П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 лютого 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/657/18
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І.О.,
суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.
за участі секретаря - Скоріної Т.С.
представника позивача - Лошакової Ю.І.,
представника відповідача - Кришкевича Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року, а також апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Суворовський» на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Суворовський» до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
У лютому 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Суворовський» (далі - ТОВ «Суворовський») звернулось до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі - ГУ Держпраці в Одеській області) в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №06 від 11.01.2018 року в сумі 288 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем як роботодавцем з фізичними особами були укладені цивільно-правові договори на виконання певних робіт, а висновок ГУ Держпраці в Одеській області, що це було здійснено з метою приховати реальні трудові відносини є необґрунтованим.
На думку представника позивача, укладені цивільно - правові договори не є такими, що приховують трудові договори, оскільки такі правочини були укладені для досягнення результатів праці - отримання певних послуг і не регулювали сам процес праці, що властиво трудовим договорам.
До того ж, представник позивача звертала увагу на закріплену, в ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), презумпцію правомірності правочину та вважав, що суб'єкту владних повноважень не надано права визнавати укладені ТОВ «Суворовський» правочини з фізичними особами на надання послуг удаваними.
Реалізуючи своє право на компенсацію за рахунок суб'єкта владних повноважень витрат на професійну правничу допомогу, а також судового збору, представником ТОВ «Суворовський» було подане відповідне клопотання з детальним описом наданих послу, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року позов задоволено.
Суд визнав протиправною та скасував спірну постанову.
Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що висновок суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем ч.3 ст. 24 КЗпП України, а саме допуск до роботи працівників без укладання трудового договору, є необґрунтованим, оскільки за результатами дослідження цивільно-правових угод про надання послуг встановлено, що вони були укладені для досягнення результатів праці - отримання певних послуг, а не регулювали сам процес праці, що властиво трудовим договорам.
Також судом, 03.08.2018 року, було ухвалено додаткове рішення про часткове задоволення клопотання ТОВ «Суворовський» про стягнення судових витрат, а саме було стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці в Одеській області, сплачений платіжним дорученням №865 від 16.02.2018 року судовий збір в сумі 4 320 грн. та відмовлено у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду по суті справи, ГУ Держпраці в Одеській області просить його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У своїх доводах апелянт наголошує, що судом першої інстанції неправильно розтлумачені норми матеріального права, зокрема не враховано, що метою укладання трудового договору є виконання певної роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.
Натомість, на думку апелянта, за цивільно-правовими договорами процес організації праці залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Як вважає представник ГУ Держпраці в Одеській області, аналіз цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем та фізичними особами, свідчить про те, що їх метою був не конкретний результат, а процес, що є виконанням трудових обов'язків двірника та електрозварювальника. При цьому, апелянт зазначив про систематично виконання, наведеними особами, трудових функцій, що підтверджується виконанням робіт у фактично встановлений час.
На обґрунтування своєї позиції, апелянт також послався на те, що особи, які працювали за цивільно-правовими угодами, з за період червня - жовтня 2017 року отримували заробітну плату за відомостями товариства про виплату заробітної плати.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Суворовський» вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Наполягає, що спір щодо встановлення факту наявності трудових відносин та правомірності укладеного договору (трудового, цивільного) повинен вирішуватися виключно у судовому порядку за позовом особи, чиї права порушено.
Водночас не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції додатковим рішенням, ТОВ «Суворовський» оскаржило його, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апелянт просить скасувати додаткове рішення, в частині відмови у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень витрат на правову допомогу в розмірі 20460 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути вказані витрати.
В обґрунтування доводів, представник апелянта - адвокат Лошакова Ю.І. зазначає про помилковий висновок суду, що відповідне клопотання про стягнення витрат не було заявлено під час розгляду справи, адже воно містилося у прохальній частині адміністративного позову. На думку адвоката, адміністративне судочинство не встановлює обов'язку подавати окрему заяву про стягнення судових витрат, а крім того докази понесення вказаних витрат, можуть бути подані протягом 5 днів з моменту проголошення рішення.
Представники апелянтів у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали доводи своїх апеляцій та просили їх задовольнити.
Перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, додержання норм матеріального та процесуального права, провівши аналіз доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновків про наявність підстав для задоволення скарги ГУ Держпраці в Одеській області та часткового задоволення скарги ТОВ «Суворовський», з огляду на наступне.
Так, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ Держпраці в Одеській області було проведено позапланову перевірку у формі інспекційного відвідування ТОВ «Суворовський» з питань додержання законодавства про працю.
За результатами проведення вказаного інспекційного відвідування посадовою особою ГУ Держпраці в Одеській області було складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 15. 12. 2017 року № 15-01-019/0374.
