Справа № 826/17589/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
25 лютого 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Губської О.А.
суддів: Парінова А.Б., Ключковича В.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника позивача - ОСОБА_3,
представника апелянта - Гречуха О.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження) у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречухи О.Я. про стягнення виконавчого збору від 04.10.2016 у виконавчому провадженні №50697670 винесену щодо ОСОБА_5
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року у та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору винесена у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, апелянт зазначає, що боржнику було відомо про оскаржувану постанову ще з 30.03.2018, а тому судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини справи та неправомірно поновлено строк на оскарження вищевказаної постанови.
До Шостого апеляційного адміністративного суду 22.02.2019 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона зазначає, що судом першої інстанції винесено обґрунтоване рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин по справі та з врахуванням норм чинного законодавства та просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві залишити без задоволення.
У судовому засіданні 25 лютого 2019 року представник Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві апеляційну скаргу підтримав. Представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Згідно ст. 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04.10.2016 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречухом О.Я. прийнято постанову у виконавчому провадженні № 50697670 про стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору в розмірі 315 379,67 грн.
Вказана постанова прийнята при примусовому виконанні виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.03.2016 № 369/8990/15-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕсБанк» заборгованості за кредитним договором від 11.02.2008 у розмірі 146 272,73 долари США, що за курсом Національного банку України становить 3 128 099,67 грн. та пеню в гривневому еквіваленті в розмірі 24 783,53 грн. та стягнення витрат по сплаті судового збору в сумі 913,50 грн.
Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору ВП 50697670 від 04.10.2016 протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на підставі доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 122 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пунктом першим частини другої статті 287 КАС України встановлений спеціальний скорочений строк звернення до суду з позов про оскарження рішень приватного виконавця, який становить десять днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою - третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VІІІ) (чинного на момент звернення позивача до суду) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Частиною п'ятою статті 74 Закону № 1404-VІІІ визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, разом із адміністративним позовом ОСОБА_5 подала заяву про поновлення строку звернення до суду. Так, в своїй заяві позивач вказує, що про винесення постанови від 04.10.2016 про стягнення з неї виконавчого збору їй стало відомо 25.05.2018 з постанови державного виконавця ВП №50697670 від 15.05.2018 про стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи щодо неї та після ознайомлення її представника ОСОБА_2 в цей день з матеріалами виконавчого провадження №50697670. 30.05.2018 нею було подано скаргу на дії державного виконавця у виконавчому провадженні №50697670 безпосередньо до самого виконавця та в подальшому, в зв'язку з неотримання відповіді га свою скаргу, 12.07.2018 аналогічна скарга була подана до Києво-Святошинського районного суду Київської області , та 17.09.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва (а.с.12-13). Відповідні докази містяться в матеріалах справи (а.с.14-27). Отже, про порушення своїх прав внаслідок прийняття оскаржуваної постанови, як зазначено позивачем, вона дізналася 25.05.2018.
Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції в ухвалі від 04 грудня 2018 року прийшов до висновку про наявність правових підстав для відкриття провадження у справі.
Проте, колегія суддів вважає, що обставини, на які посилається позивач, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду та не можуть бути підстави для його поновлення.
Як раніше зазначалося, п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України встановлений спеціальний скорочений строк звернення до суду з позов про оскарження рішень приватного виконавця, який становить десять днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з аналізу наведених вище норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що Законом № 1404-VІІІ не передбачено можливості на оскарження боржником рішень державного виконавця до начальника відділу державної виконавчої служби, такі рішення можуть бути оскаржені боржником тільки до суду.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі № 826/6149/17.
Колегією суддів встановлено, що позивач у виконавчому провадженні ВП№50697670 є боржником, тобто рішення державного виконавця вона мала право оскаржити лише в судовому порядку.
Тобто, в даному випадку, для звернення до суду мають застосовуватись строки, встановлені частиною другою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме десятиденний строк з дня, коли особа дізналася про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, звернення зі скаргою до держаного виконавця на дії вказаного державного виконавця не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України.
З матеріалів виконавчого провадження №50697670, наявних в матеріалах справи, вбачається, що з матеріалами виконавчого провадження представник позивача ОСОБА_2 ознайомився 30.03.2018, про що підтверджує відповідна розписка (а.с.78), та не заперечується самим ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи, а не 25.05.2018, як зазначалося позивачем.
Проте, в незалежності від того, коли позивач дізналась про наявність оскаржуваної постанови державного виконавця 25.05.2018 (як вказано позивачем) чи 30.03.2018 (як вказано апелянтом), нею в будь-якому випадку було порушено десятиденний строк звернення до суду, оскільки, як було зазначено вище, до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом на дії державного виконавця та про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 04.10.2016 вона звернулася лише 12.07.2018, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України.
Частиною 3 статті 123 КАС України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_5 пропустила строк звернення до суду без поважних причин та не вбачає підстав для його поновлення.
У відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Зазначені норми права визначають підстави для залишення адміністративного позову без розгляду у разі пропуску строку звернення до суду без поважних причин.
Враховуючи, що висновок суду першої інстанції про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду є передчасним, колегія суддів вважає, що рішення суду від 20 грудня 2018 року підлягає скасуванню, а адміністративний позов - залишенню без розгляду.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та є підставою для скасування рішення суду від 20 грудня 2018 року.
Разом з тим, звертаючись до суду із апеляційною скаргою, апелянт просив прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, в той час як судом встановлені підстави для залишення адміністративного позову без розгляду. У зв'язку з цим, апеляційна скарга Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 4 ст. 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 287 та 288 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_5 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддяО.А. Губська
СуддяА.Б. Парінов
СуддяВ.Ю. Ключкович
Повне судове рішення складено 25.02.2019