25 лютого 2019 р.Справа № 820/6184/17
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Тацій Л.В.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
розглянувши клопотання Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 року по справі № 820/6184/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнелія"
до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнелія" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень.
Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області 29.01.2018 року подавана апеляційна скарга на зазначене рішення.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, а ухвалою від 27.02.2018 - повернуто скаржнику.
Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 вручена відповідачу 08.03.2018 (а.с. 96, т. 26).
Відповідач 10.12.18 засобами поштового зв'язку повторно направив апеляційну скаргу по цій справі через Харківський окружний адміністративний суд, яку адресував Другому апеляційному адміністративному суду та 11.12.18 повністю аналогічну за змістом та підписану одним і тим же представником, але адресовану Харківському апеляційному адміністративному суду.
Таким чином, ці апеляційні скарги розцінюються судом як одна скарга, що подана 10.12.2018 повторно на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 по справі № 820/6184/17.
Разом з апеляційною скаргою відповідач подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому заявник посилається на відсутність коштів для сплати судового збору.
Відповідно до п.9 ч.1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснювали апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 455/2017 "Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах" ліквідовано Харківський апеляційний адміністративний суд та утоврено Другий апеляційний адміністратиний суд в апеляційному окрузі, що включає Полтавську, Сумську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.
Відповідно до частини 6 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Враховуючи вимоги ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Харківський апеляційний адміністративний суд припинив здійснення правосуддя, у зв'язку з початком роботи Другого апеляційного адміністративного суду 28.12.2018 року.
Згідно ч.3 ст. 29 КАС України, у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Відповідно до витягу протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2019 року по справі № 820/6184/17 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Тацій Л.В., судді: Григоров А.М., Бартош Н.С.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
В контексті наведеної норми поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України одним із фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом.
Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У рішенні у справі "Рябих проти Росії" (980_172) (Ryabykh v. Russia), заява N 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X) Європейський Суд з прав людини визначився, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).
Зі змісту пункту 52 рішення "Устименко проти України" випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.
За цих підстав Європейський Суд з прав людини одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).
Отже, обставини, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною і встановлюються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга відповідачем 29.01.2018 вперше подана у строки, передбачені ст. 295 КАС України. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, а ухвалою від 27.02.2018 - повернуто скаржнику.
Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 вручена відповідачу 08.03.2018 (а.с. 96, т. 26).
Відповідач тільки 10.12.18 засобами поштового зв'язку повторно направив апеляційну скаргу, обгрунтовуючи поавжність причин пропуску строку посилається виключно на відсутність коштів для сплати судового збору та на підтвердження цих обставин надає копії службової записки начальника юридичного управління від 17.01.2018 та від 25.10.2018, відповіді на ці листи про недостатність коштів.
Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку апеляційного оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої апеляційної скарги/відмови у відкритті апеляційного провадження за вперше поданою апеляційною скаргою до дати повторного звернення з апеляційною скаргою і так далі.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає апеляційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Пунктом 1 частини п'ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документа про сплату судового збору.
Згідно з положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VІ органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору.
Органи доходів і зборів є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктами, що реалізують свою владну компетенцію.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Крім того, у пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд зверну увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що «…у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб…».
Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Довготривала процедура погодження та сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Надаючи оцінку як доказу поважності причин попуску строку вказаним документам, колегія суддів зазначає, що вони не засвідчують обставини відсутності коштів для сплати судового збору при зверненні з апеляційною скаргоюу період з 27.02.2018. Окрім того, відповідачем не надано доказів вжиття заходів, направлених на своєчасну подачу апеляційної скарги, які свідчили б про сумлінне та добросовісне ставлення суб'єкта владних повноважень до виконання процесуального обов'язку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав визнавати поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку, встановленого законом, на апеляційне оскарження вищеозначеного судового рішення, оскільки заявником не надано доказів, які би безспірно посвідчили цю обставину.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17 (К/9901/60991/18).
Таким чином, відсутність фінансування та несвоєчасна сплата судового збору не можуть бути визнані такими обставинами, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Жодних інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, заявником не надано, немає таких доказів і в матеріалах справи.
Згідно із ч. 3 ст. 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху < > у випадку, якщо вона подана після закінчення строків < >, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції < > вказати інші підстави для поновлення строку.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 121, ч. 3 ст. 243, ч.2 ст. 321 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Клопотання Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 по справі № 820/6184/17 - залишити без задоволення.
Ухвала Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її підписання і на підставі ч. 3 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Тацій Л.В.
Судді Григоров А.М. Бартош Н.С.