Дата документу 25.02.2019 Справа № 335/7775/17
Єдиний унікальний №335/7775/17 Головуючий у 1-й інстанції: Соболєва І.П.
Провадження № 22-ц/807/837/19 Суддя-доповідач Кочеткова І.В.
25 лютого 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
Головуючого Кочеткової І.В.
Суддів Маловічко С.В.,
Гончар М.С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж», ОСОБА_4, про встановлення фактів дискримінації у сфері праці з політичних та інших переконань та усунення дискримінації шляхом визнання дій та рішень відповідачів при обмеженні та порушенні конституційних прав - права на рівність всіх перед законом, права на інформацію, права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права на звернення зі скаргами та заявами стосовно посадових осіб державних органів та установ, право на працю при притягненні до дисциплінарної відповідальності неправомірними, скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та стягнення моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року,
У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи неодноразово доповнював і уточнював. Зазначав, що понад 35 років працює викладачем соціально-економічних дисциплін Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж», який з червня 2013 р. очолює ОСОБА_4
У жовтні 2015 р. на зборах колективу та на педагогічній раді він висловив недовіру ОСОБА_4 та продемонстрував нездатність останнього керувати навчальним закладом, вказав на неправомірність його дій. У грудні 2016 р. позивач разом із іншими викладачами звертався до Державної інспекції навчальних закладів України із заявою про порушення директором коледжу ОСОБА_4 умов контракту. За результатами їх звернення з 11.05.2017 по 15.05.2017 Державна інспекція проводила перевірку наведених ним фактів, після чого директор видав незаконний наказу № 116-ОД (д), яким зобов'язав його та інших осіб надати письмові пояснення щодо порушень трудової дисципліни.
Після цього директор ОСОБА_4 почав дискримінувати його за ознаками політичних та інших переконань, внаслідок чого він зазнав обмежень у реалізації своїх прав і свобод, йому створені менш сприятливі умови праці порівняно із іншими викладачами.
Зокрема, впродовж 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018 навчальних років йому необґрунтовано зменшено педагогічне навантаження, замінені предмети для викладання, його позбавлено класного керівництва, що призвело до зменшення заробітної плати; необґрунтовано зменшено премію за 2016 рік; адміністрацією закладу складається незручний розклад занять, його позбавлено методичного дня. В трудовому колективі та серед колег інших навчальних закладів постійно принижується його людська гідність, створено напружену, ворожу, образливу та зневажливу атмосферу, в конфлікт залучаються і учні коледжу. Адміністрація ігнорує його письмові звернення, забороняє йому зустрічатися в приміщенні коледжу з його представником у цій справі, тощо.
Наказом від 07.06.2017 № 19-ОД (д) йому оголошено догану за зрив заняття, проте з графіком установчої лабораторно-екзаменаційної сесії його не знайомили, план проведення навчань і консультацій з ним не узгоджували, він був відсутній на роботі з поважної причини, оскільки проходив медичне обстеження з приводу загострення хронічного захворювання і був на консультації у лікаря, про що надав адміністрації свої письмові пояснення.
Неправомірні дії відповідачів призвели до моральних переживань, він втратив душевний спокій, постійно перебуває в роздратованому та стресовому стані, змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Внаслідок неправомірних дій відповідачів погіршився стан його здоров'я, він змушений лікуватися в умовах стаціонару.
З наведених підстав позивач просив визнати вищевказані факти його дискримінацією у сфері праці та усунути цю дискримінацію шляхом визнання дій та рішення ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» та ОСОБА_4 при обмеженні та порушенні його конституційних прав - права на рівність всіх перед законом, права на інформацію, права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права на звернення зі скаргами та заявами стосовно посадових осіб державних органів та установ, а так само права на працю при притягненні його до дисциплінарної відповідальності неправомірними; скасувати наказ від 07.06.2017 № 19-ОД (д) про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності; стягнути солідарно з відповідачів на його користь завдану ними моральну шкоду в сумі 50 000 грн.; судові витрати покласти на відповідачів солідарно (т. 2 а.с. 64-75).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що по справі не встановлено фактів дискримінації позивача у сфері праці з політичних та інших переконань, відсутні підстави для визнання дій та рішень адміністрації протиправними та такими, що завдають моральної шкоди. Спірним наказом від 07.06.2017 позивача обґрунтовано притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану, оскільки останній був відсутній на установчій лекції без поважних причин. Дисциплінарне стягнення застосовано з дотриманням вимог трудового законодавства.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, упередженість суду. Вважає, що надав достатньо доказів на підтвердження своїх позовних вимог, проте суд надав їм неправильну оцінку і безпідставно відмовив у задоволенні позову. Основні доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві і зводяться до незгоди позивача із ухваленим судовим рішенням.
