Єдиний унікальний номер 236/1182/18 Номер провадження 22-ц/804/476/19
Доповідач Санікова О.С.
21 лютого 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Санікової О.С.
суддів: Канурної О.Д., Соломахи Л.І.,
за участю секретаря Самойленко Г.В.
розглянувши в приміщені суду в залі №5 в місті Бахмуті цивільну справу №236/1182/18
за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення тимчасових мешканців, без надання іншого жилого приміщення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_2 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 листопада 2018 року,
(суддя - Ткачов О.М. рішення ухвалено у м. Лиман) -,
03 травня 2018 року ОСОБА_1 на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом, у подальшому уточнивши його, до ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилаючись на те, що ОСОБА_2 на праві власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, належить житловий будинок і земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Однак ОСОБА_2. не може розпоряджатись цим майном, оскільки у вказаному будинку майже шість років на підставі усної домовленості між ОСОБА_7, яка представляла інтереси ОСОБА_2, та ОСОБА_3 проживає остання зі своїм сином ОСОБА_4
Просила виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 як тимчасових мешканців без надання іншого жилого приміщення.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 листопада 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 щодо виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 з будинку без надання іншого жилого приміщення відмовлено у зв'язку із відсутністю підстав для їх задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_5 просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 листопада 2018 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення тимчасових мешканців, без надання іншого жилого приміщення та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не встановлення дійсних обставин справи, не надання належної оцінки зібраним доказам, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема, скаржник наголошує, що жодних договорів на користування спірним будинком з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладалось, а тому вони мають статус тимчасових мешканців, та відповідно до ч.3 ст. 98 ЖК України підлягають виселенню у добровільному порядку на відповідну вимогу, а в разі не виконання цієї вимоги підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення, незалежно від доведення факту порушення прав позивача діями чи бездіяльністю у володінні її майном. При цьому, на думку представника позивача, сам по собі факт тривалого проживання відповідачів у спірному будинку не породжує права постійного користування ним. Крім того, відповідачі не є членами сім'ї позивача, тому суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України, а за фактичних обставин спір підлягав вирішенню на підставі ст. 383 та 391 ЦК України. Також скаржник звертає увагу на те, що представником позивача на вимогу суду першої інстанції надані витребувані документи, які посвідчені нотаріально у встановленому законом порядку та зазначалось про неможливість явки в судове засідання, тому було заявлене клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, яке належним чином не розглянуто. Щодо довіреності, виданої ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1, то ОСОБА_5 звернула увагу на те, що вона не містить будь-яких застережень щодо обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії, зокрема на подання та підписання позовної заяви, як того вимагає ч.2 ст. 64 ЦПК України.
У судовому засіданні апеляційного суду відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.
Позивачка та її представники у судове засідання апеляційного суду не з'явились; про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином; про вручення повістки представнику ОСОБА_5 свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у її відсутності.
Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ксерокопії договору купівлі-продажу житлового будинку і земельних ділянок з зазначенням дати його укладання 26 число без зазначення місяця 2007 року ОСОБА_9 продав а ОСОБА_2, в інтересах якої діяла ОСОБА_7, купила житловий будинок, розташований за адресою-АДРЕСА_1, відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів від 26.01.2008 року зазначений правочин посвідчено натаріусом 26.01.2008 року. Також судом першої інстанції встановлено, що відповідачі вселились в будинок АДРЕСА_1 за згодою особи, яка на той час ним володіла.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідачів, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, у зв'язку з відсутністю підстав для їх задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що ні позивачем ні її представником не доведено, що житловий будинок, розташований за адресою-АДРЕСА_1, на час спору перебуває у власності ОСОБА_2, ними не зазначено всіх конкретних осіб які підлягають виселенню, не доведено обставин, на підставі яких порушуються права позивача діями чи бездіяльністю відповідачів.
Проте з такими висновками погодитися неможливо, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом житловий будинок, розташований за адресою-АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 26 січня 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2, в інтересах якої діяла ОСОБА_7, посвідченого державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори, Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів від 26.01.2008 року зазначений правочин посвідчено натаріусом 26.01.2008 року.
Матеріали справи не містять доказів того, що зазначений будинок вибув з власності позивачки.
Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність належності будинку на праві власності позивачці є помилковим.
Права власника житлового будинку визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, якими передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вимагати усунення перешкоди у користуванні правом власності.
Матеріалами справи встановлено, що договір на користування спірним жилим будинком між ОСОБА_2 та відповідачами не укладався, вони не набули самостійного права користування житлом, яке належить іншій особі чи права власності.
З позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що відповідачі проживають у спірному будинку на підставі усної домовленості з ОСОБА_7 - представником ОСОБА_2 без стягнення плати за проживання. Зазначені обставини підтвердила у судовому засіданні апеляційного суду і відповідачка ОСОБА_3., пояснивши, що вона проживає в цьому будинку за згодою ОСОБА_7, оскільки остання попросила доглядати за будинком. Відповідач ОСОБА_4 пояснив, що він проживає у будинку, оскільки доглядає за мамою.
Отже, відповідачі мають статус тимчасових мешканців.
Правовий статус тимчасових мешканців жилих приміщень не залежить від виду житлового фонду, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення статті 98 ЖК України.
Відповідно до зазначеної норми наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням.
Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Майже аналогічна норма передбачена в статті 818 ЦК України,яка міститься в главі 59, що регулює найм житла - власника (наймодавця), за винятком, що тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу погодженого з ним строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання.
Згідно зі статтями 150, 155 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів сім'ї і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком.
За змістом статей 317, 319, 321, 387, 391 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснення. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави того, що заволодів ним.
Стаття 41 Конституції України та стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплюють принцип непорушності права власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317,319,321 ЦК України).
Виходячи із встановлених обставин та наведених норм матеріального права, відповідачі, як тимчасові мешканці підлягають виселенню із будинку АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.
Отже, судом першої інстанції ухвалено судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст.. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 705.00 грн., при подачі апеляційної скарги нею сплачений судовий збір в розмірі 1 057 грн. 20 коп., а всього 1 762 грн. 20 коп.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі, з відповідачів підлягає стягненню на її користь сплачений нею судовий збір по 881 грн. 10 коп. з кожного.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 листопада 2018 року скасувати.
Позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення тимчасових мешканців, без надання іншого жилого приміщення задовольнити.
Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_3 із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір по 881 грн. 10 коп. з кожного.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складений 25.02.2019 року.
Суддя-доповідач О.С.Санікова