П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 лютого 2019 р. Справа № 1540/3365/18
Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.
Час і місце ухвалення: 16:28 год. м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Черкасовій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Південь-1" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року по справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Південь-1" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Південь-1" в якій позивач просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Південь-1" на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 86255,22 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4140,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що відповідач не виконав норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2017 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Південь-1" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені - задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, ненадання належної оцінки фактичним обставинам справи та невірне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Лиманським центром зайнятості звіт форми 3-ПН інформації про попит на робочу силу не вимагався. При цьому зазначає про співпрацю з Лиманським центром зайнятості та систематичну роботу по інформуванню як того вимагає Закон України № 875-ХІІ, а саме заявленя на семінарах та ярмарках вакансій тракториста-механізатора, однак на обліку у центрі зайнятості інваліди з професійним досвідом по зазначеній посаді були відсутні. Також апелянтом зазначено про порушення порядку проведення перевірки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ПІВДЕНЬ-1" зареєстровано як юридична особа 03.08.2011 року та знаходиться за адресою: 67542, Одеська область, Комінтернівський район, с.Іванове, комплекс будівель та споруд №5
Згідно довідки Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 22.09.2016 року за № 11355, ТОВ "Агро Південь-1" зареєстровано в Одеському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідачем 01.02.2018 року за підписами керівника та головного бухгалтера підприємства складено звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою № 10-ПІ, який зареєстровано в Одеському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів 05.02.2018 року за вхідним №1561
У поданому до позивача звіті за формою 10-ПІ за 2017 рік, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2017 році становила 67 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 3 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 3 особи; фонд оплати праці штатних працівників - 5779,10 грн., та середньорічна заробітна плата штатного працівника - 86255 грн.
При цьому, як зазначено відповідачем у розділі "Список працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2017 року" вищевказаного звіту, на підприємстві відповідача протягом 2017 року пропрацювали особи з інвалідністю, а саме:
- на посаді водія - ОСОБА_2 (12 місяців), який прийнятий на роботу на підставі наказу №9/К від 22.02.2016 року;
- на посаді тех.працівника - ОСОБА_3 (7 місяців), який прийнятий на роботу на підставі наказу №51/К від 24.05.2017 року;
- на посаді бухгалтера - ОСОБА_4 (5 місяців), яка прийнята на роботу на підставі наказу №66/К від 24.07.2017 року.
Тобто, як вбачається з вказаного звіту, лише одна особа із даних трьох осіб була працевлаштована на підприємстві відповідача протягом повного звітного 2017 року (12 місяців), а дві інші особи пропрацювали у 2017 році сумарно протягом 12 місяців.
Як вбачається з наданого на виконання ухвали суду листа Лиманського районного центру зайнятості від 05.10.2018 року №841/07-01, ТОВ "Агро Південь-1" у 2017 році не подавав до центру зайнятості звітності форми 3-ПН "Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)", в тому числі про створення робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю та про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця людей з інвалідністю .
Таким чином, судом встановлено, що ТОВ "Агро Південь-1" у 2017 році не інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.
У зв'язку з невиконанням вимог закону позивачем на товариство накладено адміністративного-господарські санкції та пеню, за стягненням яких звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку що відповідач має нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки у 2017 році відповідачем не було вжито заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.3 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Таким чином, наведеною нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства (роботодавця) або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Наказ № 316). В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Колегія суддів звертає увагу, що періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
При цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.
Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону № 875, до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Так. штатний розпис підприємства відповідача на 2017 рік, введено в дію з 01.01.2017 року, а відтак судом першої інстанції правомірно зазначено що обов'язок щодо подання звітності 3-ПН, відповідно до Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", в редакції, як діяла станом на 01.01.2017 року, позивач повинен був виконати протягом 10 робочих днів.
В свою чергу, з наданих відповідачем наказів вбачається, що на підприємстві відповідача протягом 2017 року пропрацювали особи з інвалідністю, а саме:
- на посаді водія - ОСОБА_2 (12 місяців), який прийнятий на роботу на підставі наказу №9/К від 22.02.2016 року;
- на посаді тех.працівника - ОСОБА_3 (7 місяців), який прийнятий на роботу на підставі наказу №51/К від 24.05.2017 року;
- на посаді бухгалтера - ОСОБА_4 (5 місяців), яка прийнята на роботу на підставі наказу №66/К від 24.07.2017 року.