У відзиві на апеляційну скаргу ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Наголошує на тому, що адміністрацією не вчинялося по відношенню до викладача ОСОБА_3 ніяких дій, які б свідчили про його обмеження в реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі. Притягнення викладача до дисциплінарної відповідальності пов'язано із зривом ним навчального процесу, а не є проявом дискримінації. Зменшення педагогічного навантаження пов'язано із зменшенням кількості студентів, зарахованих до коледжу. Зміна дисциплін, які викладає позивач, відбулася за приписом Інспекції вищих навчальних закладів. За фаховою освітою позивач є істориком, проте викладав предмети не за фахом, про що зазначалося в акті перевірки, оскільки це є порушенням Ліцензійних умов.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.
За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що ОСОБА_3, 1954 року народження, з 1982 року працював в ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» на посаді викладача.
Наказом ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» від 03.06.2011 ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади за п. 3 ст. 41 КЗпП України. 02.09.2013 ОСОБА_3 було прийнято на роботу до цього ж коледжу на посаду викладача суспільно-економічних дисциплін. Зазначені обставини підтверджуються витягом з трудової книжки позивача (т. 1 а.с. 91), рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2012 у цивільній справі № 2-3302/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03.04.2012, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж», директора ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» Коробко Л.І. про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (т. 1 а.с. 92-93, 134-137).
Наказом директора ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» ОСОБА_4 від 07.06.2017 № 19-ОД (д) «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності викладача ОСОБА_3.» за допущені порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку та Посадової інструкції викладачу ОСОБА_3 оголошено догану (т. 1 а.с. 73).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Заборона дискримінації гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, відповідно до ст. 14 якої «користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».
При цьому Протокол №12 до Конвенції, ратифікований Україною 09.02.2006, розширює сферу дії заборони дискримінації на будь-яке право, що гарантується національним законодавством, навіть якщо таке право не передбачене Конвенцією. Статтею 1 цього Протоколу передбачено, що «здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».
Частиною 1 ст. 21 Хартії основних прав Європейського Союзу від 07.12.2000 встановлено заборону дискримінації будь-якого виду, зокрема, за ознаками статі, раси, кольору шкіри, етнічного чи соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії, політичних або інших поглядів, приналежності до національної меншини, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку або сексуальної орієнтації.
Пунктом 12 Директиви Європейського Союзу від 27.11.2000 № 2000/78/ЄС щодо встановлення загальних рамок для рівного поводження у сфері трудових відносин та зайнятості передбачено заборону прямої або непрямої дискримінації на основі релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації в сферах, охоплених цією Директивою.
Відповідні гарантії рівності закріплено також в ст. 2-1 КЗпП України, якою встановлено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Поняття дискримінації міститься у пункті другому статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Так, під дискримінацією слід розуміти ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. У частині 1 ст. 5 вказаного Закону визначено такі форми дискримінації: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.
Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, позивач у позовній заяві зазначав, що по відношенню до нього мають місце дві різні форми дискримінації - пряма і непряма. Проте ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі позивач не конкретизує, які саме дії та рішення відповідача вчинені у формі прямої, а які - у формі непрямої дискримінації. Стверджуючи, що дискримінація має місце за ознаками його політичних та інших переконань, позивач не вказує своїх політичних переконань, не конкретизує, що має на увазі під іншими переконаннями, а також, чим саме його переконання відрізняються від переконань адміністрації коледжу чи інших викладачів.
Незаконність наказу позивач пов'язує із дискримінацією його прав у сфері праці, допущеної з боку відповідачів.
