд визначив одно-
часно на матір ОСОБА_3 та на потерпілу ОСОБА_4, але поскільки матір не є суб»єктом права вимоги компенсації моральної шкоди для себе з особи, яка відповідає за шкоду без наявності вини лише потерпілій, то стягнутий судом розмір на відшкодування моральної шкоди з урахуванням всіх обставин справи слід зменшити на одну ОСОБА_4 до 20 000 грн. та стягнути цю суму безпосередньо на її користь в особі законного представника - матері ОСОБА_3
Щодо судового збору у справі, суд також припустився помилки, стягнувши його на користь позивача з відповідача, який є інвалідом ІІ групи, на підтвердження чому у матеріалах справи малась копія полісу № АЕ/8604627 про обов»язкову цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2, у якому зазначено, що він є інвалідом ІІ групи, що перевірено за посвідченням інваліда НОМЕР_2 ( а.с. 8).
Таке посвідчення ОСОБА_2 долучив до апеляційної скарги, тому колегія має виправити ці обставити з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, згідно з якою, якщо відповідача звільнено від сплати судового збору, то його компенсування позивачеві при задоволенні позову відбувається за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на все вищенаведене, колегія визнає апеляційну скаргу частково обґрунтованою, тому у відповідності до положень п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню в частині вирішення вимог щодо моральної шкоди та судового збору.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2018 року у цій справі скасувати в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди та судового збору.
Позов ОСОБА_3, в інтересах ОСОБА_4, про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в особі ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, 20 000 (двадцять тисяч) гривень.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди на свою користь - відмовити.
Витрати ОСОБА_3 зі сплати судового збору в сумі 1409 грн. 60 копійок компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова прийнята, складена та підписана 25 лютого 2019 року.
Головуючий:
Судді: