20 лютого 2019 р.Справа № 1840/3586/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 18.10.18 року по справі № 1840/3586/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просив визнати протиправною відмову відповідача щодо призначення йому пенсії за вислугу років та зобов'язати його призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відповідно до поданої заяви про призначення пенсії.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2018р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу , вважає рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального права. Вважає , що приписи Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Порядку не ставлять в залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги. Крім того, нормами вказаних нормативно-правових актів не встановлено виключень з того, що роки вислуги в пільговому обрахуванні не можуть зараховуватись до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії, а впливають лише на розмір пенсії, дана правова позиція висловлена в постанові Вищого адміністративного суду України від 05.11.2015 у справі К/800/46432/14, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.03.2017 у справі К/800/8083/17. Вважає , що після надходження відповідних документів з Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про призначення пенсії йому, відповідач зобов'язаний був призначити пенсію за вислугу років, оскільки він має більше 26 років вислуги, в той час, як достатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону є вислуга 23 роки 6 місяців. Звертає увагу на те, що на даний час
вже є достатня кількість рішень судів по аналогічним справам, як по першій інстанції: Сумському окружному адміністративному суду, так і по апеляційній інстанції: Харківському апеляційному адміністративному суду , за рішеннями яких особам, які безпосередньо разом зі ним проходили службу в одній установі Державної кримінально-виконавчої служби в Сумській області, було призначено пенсію за вислугою років, до календарної вислуги цим особам було зараховано пільговий стаж, як це передбачено нормами Закону. Просить апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі, скасувати повністю рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 1840/3586/18 , ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Головне управління вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не
підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку
відмовляючи у задоволені позову, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити , рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 залишити без змін.
ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, вважає , що зміст відзиву протирічить вимогам чинного законодавства та порушує його соціальні права щодо призначення мені пільгової пенсії, тому, прошу суд апеляційної інстанції відзив
відповідача на апеляційну скаргу відхилити.
Представник позивача підтримав обґрунтування та вимоги як апеляційної скарги так і позову , наполягав на задоволенні апеляційної скарги.
Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача , перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу в підрозділах виконання покарань, останнє місце роботи перед звільненням - Державна установа Шосткинська виправна колонія (№66)" Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
Відповідно до наказу від 31.05.2018 № 64/ОС-18 про звільнення позивача зі служби, вислуга років позивача на день звільнення становить: у календарному обчисленні - 20 років 03 місяці 21 день, у пільговому обчисленні - 26 років 06 місяць 17 днів . Після звільнення зі служби було підготовлено та направлено пакет документів до ГУ ПФУ в Сумській області для призначення пенсії за вислугу років.
Листом від 12.09.2018 № 9013/03.2-04 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років з підстави відсутності календарної вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугу років, а саме відповідно до п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII) пенсія за вислугу років призначається незалежно від віку особам, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року № 2712-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частинами 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Відповідно до пункту «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.
Одночасно стаття 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з частиною другої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Підпунктом «в» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" встановлено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, передбачених пунктами 2 і 3 статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", - згідно з переліками військових частин, підрозділів і установ, затверджуваними відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Центральним управлінням Служби безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони.
Виходячи з наведеного, в Законі № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 календарних років вислуги, обчисленої на пільгових умовах, вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних років та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Судом встановлено, що вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 20 років 03 місяці 21 день, у пільговому обчисленні - 26 років 06 місяць 17 днів.
Враховуючи викладене, період служби, зарахований позивачу на пільгових умовах відповідно до положень Порядку № 393, в розумінні частини 2 статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може бути зарахований до календарної вислуги років.
В даному випадку для призначення пенсії за вислугу років не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року № 393, якою позивачу для призначення пенсії за вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, оскільки, згідно з частиною 3статті 7 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Приписи пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 суперечать приписам пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, застосуванню підлягає саме Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки, у відповідності до частини 3 статті 7 КАС України, він має вищу юридичну силу.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, в даному випадку, відмовляючи у призначенні пенсії діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства України.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років".
При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії. В той же час, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22.11.2018 року у справі № 161/4876/17, від 31.01.2019р. у справі № 295/15121/16-а, які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом при застосуванні таких норм права.
Враховуючи приписи чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
Відповідно до вимог ч.1 , ч. 2 та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Доводи апелянта з посиланням на рішення судів першої та апеляційної інстанції до уваги не приймаються , оскільки такі рішення не є рішеннями , які в розумінні вимог ч.1 , ч. 2 та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повинні враховуватися судом при застосуванні таких норм права..
Посилання на постанову Верховного суду від 27.06.2018р. по справі № 750/9775/16-а є помилковими, оскільки така постанова прийнята судом не по суті позовних вимог , в даному випадку при вирішенні даного позову суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22.11.2018 року у справі № 161/4876/17, від 31.01.2019р. у справі № 295/15121/16-а, прийнятих по суті позовних вимог.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
З урахуванням того, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року по справі № 1840/3586/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя З.Г. Подобайло
Судді А.М. Григоров Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 25.02.2019 року