Крім цього наказу, позивач вважає фактами його дискримінації такі, на його думку неправомірні, дії та рішення відповідачів, а саме: зменшення педагогічного навантаження в період 2015-2016, 2016-2017 та 2017-2018 навчальних років; встановлення йому для читання інших предметів, ніж ті, що встановлювались при укладанні трудового договору; створення в трудовому колективі та серед колег інших закладів міста напруженої, ворожої, образливої та зневажливої атмосфери після звернення у грудні 2016 р. позивача разом із іншими викладачами із заявою до Державної інспекції навчальних закладів України МОН України про неправомірні дії ОСОБА_4 і про допущені ним порушення, та безпідставне зобов'язання наказом № 116-ОД (д) про зобов'язання надати письмові пояснення щодо порушень трудової дисципліни та вимагання надати пояснення по Акту перевірки адміністрації коледжу, що проводилась спеціалістами інспекції № 01-13/9-03-06/1 від 15.05.2017, а так само ненадання належної відповіді на його інформаційний запит з цього приводу; безпідставне і значне зменшення розміру премії за результатами роботи у 2016 році у порівнянні із іншими працівниками; не надання або неналежне надання відповідей на заяви, звернення та інформаційні запити, в т.ч. на заяву від 29.09.2017, та продовж 2015-2017 рр.; не надання класного керівництва групою впродовж 2016-2017, 2017-2018 навчальних років; складання розкладу занять в групах впродовж 2015-2017 р.р. із наявністю великих проміжків часу між заняттями т.з. «вікон»; складання впродовж 2015-2017 р.р. розкладу занять, за якого позивача позбавлено «методичного дня»; створення обстановки нетерпимості відносно позивача, перетворення його в «токсичного», «лишенця», ізгоя з метою ізоляції від оточуючих працівників коледжу та неможливості довести неправоту адміністрації коледжу; «втягування» студентів до з'ясування стосунків між позивачем та відповідачами у травні та жовтні 2017 р.; мобінг шляхом третирування та приниження 30.11.2017, коли демонстративно, з приниженням його гідності і на підвищених тонах та безпідставно адміністрація викликала по номеру 102 патрульну поліцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За вимогами чч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, ч. 2 ст. 81 ЦПК України передбачено, що у справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.
Отже, в даному випадку саме на позивача покладено процесуальний обов'язок наведення фактичних даних, які підтверджують, що дискримінація мала місце.
Наведені позивачем дії та рішення відповідача за відсутності фактичних даних про невідповідність політичних чи інших переконань позивача таким з боку відповідачів, самі по собі (тобто, їх існування) не можуть вважатися дискримінаційними, оскільки виходячи із наведеного визначення для віднесення тих чи інших дій до дискримінаційних необхідна наявність певної ознаки (тобто, конкретного переконання), внаслідок якої позивач зазнає обмеження у своїх правах, зокрема в сфері праці, у порівнянні із іншими співробітниками.
Допитані в судовому засіданні свідки- працівники навчального закладу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 пояснювали, що ОСОБА_4 як директор коледжу однаково ставиться до всіх працівників, всі працюють в рівних умовах. Натомість, з боку позивача має місце неетична поведінка, агресія, створення напруженої обстановки в колективі.
Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - син та дружина позивача, надали пояснення про обставини тиску на позивача з боку директора коледжу, які їм відомі зі слів самого позивача, а тому до їх показань суд віднісся критично.
Свідок ОСОБА_12, хоча і стверджував про неправомірні дії директора коледжу ОСОБА_4 та порушення ним вимог трудового законодавства, однак не навів фактів дискримінації ОСОБА_3 за будь-якими ознаками.
Натомість, наданими відповідачами доказами спростовуються, як доводи позивача про неправомірність вищезазначених дій та рішень, так і твердження позивача про їх дискримінаційний характер.
Судом встановлено, що зменшення педагогічного навантаження в період 2015-2016, 2016-2017 та 2017-2018 навчальних років мало місце не лише щодо позивача, а й щодо інших викладачів через зменшення кількості студентів навчального закладу, що підтверджується довідкою ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» від 11.12.2017 № 01-8/787 (т. 2 а.с. 18), плановими навантаженнями на викладача ОСОБА_3 на 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017 навчальні роки (т. 2 а.с. 19-22, 89-90).
Наказом ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» від 24.05.2017 № 117-ОД «Про порядок розподілу попереднього педагогічного навантаження на 2017-2018 навчальний рік» було створено робочу групу, вирішено провести засідання із письмовим запрошенням викладачів, провести перевірку попереднього розподілу педагогічного навантаження та попередити всіх викладачів про можливість зменшення педагогічного навантаження у відповідності до кількості набраного контингенту студентів, наказів та розпоряджень МОН України, що впливають на педнавантаження викладачів (т. 2 а.с. 56-57).
