18 лютого 2019 р.Справа № 820/4519/17
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бенедик А.П.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Мельнікової Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.
представника позивача Міліруд Є.О.
представника відповідача Лутянського М.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Заічко О.В.) від 22.10.2018 року (повний текст рішення складено 29.10.2018 р.) по справі № 820/4519/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіософт"
до Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Радіософт", звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби Харківської області, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.08.2017 р. №0000231412 на загальну суму 418353 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентами - ТОВ "Констракшен груп" та ТОВ "Полісся-2016", то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 16.08.2017 р. № 0000231412, яке винесено відносно ТОВ "Радіософт".
Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ТОВ "Радіософт" у розмірі 6275,30 грн.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Констракшен груп" та ТОВ "Полісся-2016", господарських операцій. А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірне податкове повідомлення-рішення є законними.
Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Радіософт" з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "Констракшен груп" (податковий номер 39959299) за період з 01.01.2017р. по 31.01.2017р. та з ТОВ "Полісся-2016" (податковий номер 40771310) за період з 01.03.2017р. по 31.03.2017р. та подальшої реалізації або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг), за наслідками якої складено Акт від 02.08.2017 р. №8959/20-40-14-12-11/30656027.
Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 ст.198 п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на суму 418353 грн. у зв'язку з документально оформленими операціями з ТОВ "Констракшен груп" (податковий номер 39959299) за січень 2017 року та з ТОВ "Полісся-2016" (податковий номер 40771310) за березень 2017 року, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 418353 грн., у тому числі за січень 2017 року - 52016 грн., за березень 2017 року - 366337 грн.
На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.08.2018 року №0000231412, яким позивачу зменшено суму податкового кредиту на 418353 грн.
Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Констракшен груп" та ТОВ "Полісся-2016", господарських операцій.
Не погодившись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Констракшен груп" та ТОВ "Полісся-2016", а тому висновки податкового органу про завищення податкового кредиту на суму 418353 грн є необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до положень п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).
Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом п.198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:
покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця;
покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.
Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентами - ТОВ "Констракшен груп" та ТОВ "Полісся-2016".
Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.
Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як встановлено під час розгляду справи, 04.01.2017 року між ТОВ "Радіософт" (Покупець) та ТОВ " Констракшен груп" (Постачальник) було укладено Договір поставки від №7 (а.с.105-108)
На виконання умов вищевказаного договору, Постачальник поставив на умовах EXW (Франко - завод) зі складу за адресою: м. Харків, майдан Руднєва, буд. 14/1, вироби згідно до специфікації №1 від 26.01.2017р. до названого договору поставки на загальну суму 312098,18 грн., в тому числі ПДВ 52016,36 грн. ( а.с.109).
Постачання ТМЦ оформлено видатковою накладною № 132 від 26.01.2017 ( а.с.102).
Постачальником надано рахунок на оплату № 157 від 26.01.2017 року, а позивачем сплачено відповідну суму за отриманий товар, що вбачається з банківської виписки (а.с. 104, 112).
Специфікація та накладні підписані повноважними особами - директорами ТОВ "Радіософт" та ТОВ "Констракшен груп", про зазначено в акті перевірки.
Як зазначив під час розгляду справи позивач, поставка здійснювалась силами покупця безпосередньо зі складу контрагента, зазначеного у договорі поставки на адресу місцезнаходження покупця, про що надано відповідне посвідчення на відрядження.
На виконання договірних відносин контрагентом виписано на адресу позивача податкову накладну № 5 від 26.01.2017 на суму 312098,18 грн., у т.ч. ПДВ 52016,36 грн. (а.с.110-111). На момент спірних взаємовідносин контрагент був платником ПДВ.
Також, як встановлено під час розгляду справи, 10.02.2017 року між ТОВ "Радіософт" (Покупець) та ТОВ "Полісся-2016" (Постачальник) укладено Договір поставки №106 (а.с.92-93).
На виконання умов вищевказаного договору, Постачальник поставив на умовах EXW (Франко - завод) зі складу за адресою: м. Харків, вул. 23-го серпня, буд. 36, вироби згідно до специфікації №1 від 10.03.2017 р. до названого договору поставки на загальну суму 2198022,18 грн., в тому числі ПДВ 366 337,16 грн. (а.с.94).
Постачання ТМЦ оформлено видатковою накладною № 35 від 10.03.2017 року ( а.с.89).
Постачальником надано рахунок на оплату № 36 від 10.03.2017 року, а позивачем сплачено відповідну суму за отриманий товар, що вбачається з банківських виписок (а.с. 91, 97-101)
Специфікація та накладні підписані повноважними особами - директорами ТОВ "Радіософт" та ТОВ "Полісся-2016", про що також зазначено в акті перевірки.
Як зазначив під час розгляду справи позивач, поставка здійснювалась силами покупця безпосередньо зі складу контрагента, зазначеного у договорі поставки на адресу місцезнаходження покупця, про що надано відповідне посвідчення на відрядження.
На виконання договірних відносин контрагентом виписано на адресу позивача податкову накладну № 2 від 10.03.2017 року на суму 312098,18 грн., у т.ч. ПДВ 52016,36 грн. (а.с. 95-96). На момент спірних взаємовідносин контрагент був платником ПДВ.
Отриманий від контрагентів товар зберігався на складі, який орендує позивач у ТОВ "ХімРост" за договором № 1 від 21.07.2016 року (а.с.127-129).
Факт оприбуткування позивачем отриманих товарів та відображення їх у бухгалтерському обліку підтверджується наданими під час розгляду справи документами бухгалтерського обліку.
Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, отриманий від контрагента товар був використаний у господарській діяльності, а саме використано у виробництві готової продукції, яка в подальшому реалізована ПАТ "ЕК "Херсонобленерго", ТОВ "Український державний центр радіочастот" (а.с.130- 155).
Таким чином, наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що контрагент позивача виконав свої зобов'язання за вказаним вище договором, а позивач прийняв відповідний товар (послуги, роботи), сплатив їх вартість та відобразив вказані операції у податковому та бухгалтерському облік.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.
Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.
Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов'язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність реального характеру господарських операцій через відсутність товаро-транспортних накладних, колегія суддів зазначає наступне.
Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.
Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.09.2018 року у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність лише товарно-транспортної накладної не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.
Посилання податкового органу, як на підставу відсутності реального характеру укладених між позивачем та контрагентами господарських операцій, на податкову інформацію, отриману за наслідком перевірки контрагентів, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
В рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України ("Фіктивне підприємництво").
Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст.78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. № 2379/12/13-12 вказано, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Таким чином, в такого роду спорах, посилання фіскального органу на протоколи допиту свідків у кримінальній справі, де ще немає вироку по справі - не є належним доказом.
Колегія суддів вказує, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
На підставі викладеного, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
В свою чергу, відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним.
Наведений в акті перевірки від 02.08.2017 витяг з податкової інформації від 27.04.2017 р. №53/14/40771310 свідчить про те, що відсутність представника ТОВ "Полісся-2016" за названою в договорі поставки адресою: м. Харків, вул. 23-го серпня, б.36 ніким не перевірялась. А пояснення директора ТОВ "Полісся-2016" ОСОБА_4 були надані ним поза будь-яким процесом без надання йому будь-якого процесуального статусу, отже не можуть сприйматися судом як належні та допустимі докази.
Крім того, згідно до повідомлення Прокуратури Харківської області, кримінальне провадження №42017220000000610, відкрите за заявою директора ТОВ "Радіософт" ОСОБА_5 за ч.2 ст. 364 КК України закрито за відсутності події злочину ( а.с.69). Про наявність будь - яких інших кримінальних проваджень сторони суд не повідомили.
Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.
Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.
Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.
Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).
Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").
Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.
У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."
Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.
На підставі викладеного, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов'язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 316, 320, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 року по справі №820/4519/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіософт" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Л.В. Мельнікова
Повний текст постанови складено 25.02.2019 року