22-ц/804/658/19
266/7718/18
20 лютого 2019 року м. Маріуполь
Єдиний унікальний номер 266/7718/18
Номер провадження 22-ц/804/658/19
Донецький апеляційний суд в складі суддів: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Кочегарової Л.М., Попової С.А.,
секретар - Герасимова Г.Є.
сторони:
позивач - ОСОБА_3
відповідачі - Головне управління Служби безпеки України в Донецькій області, Головне управління Національної поліції в Донецькій області
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_3
на ухвалу Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2018 року, у складі судді Пантелєєва Д.Г.,
у справі за позовом ОСОБА_3
до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області
про витребування майна,
В грудні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях) та Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі ГУ НП в Донецькій області), в якому просив витребувати та передати йому майно: телефон lG s/n804CQTB047257, вартістю 1314 грн., сім-карта Білайн 3 шт - 36 грн., сим-карта МТС - 50 грн., телефон SIEMENS MT -50 s/n SSN E200GSMH - 306 грн., телефон SAMSUNG SGS E200GSMH - 3448, ноутбук Самсунг NP- R40XYOE/SEK s/n 967Y93AP900844X - 8247 грн., миш Pleomax s/n 060090063754 - 349 грн., USB кабель удлинювач - 99 грн., адаптер для підключення до телефонної мережі - 105 грн., кабель підключення до телефону з USB 124 грн., мобільний телефон SAMSUNG s/n НОМЕР_1 1182 грн., флеш пам'ять TRANSEND 16 GB - 183 грн., модем HUAWEI 0682 DJUICE - 242 грн., флеш пам'ять TRANSEND s/n jfv33 - 306 грн., флеш пам'ять TRANSEND s/n jfv30 - 146 грн., диктофон PANASONIC RQ - L36GC - 1753 грн., фотоапарат Nikon s/n 60229569 - 2599 грн., диктофон ixtone- 963 грн., кабель з USB роз'ємом чорного кольору - 99 грн., модем ADU 510 As/n 2792990 - 779грн., блокнот DHL - 120 грн., блокнот «КСН» - 120 грн., блокнот NoteBook - 290 грн., блокнот Клон - 39 грн., СD 30 шт - 1500 грн. футляр для телефону - 250 грн., відеокасету 12 шт - 720 грн., аудіокасету - 90 грн.
За відсутністю вказаних речей просив стягнути з відповідачів на його користь вартість вилучених речей у розмірі 25459 грн., а також вирішити питання про судові витрати.
В мотивування позову зазначив, що 16 лютого 2012 року в ході досудового слідства по кримінальній справі № 1681 за ч.1 ст.258 КК України працівниками Управління Служби безпеки України в Донецькій області проведено обшук за місцем його фактичного перебування - в квартирі АДРЕСА_1 та складено протокол обшуку вилученого належного йому майна. За вказаною справою його було допитано в якості свідка.
26 червня 2012 року Управлінням СБУ в Донецькій області його повідомлено, що предмети, вилучені в ході обшуку, знаходяться в СВ Управління на зберіганні та мають бути передані до ГУМВС України в Донецькій області для долучення до виділених з кримінальної справи № 1681 матеріалів за ст.ст.259, 296 КК України.
Листом від 06 грудня 2017 року ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях повідомило про відсутність можливості підтвердити або спростувати факт передачі вилучених предметів до Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, запропоновано звернутись за вилученим майном до ГУ НП у Донецькій області.
СУ ГУ НП в Донецькій області 10 жовтня 2018 року повідомлено, що 02 листопада 2012 року співробітниками Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області кримінальну справу № 1681 закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину, факт передачі предметів ні підтвердити, ні спростувати не уявляється можливим.
Вказує, що вилучені речі правоохоронними органами не повернуто. Відсутність в його діях складу злочину потребує повернення йому, як власнику, речей вилучених при обшуку. Неповернення вилучених речей свідчить про їх незаконне заволодіння. Зазначає, що на підставі ст.387 ЦК України має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Ухвалою судді Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2018 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про витребування майна відмовлено.
Повернуто ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, порушення процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив її скасувати.
Зокрема зазначив, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не врахував, що спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивача на вилучене майно.
Вказує, що повернення володільцю вилученого майна шляхом подання слідчому судді скарги на бездіяльність слідчого або прокурора в рамках кримінального судочинства можливо тільки на досудовому слідстві, слідство завершено у 2012 році.