Згідно листа Лиманського районного центру зайнятості від 05.10.2018 року №841/07-01, ТОВ "Агро Південь-1" у 2017 році не подавав до центру зайнятості звітності форми 3-ПН "Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)", в тому числі про створення робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю та про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця людей з інвалідністю.
Таким чином, ТОВ "Агро Південь-1" у 2017 році не інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що Лиманським центром зайнятості не вимагалась у відповідача наявність звіту форми 3-ПН, оскільки такий обов'язок для відповідача щодо подання звіту форми 3-ПН чітко передбачений положеннями чинного законодавства.
При цьому, з урахуванням висновків Верховного суду, які містяться в постанові Верховного суду від 21.08.2018 року у справі №817/650/17, колегія суддів зазначає, що додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Доводи апелянта що у 2017 році він мав потребу в працівниках за професією "тракторист-механізатор", про що повідомляв центр зайнятості на семінарах та ярмарках вакансій, однак інвалідів з професійним досвідом "тракторист-механізатор" на обліку у центрі зайнятості не перебувало, на підтвердження чого надано лист Лиманського районного центру зайнятості від 17.04.2018 року за №327/19/02, стосовно відсутності на обліку у центрі зайнятості інвалідів з професійним досвідом "тракторист-механізатор", колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначене у листі жодним чином не свідчить про звернення апелянта до відповідного центру зайнятості із інформацією щодо попиту такої вакансії саме у 2017 році. При цьому пропонування вакансій на ярмарках та семінарах не звільняє відповідача від обов'язку надавати до позивача звіти за формою 3-ПН.
Колегія суддів зазначає, що зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці від 10 лютого 2007 року № 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384.
Згідно п.3.1 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10.02.2007 року N 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384, у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 N 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за 1442/11722.
Відповідно до п.п.3.2.5 п.3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Пунктом 3.4 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" визначено, що дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).
Як вже встановлено судом, на підприємстві відповідача протягом 2017 року працювали особи з інвалідністю, а саме: на посаді водія - ОСОБА_2 (12 місяців), який прийнятий на роботу на підставі наказу №9/К від 22.02.2016 року; на посаді тех.працівника - ОСОБА_3 (7 місяців), який прийнятий на роботу на підставі наказу №51/К від 24.05.2017 року та на посаді бухгалтера - ОСОБА_4 (5 місяців), яка прийнята на роботу на підставі наказу №66/К від 24.07.2017 року, що також підтверджується копіями відповідних наказів, які вже досліджені судом (т.1 а.с.44-49).
Отже, лише одна особа із даних трьох осіб була працевлаштована на підприємстві відповідача протягом повного звітного 2017 року (12 місяців), а дві інші особи пропрацювали у 2017 році сумарно протягом 12 місяців.
Тобто, зважаючи на положення вищенаведених вимог Закону та Інструкцій, у період 2017 року на підприємстві відповідача середньооблікова кількість штатних працівників з інвалідністю склала 2 особи (24/12=2).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідно до чинного законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, норматив робочих місць протягом 2017 року на підприємстві відповідача не виконано, оскільки кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю становить 1 особа, а відтак доводи апелянта, щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 рік являються безпідставними.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на порушення порядку проведення перевірки, оскільки згідно порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 невиїзні перевірки проводяться на підставі звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, тобто підставою для проведення перевірки є звіт, а відтак посилання на відсутність направлення на перевірку є безпідставним.
Щодо адміністративного господарських санкцій та пені, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Разом з цим, аналіз вищевказаних положень статей 18,19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, покладено обов'язок по-перше: виділити та створити робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, по-друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по-третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, нарахованих відповідачу за 2017 рік від 22.03.2018 року за № 03-1/475, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить - 3 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 2, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними - 1, середньорічна заробітна плата складає 86255,22 грн., а тому, сума адміністративно-господарських санкцій за недотримання відповідачем у 2017 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дорівнює 86255,22 грн.
Позивачем на адресу відповідача надіслано вказаний розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2017 звітний рік.
У зв'язку з несплатою відповідачем вказаних адміністративно-господарських санкцій у строк до 04.07.2017 року, останньому була нарахована пеня у розмірі 4140 грн.. який відповідає дійсності.
За таких обставин, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та відомості про вжиття ним, передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто відповідачем у 2017 році не було вжито заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю та не повідомлено відповідно до законодавства органи працевлаштування про створення відповідних робочих місць, що унеможливило направлення цими органами до підприємства відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у 2017 році відповідачем не було вжито заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та у зв'язку з цим відповідач має нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Південь-1" залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 22 лютого 2019 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова