Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 лютого 2019 р. Справа№200/14125/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 41336065) призначити та виплатити громадянці України ОСОБА_1 одноразову допомогу при народженні доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі, встановленому ч. 1 ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що вона народилась та проживає у м. Маріуполь Донецької області. Однак, у квітні 2014 року через проведення у м. Маріуполі антитерористичної операції була змушена тимчасово виїхати за межі України з метою збереження власного життя. У період з квітня 2014 року по вересень 2017 року перебувала у родичів, які мешкають у м. Смоленську Смоленської області. 9 березня 2016 року, перебуваючи за межами України, вона народила доньку ОСОБА_2, про що було видане відповідне свідоцтво НОМЕР_2 за місцем народження (м. Смоленськ, Смоленська область, Російська Федерація). Відповідно до п. 8 ст. 25 Закону України «Про громадянство України» посольством України в РФ була видана довідка від 30.03.2017 року № 6111-536-600 про реєстрацію доньки, ОСОБА_2, громадянкою України. Після повернення на територію України, вона звернулась до управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради з заявою про призначення допомоги при народженні дитини, але своєчасної відповіді так і не отримала. Після того, як вона в черговий раз звернулась до працівників управління з вимогою про надання відповіді, отримала копію повідомлення від 22.11.2017 року в якому зазначено, що в призначенні допомоги відмовлено згідно п.12 Постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 року, оскільки допомога при народженні дитини призначається за умови, що за зверненням за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушують її конституційні права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що 09.11.2017 року ОСОБА_1 звернулась до управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради з питання призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Враховуючи те, що донька позивачки народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, звернення за призначенням допомоги при народженні дитини, згідно п. 12 Порядку повинно було надійти до уповноваженого управління з питань соціального захисту населення не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини, тобто до 09.03.2017 року. На момент звернення за призначенням допомоги при народжені дитини (жовтень 2017 року) минуло 19 календарних місяців з моменту народження дитини, тобто 12-ти місячний строк, передбачений п.12 Порядку був позивачем пропущений, про що вона не заперечує. В заяві від 09.11.2017 року та в інформаційній довідці позивач не вказувала жодних причин, чому вона пропустила строк звернення за призначенням допомоги при народжені дитини.
Таким чином, рішення УСЗН Жовтневого району від 22.11.2017 року за №1284 винесено правомірно, згідно чинного законодавства у позивача відсутнє право для призначення їй допомоги при народженні дитини.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_3 виданий 05 липня 1996 року Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області) та є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, місце народження: місто Смоленськ, Смоленська область, Росія (свідоцтво про народження НОМЕР_2 місце реєстрації: Комітет реєстрації актів цивільного стану Адміністрації міста Смоленська (відділ РАЦС Задніпровського району, дата видачі 21 квітня 2016 року). Переклад тексту свідоцтва про народження НОМЕР_2 з російської мови українською мовою зроблено перекладачем, про що засвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області.
Тимчасовим повіреним у справах України в Російській Федерації видано довідку від 30.03.2017 року № 6111-536-600 про реєстрацію особи громадянином України, в якій підтверджено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована громадянкою України.
Як встановлено судом та підтверджено наявними матеріалами справи, позивач 09 листопада 2017 року звернулась до відповідача із заявою «Про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг», форма якої затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 21 квітня 2015 року № 441, згідно якої просила призначити їй державну допомогу при народженні дитини.
Рішенням управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради у вигляді повідомленні від 22.11.2017 року № 1284, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні державної допомоги при народжені дитини з підстави: згідно п.12 Постанови КМУ №1751 від 27.12.2001 року допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Будь-яких інших підстав для відмови позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідачем у рішенні не зазначено.
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність рішення відповідача, щодо відмови в призначенні державної допомоги при народженні дитини у зв'язку з пропуском дванадцятимісячного строку, встановленого законодавством для звернення за відповідною державною допомогою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII).
Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.
Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).
Разом з тим, суд дійшов висновку, що звернення позивача із заявою про призначення їй державної допомоги при народження дитини лише 09 листопада 2017 року (понад 12 місяців після народження) не залежав від волі позивача та зумовлений обставинами, які об'єктивно завадили звернутися за допомогою раніше. Такими обставинами на думку суду є перебування позивача за межами України.
Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №591/610/16, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення УСЗН від 22.11.2017 року про відмову у призначені допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення допомоги при народженні дитини 09 листопада 2017 року, при цьому докази своєчасного направлення відповідачем відмови про відсутність підстав для призначення вказаної допомоги та отримання її позивачем матеріали справи не містять, у зв'язку з чим, суд вважає позовну заяву такою, що подана в межах строку звернення до суду.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини четвертої статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На переконання суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з норм Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України та статтю 13 Конвенції суд вважає за можливим обрати інший спосіб захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача, а саме, визнати протиправним та скасувати рішення від 22.11.2017 року управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про відмову у призначенні позивачу допомоги при народженні дитини та зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до положень частини третьої статті 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 22.11.2017 року управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (ЄДРПОУ - 41336065, юридична адреса: 87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр.Миру, 70) призначити та виплатити громадянці України ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ІПН - НОМЕР_1) допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (ЄДРПОУ - 41336065, юридична адреса: 87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр.Миру, 70) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.) на користь Державного бюджету України.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 18 лютого 2019 року та його повний текст складено та підписано 22 лютого 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Кочанова П.В.