Справа № 702/847/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазай Н.В.
25 лютого 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.,
за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління поліції України у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора 2 батальйону 2 роти УПП у Львівській області молодшого лейтенанта поліції Железняк Іванни Богданівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та закриття провадження,
Позивач звернувся в суд із позовом до відповідачів про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 січня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить Рішення суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове, яким задовольнити позовні вимоги. Скаржник звертає увагу на тому, що судом не вірно застосовані норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 15.10.2018 року у відношенні позивача інспектором 2 батальйону 2 роти УПП у Львівській області молодшим лейтенантом поліції Железняк Іванни Богданівни було винесено постанову (серія ЕАВ № 666130) про накладення штрафу в розмірі 425 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Постановою встановлено, що 15.10.2018 року о 00 годин 44 хвилині позивач керував транспортним засобом марки TOYOTA CAMRY СА 2202 СВ по вул. Кульпарківська 133 А в м. Львів не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на автомобіль та страхового поліса цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.4.а. ПДР України.
Вважаючи постанову у справі про адміністративне правопорушення незаконною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування обмеження реалізації ним прав, закріплених статтею 268 КУпАП, оскільки позивач був присутній на місці складання постанови, був повідомлений про її складання, йому роз'яснювалися його права, під час спілкування ним висловлювались свої заперечення та доводи по суті вчиненого правопорушення, але працівник поліції не взяв їх до уваги, що свідчить про можливість реалізації своїх прав та об'єктивне рішення інспектора, як посадової особи, що приймає рішення у справі.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання та регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (ПДР), затверджені постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В п. 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до ч.1 ст.126 КУпАП відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно пункту 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його скоєнні та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на підтвердження вчинення ОСОБА_3 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП України, відповідачем надана відеозйомка фіксації події адміністративного правопорушення, з якої вбачається порушення позивачем пп.2.1 «а» Правил дорожнього руху України, а саме останній не мав при собі посвідчення водія.
Щодо послання позивача на те, що він не керував транспортним засобом, а перебував в якості пасажира колегія суддів ставиться критично та зазначає наступне.
Так, суд апеляційної інстанції розцінює зазначені вище посилання позивача як намагання уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки відповідно до оглянутої в судовому засіданні відео зйомки фіксації правопорушення вбачається, що хоча позивач і перебував на пасажирському сидінні, однак патрульні бачили, що ОСОБА_3 пересідав на пасажирське сидіння.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо критичної оцінки показів свідка ОСОБА_5, яка начебто було за кермом автомобіля, оскільки вона з огляду на близькі стосунки з позивачем, є зацікавленою особою.
Судом апеляційної інстанції надано оцінку наявним в матеріалах справи відеозаписам, та встановлено, що дійсно, з файлу 20181015082755000061 вбачається, на перших секундах запису працівник поліції констатує факт переміщення водія з водійського місця на заднє пасажирське сидіння, а особи жіночої статі - з заднього пасажирського сидіння на водійське, та пропонує кожному з них повернутися на свої попередні місця. Заперечень проти факту переміщення ніхто з них не висловив. На запитання працівника поліції (чоловіка) «Хто водій? ОСОБА_3., який обходив свій автомобіль спереду, повідомив: «Я водій», працівник поліції уточнив: «Ви водій?», ОСОБА_3. відповів: «Я». Працівники поліції йому запропонували надати посвідчення водія, він звернувся до когось всередину автомобіля і попросив подати посвідчення, яке в «бардачку». Сів на переднє пасажирське сидіння і сам спробував дістати посвідчення водія з «бардачка», але пояснив, що не може відкрити «бардачок».
Отже, наявним відеозаписом підтверджується, що саме ОСОБА_3. перебував за кермом автомобіля.
Таким чином, позивачем не було доведено своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, в той час як відповідачем було надано вичерпні докази на користь винуватості позивача у вчиненні правопорушення.
Отже, постанова серії ЕАВ №666130 від 15.10.2018 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, винесена інспектором 2 батальйону 2 роти УПП у Львівській області молодшим лейтенантом поліції Железняк І.Б. в межах своїх повноважень, зміст постанови відповідає вимогам ст.ст. 283 - 284 КУпАП, адміністративне стягнення накладено в межах санкції статті, вина ОСОБА_3 у вчиненні зазначеного вище адміністративного правопорушення підтверджується належними доказами по справі.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи те, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а постанова винесена з дотриманням всіх вимог встановлених КУпАП та Інструкцією, позовні вимоги не підлягають задоволенню, що було вірно зроблено судом першої інстанції.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 січня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Л.В. Бєлова