Встановлення ОСОБА_3 для читання інших предметів, ніж ті, що встановлювались при укладанні трудового договору обумовлене висновками акту перевірки Державної інспекції навчальних закладів України МОН України № 01-13/9-03-06/1 від 15.05.2017, що проводилася за зверненням, зокрема і позивача. Перевіркою виявлено невідповідність базової освіти ОСОБА_3 дисциплінам, які він викладає, що є порушенням Постанови КМУ від 30.12.2015 № 1187 (т. 2 а.с. 23, 91-92).
Згідно із наказом ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» від 19.05.2017 № 116-ОД «Про надання пояснень викладачами за результатами перевірки ДІНЗ України», актом перевірки додержання суб'єктами господарювання, що надають послуги у сфері вищої освіти, вимог законодавства про вищу освіту № 01-13/9-03-06/1 від 15.05.2017, проведеної Державною інспекцією навчальних закладів України з 11.05.2017 по 15.05.2017 встановлено ряд недоліків у роботі працівників коледжу. Рішенням педагогічної ради (протокол № 4 від 18.05.2017) зобов'язано осіб, недоліки в роботі яких зазначено в акті перевірки, надати пояснення з оголошених питань, та оголошено термін надання пояснень. Рішення педагогічної ради не виконано трьома викладачами, в т.ч. ОСОБА_3 Отже, цим наказом зобов'язано не тільки ОСОБА_3, а й інших двох викладачів надати пояснення з питань виявлених недоліків в роботі (т. 2 а.с. 26).
Факти створення саме відповідачем у трудовому колективі та серед колег інших закладів міста напруженої, ворожої, образливої та зневажливої атмосфери після звернення у грудні 2016 р. позивача разом із іншими викладачами із заявою до Державної інспекції навчальних закладів України МОН України про неправомірні дії ОСОБА_4 і про допущені ним порушення, а також створення обстановки нетерпимості відносно позивача, перетворення його в «токсичного», «лишенця», ізгоя з метою ізоляції від оточуючих працівників коледжу та неможливості довести неправоту адміністрації коледжу, «втягування» студентів до з'ясування стосунків між позивачем та відповідачами у травні та жовтні 2017 р. об'єктивно жодними доказами не підтверджені.
Натомість довідкою, що є додатком до акту перевірки Державної інспекції навчальних закладів України МОН України № 01-13/9-03-06/1 від 15.05.2017 підтверджено саме факт агресивної поведінки позивача у колективі, з приводу чого надійшло відповідне звернення інших працівників (т. 2 а.с. 24-25).
Факти ненадання та неналежного надання відповідей на заяви, звернення та інформаційні запити позивача впродовж 2015-2017 рр. не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки відповідачами відповіді на звернення ОСОБА_3 були надані (т. 1 а.с. 113, т. 2 а.с. 161, 165-169), і ці відповіді позивач в установленому законом порядку, в тому числі і до суду, не оскаржував.
Не надання адміністрацією відповіді на одне звернення ОСОБА_3 від 29.09.2017, яке стосувалось малюнку, віднайденого ОСОБА_3 в аудиторії, з негативними висловлюваннями щодо нього, пояснюється відповідачем тим, що осіб, які його намалювали, встановити не вдалося. Проте, відсутність відповіді на це звернення не підтверджує саме дискримінацію по відношенню до позивача, а свідчить про бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді.
Державною інспекцією навчальних закладів України було проведено перевірку додержання суб'єктами господарювання, що надають послуги у сфері вищої освіти, вимог законодавства про вищу освіту у період з 25.09.2018 по 28.09.2018, за наслідками якої складено акт № 01-13/29-03-06/1 (т. 2 а.с. 172-173). У Довідці від 28.09.2018, що є додатком до цього акту, викладені результати перевірки стосовно питань, зазначених у зверненні ОСОБА_3 щодо порушення його законних прав (т. 2 а.с. 174-185), та встановлено надання відповідей на звернення викладачів, а також висвітлені інші питання, порушені ОСОБА_3 Будь-яких ознак, які б свідчили про наявність з боку адміністрації коледжу його дискримінації вказана довідка не містить.
Судом встановлена відсутність фактичних даних щодо зменшення розміру премії позивачу за результатами роботи у 2016 році у порівнянні із іншими працівниками, оскільки премія виплачувалася відповідно до Положення про преміювання, що є додатком до Колективного договору. Будь-які накази ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» про позбавлення чи зменшення позивачеві премії відсутні.