Зазначає, що підґрунтям та метою пред'явлення позовної вимоги про витребування майна є захист права власності.
Вважає, що справи у спорах, що виникають із цивільних прав, у яких беруть участь органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, і предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства за аналогією закону ст.ст.8, ч.6 1176, Глави 29 ЦК України, тому судом при постановленні оскаржуваної ухвали порушено правила юрисдикції загальних судів, встановленої ст.19 ЦПК України.
На виконання вимог ст.360 ЦПК України відповідачем ГУ НП в Донецькій області подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. При цьому зазначив, що предмети, вилучені у позивача під час обшуку, мають статус тимчасово вилученого майна, порядок повернення якого володільцю, регулюється КПК України шляхом подання слідчому судді скарги на бездіяльність слідчого або прокурора в рамках кримінального судочинства.
Відповідач ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, ухвалу суду без змін, обґрунтовуючи свою позицію тим, що між ОСОБА_3 та відповідачами тривають кримінально-правові відносини, оскільки з матеріалів цивільної справи не можливо встановити чи було співробітниками Київського РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області прийнято рішення з питання речових доказів та яке саме. Відсутні підстави стверджувати, що речові докази не були передані до інших органів дізнання та досудового слідства, та не перебувають на даний час у матеріалах кримінальних проваджень, досудове розслідування яких триває. Вказує, що положення ст.303 КПК України передбачають можливість подання скарги слідчому судді не тільки під час досудового слідства. Підстави для застосування аналогії закону зі ст.1176 ЦПК України відсутні.
За правилами ст.ст.368, 369 ЦПК України дана апеляційна скарга підлягає розгляду апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Представник відповідача ГУ НП в Донецькій області у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.84), направив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із знаходженням представника ОСОБА_5 у відпустці.
В апеляційному суді ОСОБА_3 надав пояснення тотожні доводам апеляційної скарги.
Представник відповідача ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Зубар М.В. надав пояснення тотожні доводам викладеним у відзиві на апеляційну скаргу. Пояснив також, що закриття кримінальної справи не перешкоджає ОСОБА_3 звернутися з питання повернення йому вилучених під час обшуку речей в порядку, передбаченому нормами КПК України, оскільки нормами цього кодексу зазначеної заборони не передбачено.
Апеляційний суд, враховуючи положення ст. 372 ЦПК України, ті обставини, що позов пред'явлено не особисто до ОСОБА_5, а до ГУ НП в Донецькій області, розгляд справи апеляційним судом на 20 лютого 2019 року призначено не вперше, а також враховуючи закінчення 24 лютого 2019 строку розгляду даної справи, апеляційний суд відмовляє представнику ГУ НП в Донецькій області у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3, який просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції, заперечення представника відповідача ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Зубаря М.В., який просив апеляційну скаргу відхилити, ухвалу суду залишити без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що майно позивача, яке він просить витребувати від відповідачів, було у нього вилучено слідчим під час обшуку, проведеного в рамках кримінального провадження.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що порядок повернення майна володільцю, яке має статус тимчасово вилученого, регулюється Кримінальним процесуальним кодексом України шляхом подання слідчому судді скарги на бездіяльність слідчого або прокурора в рамках іншого, ніж цивільне, кримінального судочинства.
Вказаний висновок ґрунтується на процесуальному законі.
Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, за правилами цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 лютого 2012 року старшим слідчим-криміналістом слідчого відділу Управління СБ України в Донецькій області Фроловим А.О. у зв'язку із проведенням досудового слідства по кримінальній справі № 1681, порушеній за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.258 КК України, проведено обшук житла за місцем фактичного проживання позивача ОСОБА_3 За результатами проведення обшуку складено протокол, відповідно до якого виявлено та вилучено певне майно у позивача (а.с.14-17).
Постановою старшого слідчого-криміналіста слідчого відділу Управління СБ України в Донецькій області від 08 травня 2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченому ст.258 КК України, у зв'язку з відсутністю складу злочину. Виділено з кримінальної справи № 1681 матеріали у відношенні ОСОБА_3 за ознаками складів злочинів, передбачених ч.1 ст.259, ч.1 ст.296 КК України, для додаткової перевірки, які направлено у ГУМВС України в Донецькій області. До виділених матеріалів долучено предмети та документи, вилучені в ході обшуку у ОСОБА_3, які можуть мати доказового значення, відповідно доданого опису (а.с.20-22, 24).