У зазначеному акті, суб'єкт владних повноважень дійшов висновку про наявність у ТОВ «Суворовський» порушень ч.3 ст. 24 КЗпП України, якою передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
11.01.2018 року, за результатами виявлених порушень, першим заступником начальника ГУ Держпраці в Одеській області Калайдою М.О. було винесено постанову №6 від, якою було накладено на ТОВ "Керуюча компанія "Суворовський" штраф у розмірі 288 000, з розрахунку по 30 розмірів мінімальної заробітної плати за трьох осіб.
Досліджуючи угоди про надання послуг, що були укладені ТОВ «Суворовський» з громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, колегія суддів встановила наступне.
Громадяни ОСОБА_4, ОСОБА_5 фактично в період червня - жовтня 2017 року виконували роботу двірників, а саме в їх обов'язок входило навантаження сміття вручну строком на один календарний місяць, очищення території на такий же строк. Після закінчення місячного строку, укладалась нова угода про виконання аналогічних робіт.
ОСОБА_6 на підставі угоди про виконання разової роботи в період червня - жовтня 2017 року виконував роботу електрозварника.
Згідно з умовами угод, за виконану роботу Замовник сплачував Виконавцям щомісяця винагороду, яка підлягала сплаті не пізніше 10 календарних днів з дня підписання акта здачі-приймання виконаної роботи.
В матеріалах справи є підписані акти здачі-приймання виконаних робіт та відомості на виплату грошей даним робітникам.
Слід звернути увагу, що в матеріалах справи присутні різні докази щодо порядку виплати особам винагороди за їх працю.
Так, посадова особа ГУ Держпраці в Одеській області наполягає, що нею досліджувались безпосередньо в процесі перевірки відомості про нарахування та виплату заробітної платні, а представник позивача наполягає на тому, що виплата винагороди за виконану працю відбувалась за окремими відомостями на виплату грошей.
До того ж, суд першої інстанції встановив і це не оспорюється сторонами, що ТОВ «Суворовський» як податковим агентом було сплачено податок на доходи фізичних осіб за всіма цими особами.
Суд першої інстанції, дослідивши встановлені фактичні обставини справи, дійшов висновку, що зі змісту цивільно-правових договорів, що були предметом розгляду, вбачається, що сторони погодили обсяг відповідальності відмінний від норм трудового законодавства та встановили матеріальну відповідальність сторін на рівні цивільно-правових відносин, а також визначили спосіб оплати праці у вигляді винагороди, що також в свою чергу, виключає можливість приналежності цих договорів до трудового.
Колегія суддів не може погодитися з такою юридичною кваліфікацією встановлених фактів на підставі наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №390).
Приписами пунктів 6, 7 Порядку № 390 обумовлено, що за результатами перевірки складається акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Зіставляючи встановлені обставини справи з ознаками, наведених норм матеріального права, які регулюють поведінку учасників справи, колегія суддів вважає, що визначальним, для вирішення спірних правовідносин у цій справі, є наявність ознак трудових правовідносин між ТОВ «Суворовський» та фізичними особами ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Суд апеляційної інстанції вважає, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги).
В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
Так, у договорах про надання послуг громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначено про їх обов'язок очищувати територію та навантажувати сміття. У договорі з ОСОБА_6 зазначено робіт електрозварника.
Очевидно, на думку суду апеляційної інстанції, це свідчить про систематичне виконання вказаними особами робіт, що є метою трудового договору.
Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.
Підсумовуючи викладене, слід вважати обґрунтованими доводи апелянта про те, що з боку ТОВ «Суворовський» мало місце порушення ч.3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, а тому, застосовані суб'єктом владних повноважень акт реагування у вигляді постанови про накладення штрафу є правомірними.
Аналогічні правові висновки з приводу розгляду даної категорії справ викладені у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17.
Далі, слід вирішити питання щодо розподілу судових витрат, що були вирішені судом першої інстанції в додатковій постанові, яку оскаржив позивач.
Коллегія суддів вважає, що в задоволенні клопотання позивача про стягнення на користь товариства з суб'єкта владних повноважень судових витрат, слід відмовити на підставі статті 139 КАС України, адже судові витрати не можуть бути стягнути у разі відмови позивачу в позові.
Підсумовуючи викладене, слід зробити висновок про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та про наявність підстав, згідно з ч.1 ст.317 КАС України, для скасування прийнятого рішення та ухвалення нового - про відмову в задоволенні вимог.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Суворовський» до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Суворовський» на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року - задовольнити частково.
Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року - скасувати.
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Суворовський» про стягнення судових витрат - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Доповідач - суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя Л.П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 22.02.2019 року.