13 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/2912/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Джули В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, ухвалене головуючим суддею Волдінером Ф. А. о 16:42 год у м. Луцьку, у справі № 0340/1408/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Агро» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
23 липня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь-Агро» (далі - ТзОВ «Волинь-Агро») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13 квітня 2018 року № 0003251404.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року вказаний позов задоволено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 23 березня 2018 року № 4493/14-04/37691361, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є помилковим.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржене рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Волинь-Агро» з питань дотримання податкового та іншого законодавства в частині відображення у податковій звітності результатів господарської діяльності з ТзОВ «ГТА-Інтрейд» за період з 01 липня 2017 року по 31 липня 2017 року, за результатами проведення якої складено акт від 23 березня 2018 року № 4493/14-04/37691361.
Вказаний акт перевірки містить висновок про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено розмір податкового кредиту за липень 2017 року на 2 047 500 грн.
Вказані висновки обґрунтовані покликанням на безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом ТзОВ «ГТА-Інтрейд» з огляду на непідтвердження фактів здійснення операцій з перевезення придбаного товару (амофосу), неможливості встановити його джерела походження та відповідності стандартам якості, а також використання позивачем в господарській діяльності, виходячи з встановлених розбіжностей фактичного використання та відображення в бухгалтерському обліку. Крім цього, податковим органом було враховано наявність кримінального провадження щодо згаданого контрагента, з матеріалів якого встановлено факт використання підприємства з метою прикриття незаконної діяльності, спрямованої на конвертацію безготівкових коштів в готівку та формування податкового кредиту вигодонабувача.
На підставі вказаного вище акта перевірки Головним управлінням ДФС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року № 0003251404, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2047500 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «Волинь-Агро» вимог податкового законодавства є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять факт здійснення позивачем господарських операцій з ТзОВ «ГТА-Інтрейд», відповідні первинні документи містять всі обов'язкові реквізити та відображають в повній мірі зміст вказаних господарських операцій та є тими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік згідно з статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».
Суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Статтею 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
При цьому наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших документів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Отже, предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв'язку із здійсненням цих господарських операцій при обчислення сум податкового кредиту при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.
Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
При цьому, вищенаведені норми так само, як і інші норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат (витрат) за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність останнього щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.
Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, до видів діяльності ТзОВ «Волинь-Агро» належать: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; відтворення рослин; допоміжна діяльність у рослинництві; оброблення насіння для відтворення; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; надання ландшафтних послуг; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.
15 липня 2017 року між ТзОВ «ГТА-Інтрейд» (постачальник) та ТзОВ «Волинь-Агро» (покупець) укладено договір поставки № 23987/07, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався поставити покупцю мінеральні добрива - амофос в кількості 910 тонн на загальну суму 12 285 000 грн (ПДВ 2 047 500 грн), якість якого відповідає державним стандартам технічним умовам та чинному законодавству щодо показників якості такого товару, а покупець - прийняти та оплатити його вартість. Визначено, що оплата товару здійснюється шляхом передоплати або сплати його вартості протягом 30 днів шляхом безготівкового переказу коштів; поставку товару зобов'язався здійснювати постачальник.
В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТзОВ «ГТА-Інтрейд» позивачем надано суду копії податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, товаро-транспортних накладних.
Про подальше використання придбаного товару у господарській діяльності ТзОВ «Волинь-Агро» свідчать копії актів про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за серпень, жовтень, листопад 2017 року, а також наявні в користуванні позивача земельні ділянки та передбачені в штаті товариства тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва і водій транспортних засобів.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку що господарські операції з придбання товару, проведені між ТзОВ «Волинь-Агро» у ТзОВ «ГТА-Інтрейд» в період з 17 по 27 липня 2017 року, є реальними, оскільки товар було поставлено, оплачено, використано в господарській діяльності позивачем, що підтверджується належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
Що ж до доводів апелянта про ненадання позивачем для перевірки сертифікатів відповідності чи довіреностей на отримання товару, то необхідно вказати, що це документи, які підтверджують якість товарів та транспортування/отримання відповідно, за своїм змістом вони не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам чи їх перевезення і не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що фіксують факти здійснення господарських операцій.
Крім цього, не є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої платником податків, неподання контрагентом податкової звітності.
Апеляційний суд зазначає, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування, у разі коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге.
До того ж, як зазначено в пункті 38 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України", коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.
Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Натомість, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди.
Отже, суд першої інстанції надав належну оцінку наведеним обставинам та зробив обґрунтований висновок, що Головним управлінням ДФС у Волинській області не доведено безпідставність заявленої ТзОВ «Волинь-Агро» до відшкодування суми податку на додану вартість за липень 2017 року.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат судом не змінюється.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі № 0340/1408/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 25 лютого 2019 року.