02 серпня 2012 року складено акт приймання-передавання речових доказів, які прийняв на відповідальне зберігання оперуповноважений СКР Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Євтєєв Г.В. (а.с.23).
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 01 грудня 2017 року задоволено скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність прокуратури Донецької області щодо невнесення відомостей про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зобов'язано уповноважену особу прокуратури Донецької області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості за заявою ОСОБА_3 від 16.09.2017 року про вчинення кримінального правопорушення (а.с.11).
Відповідно до листа ГУ НП в Донецькій області від 10 жовтня 2018 року № 0-821/20/02-2018 позивачу повідомлено, що 02 листопада 2012 року співробітниками Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області кримінальну справу № 1681 закрито на підставі п.2 ст.6 КПК України (в редакції 1960 року) у зв'язку із відсутністю в діянні складу злочину. Підтвердити або спростувати факт передачі вилучених предметів під час обшуку, проведеного 16.02.2012 року, не уявляється можливим (а.с.27).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі конвенційних прав і свобод, зокрема і права власності, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, заява № 61406/00, § 59); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 10 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey, заява № 100/1995/606/694, § 95); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статтями 171-174 КПК України (частина дев'ята статті 100 цього кодексу).
Спір у сторін в даній справі виник з приводу повернення певного майна позивача, визнаного речовими доказами у кримінальному провадженні.
КПК України передбачає вирішення за правилами цивільного судочинства спорів про належність речей, що підлягають поверненню власнику (частина дванадцята статті 100 КПК України). Однак, у цій справі виникли інші правовідносини, до яких вказані норми КПК України застосовані бути не можуть, оскільки спір про належність майна відсутній.
Отже, питання про повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, вирішується у порядку, встановленому КПК України.
Як також вбачається з матеріалів справи, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року у справі № 2а/0570/14101/2012 відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_3 до УСБУ в Донецькій області, заступника начальника УСБУ в Донецькій області, ГУ МВС України в Донецькій області, Генеральної прокуратури України про визнання дій по утримці вилученого майна протиправними, визнання бездіяльності протиправною. Мотивовано тим, що справа підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства (а.с.100-103).
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 15 січня 2018 року у справі № 263/15981/18 провадження по скарзі ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо неповернення тимчасово вилученого майна залишено без розгляду. Суддя дійшов такого висновку, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 420170050000001010 від 12.12.2017 року за фактом втрати речових доказів слідчим СБУ завершено (а.с.104-105).
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 25 жовтня 2018 року у справі № 266/6209/18 скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, повернуто заявникові відповідно до ч.4 ст.304 КПК України (а.с.106-108).
Твердження позивача про розгляд справи за правилами цивільного судочинства із застосуванням ст.ст.8, 1176 ч.6, Глави 29 ЦК України апеляційний суд не вважає слушним, виходячи з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктами 1, 5 статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.
Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Частинами першою та другою статті 12 цього Закону передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, у разі закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину слідчий зобов'язаний роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами у наслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Згідно із пунктом 2 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Держаної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, під час зберігання і передачі речових доказів, цінностей, документів та іншого майна вживаються заходи для забезпечення належного зберігання у вилучених об'єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальних справах і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей з метою можливості їх подальшого цільового використання (якщо вони не можуть бути передані на зберігання потерпілим, їх родичам або іншим особам, а також організаціям).
Пунктом 86 вищезазначеної Інструкції визначено, що у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року.
Враховуючи, що кримінальну справу закриту органом слідства та питання про повернення належного позивачеві майна - речових доказів, не вирішено в порядку, передбаченому законом, апеляційний суд прийшов до висновку, що звернення позивача до суду із позовними вимогами про повернення майна та відшкодування шкоди є передчасним. В установленому законом порядку дії слідчих органів не визнавались незаконними чи неправомірними.
Апеляційний суду погоджується з висновком суду першої інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, адже питання щодо повернення речових доказів, вилучених у ході кримінального провадження, має вирішуватися у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додер
На підставі викладеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому на виконання вимог ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу судді Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 25 лютого 2019 року.
Судді: Т.Б.Ткаченко
Л.М.Кочегарова
С.А.Попова