Згідно із довідкою ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» від 23.08.2017 № 01-8/480, викладачу ОСОБА_3 у грудні 2016 року згідно з наказом № 267-ОД від 02.12.2016, як і всім викладачам коледжу за результатами роботи за рік, видано премію в розмірі 1 300 грн. (т. 1 а.с. 114).
Факт не надання класного керівництва групою позивачеві впродовж 2016-2017, 2017-2018 навчальних років відповідачі обґрунтовують наявністю звернень студентів та їх батьків до адміністрації коледжу (т. 2 а.с. 28-30), а також тим, що позивач ОСОБА_3 перебував тривалий час на лікарняних, що позивачем не спростовано під час розгляду справи.
Складання розкладу занять у групах впродовж 2015-2017 рр. із наявністю великих проміжків часу між заняттями т.з. «вікон» має місце по відношенню і до інших викладачів коледжу, а не тільки ОСОБА_3, а тому не підтверджує наявність в таких діях дискримінації.
Складання впродовж 2015-2017 рр. розкладу занять, за якого позивача позбавлено «методичного дня», відповідач пояснює відсутністю складеного саме позивачем індивідуального робочого плану, який мав подаватися голові предметно-циклової комісії. Згідно зі Звітом голови цієї комісії про огляд ПЦК гуманітарних та соціально-економічних дисциплін від 26.06.2018 викладач ОСОБА_3, незважаючи на систематичне нагадування голови Комісії, так і не склав індивідуальний план роботи за 2017-2018 навчальний рік (т. 2 а.с. 96).
Також відсутні докази вчинення з боку відповідачів мобінгу шляхом третирування та приниження позивача 30.11.2017, коли адміністрація викликала по номеру 102 патрульну поліцію. Судом встановлено, що виклик патрульної поліції був зумовлений тим, що позивач на порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку перебував у приміщенні коледжу після 17:00 год. зі сторонньою особою - його представником у даній справі і на вимоги адміністрації звільнити приміщення навчального закладу не реагував.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність наказу від 07.06.2017 № 19-ОД (д) про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Відповідно до статті 147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана. Відтак, законодавчою підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення трудової дисципліни.
Згідно зі ст.ст. 148, 149 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Згідно зі ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняти на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. Тобто, виключною компетенцією власника або уповноваженого ним органу є видача наказів, визначення підстав, мотивів, обґрунтування та виду дисциплінарного стягнення. Своєю чергою, до компетенції суду належить перевірка додержання передбачених законом підстав та порядку застосування до працівників дисциплінарного стягнення, тобто законність наказу.
Відповідно до змісту спірного наказу, підставою для оголошення ОСОБА_3 догани стало те, що він самовільно без узгодження з адміністрацією коледжу про заміну на викладання предмету «Економіка, основи економічної теорії» на заняття в групу ЗАО-31 не з'явився, та зірвав виконання графіку установчої лабораторно-екзаменаційної сесії, чим порушив пп. 6.10, 6.13 Правил внутрішнього трудового розпорядку, пп. 2.2, 2.4 Посадової інструкції викладача, п. 3.4.7 Статуту ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж», ст.ст. 21, 139 КЗпП України.
Порушення встановлено актом від 22.05.2017 у складі комісії: лаборанта ОСОБА_14, інспектора відділу кадрів ОСОБА_15, секретаря-друкарки ОСОБА_16 в присутності свідків (студентів), згідно із яким згідно з розкладом навчальних занять в групі ЗОА-31 з 14:00 до 15:20 повинні проходити заняття з предмета «Економіка, основи економічної теорії», викладач ОСОБА_3 О 14:20 год. викладач ОСОБА_3 заняття у цій групі не проводив та був відсутній в аудиторії № 12 (т. 1 а.с. 116).
Службовою запискою зав. відділення «Механік» ОСОБА_8 від 22.05.2017 повідомлено директора коледжу ОСОБА_4 про нез'явлення викладача ОСОБА_3 22.05.2017 у період часу 13:50 - 14:00 год. за навчальним журналом групи ЗОА-31 (т. 1 а.с. 117).
Також директора коледжу ОСОБА_4 було повідомлено про факт не проведення заняття 22.05.2017 ОСОБА_3 згідно із доповідною запискою заступника директора з НР ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 118).
В письмових поясненнях на ім'я заступника директора з НГР ОСОБА_6 від 26.05.2017 ОСОБА_3 підтвердив свою неявку на заняття у групу ЗОА-31 22.05.2017, проте зазначив, що з ним узгодили розклад занять, внаслідок чого відбулась накладка учбових пар із його особистими планами - відвідування лікарні (т. 1 а.с. 119-120).
Отже, факт не проведення ОСОБА_3 заняття 22.05.2017 в групі ЗОА-31 сторонами не оспорюється.
Відповідно до пп. 6.10, 6.13 Правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених в.о. директора ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» 30.01.2014 та погоджених Головою об'єднаної профспілки 30.01.2014, навчальні заняття в коледжі проводяться за розкладом, який затверджується директором. Навчальний розклад складається згідно з навчальним планом на семестр і вивішується до початку кожного семестру. Для проведення консультативних занять складається окремий розклад. Робочий час викладача (не враховуючи час на підготовку до занять і перевірку письмових робіт студентів) визначається розкладом навчальних занять, а також планами виховної і методичної роботи коледжу (т. 1 а.с. 129).
Як передбачено п. 3.4.7 Статуту ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж», затвердженого Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України 09.11.2011, робочий час педагогічного працівника визначається Кодексом законів про працю України. Графік робочого часу викладача визначається розкладом аудиторних навчальних занять і консультацій, розкладом (графіком) методичних, виховних та контрольних закладів та іншими видами робіт, передбачених індивідуальним робочим планом викладача. Викладач зобов'язаний дотримуватися встановленого йому графіка робочого часу.
Відповідно до пп. 2.2, 2.4 Посадової інструкції викладача, затвердженої директором ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» 01.09.2010, до посадових обов'язків викладача належить навчання і виховання студентів із урахуванням специфіки навчального предмета, проведення навчальних занять в закріплених за ним аудиторіях згідно з розподілом навчального навантаження, забезпечення під час занять належного порядку і дисципліни, а також реалізація прийнятих у коледжі освітніх програм відповідно до навчального плану, власного поурочного плану і розкладу занять. З цією Посадовою інструкцією ОСОБА_3 був ознайомлений 27.01.2011, про що свідчить його підпис (т. 1 а.с. 124-126).
Пояснення ОСОБА_3 про те, що його не було повідомлено про розгляд занять спростовуються службовою запискою зав. відділення «Механік» ОСОБА_8 від 24.05.2017 про те, що розклад занять на сесію заочного відділення 3-го курсу був складений та доведений до загального відома 15.05.2017 (роздрукований та розміщений на інформаційному стенді) (т. 1 а.с. 117 - зворот), а також суперечать вимогам п. 6.10 Правил внутрішнього трудового розпорядку, яким передбачено порядок складання та оприлюднення розкладу занять викладачів.
Та обставина, що 22.05.2017 ОСОБА_3 перебував у лікарні, на підтвердження чого надав суду медичні довідки (т. 1 а.с. 140-143) не спростовує факту порушення ним трудової дисципліни при обставинах, викладених в оскаржуваному наказі. До того ж, відповідно до цих довідок, ОСОБА_3 22.05.2017 о 14:00 та 14:30 год. проходив обстеження, а не звертався за екстреною медичною допомогою.
Таким чином, в даному випадку були передбачені КЗпП України та вищевказаними локальними нормативними актами підстави для притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності, а будь-які ознаки видання цього наказу внаслідок дискримінації позивача відсутні.
Проаналізувавши всі викладені позивачем факти, які він пов'язує із його дискримінацією, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вони ґрунтуються на його незгоді із діями та рішеннями адміністрації коледжу, зокрема, щодо оцінки поведінки позивача в контексті не дотримання останнім вимог законодавства, локальних нормативних актів, що діють в коледжі, та трудової дисципліни, проте не свідчать про обмеження прав і свобод позивача за ознаками його політичних чи інших переконань.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про визнання фактів його дискримінації з боку відповідачів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани є законним та обґрунтованим, а тому в задоволенні цих вимог необхідно відмовити.
Вимоги позивача про звернення апеляційного суду до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для надання висновку про дискримінацію позивача задоволенню не підлягають, оскільки по справі не встановлено підстав для такого звернення.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.
Посилання в апеляційній скарзі на упередженість суду є також безпідставними. Заява про відвід головуючому розглянута судом з дотриманням вимог ст.ст.36,40 ЦПК України і залишена судом без задоволення, оскільки жодних обставин, які б давали підстави для висновку про упередженість суду, по справі не встановлено.
Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст.268, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року у цій справі залишити без змніни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий:
Судді: