Справа № 473/4971/18
іменем України
"15" лютого 2019 р. м. Вознесенськ
Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді Висоцької Г.А.
при секретарі - Радєвій Н.В.
за участю позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вознесенська із застосуванням звукозаписувальної техніки в порядку спрощеного провадження цивільну справу №473/4971/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Вознесенської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Відділ у Вознесенському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Плющ Світлана Володимирівна про визнання недійсними Державного акту на право приватної власності на землю та договору купівлі - продажу земельної ділянки,
11.12.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3- відповідач -1, Вознесенської міської ради Миколаївської області- відповідач-2, ОСОБА_2-відповідач 3 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_5 26 березня 1994 року Вознесенською міською радою Миколаївської області на підставі рішення виконкому Вознесенської міської ради від 25.01.1994 року за № 21, на земельну ділянку (серія НОМЕР_3) площею 0,0386 га в межах території Вознесенської міської ради Миколаївської області, а саме в АДРЕСА_1, яка призначена для обслуговування житлового будинку, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2904.
Позивач зазначив, що вказана земельна ділянка, площею 0,0386 га., яка призначена для обслуговування цілого житлового будинку, а не його частини, була виділена ОСОБА_6, та приватизована нею, хоча це не відповідає варіанту виділеної їй в користування земельної ділянки згідно рішення Вознесенського міського суду Миколаївської області від 23.04.1990 року щодо поділу будинку та визначення порядку користування земельної ділянки, тобто всього 234.6 кв. м., а інші 421.4 кв. м. ділянки було виділено її колишньому чоловіку- ОСОБА_9, спадкоємцем якого є відповідач ОСОБА_2
Крім того, позивач просить визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Плющ С.В. договір купівлі-продажу від 18.12.2007 року № 2441, що укладений між ОСОБА_6 та нею щодо придбання земельної ділянки загальною площею 0,0386 га., згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки, що розташована в м.Вознесенську Миколаївської області по АДРЕСА_1, оскільки попередній власник незаконно оформила право власності на всю земельну ділянку, як на окремий об'єкт нерухомого майна, з порушенням законодавства щодо порядку проведення поділу, виділу, без врахування рішення суду від 23.04.1990 р., чим фактично позбавила її права на частину земельної ділянки, яка закріплена за відповідною частиною житлового будинку.
В позовній заяві зазначила, що вона є власником 59/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі -продажу від 18.12.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Плющ С.В.
Вказана частка будинку за вищезазначеним договором була придбана в ОСОБА_3, яка являлася власником зазначеної частини будинку на підставі договору дарування, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Платовською П.О. від 09.12.1998р., за яким ОСОБА_3 отримала вказану частину житлового будинку в дарунок від своєї матері ОСОБА_6.
Оскільки земельна ділянка для обслуговування вказаного житлового будинку на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 26.03.1994р. Вознесенською міською радою Миколаївської області, належала ще ОСОБА_6, окремо за договором купівлі-продажу, нотаріально посвідченим 18.12.2007р. приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Плющ С.В., нею для обслуговування придбаною частини житлового будинку (59/100) в ОСОБА_6 була придбана земельна ділянка загальною площею 0,0386 га згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 тоді як вона є власником тільки 59/100 частин будинку, що не відповідає вимогам земельного законодавства і створює конфліктну ситуацію з другим співвласником будинку - відповідачем ОСОБА_2, через що змушена звертатися до суду і просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 29.12.2018 року провадження у справі відкрито, справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 28.01.2019 року.
Ухвалою суду від 28.01.2019 року клопотання позивача про витребовування доказів задоволено.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримала свій позов. Просила його задовольнити, зазначила, що не може розпоряджатися власним нерухомим майном через помилки у правовстановлюючих документах, які можливо виправити тільки в судовому порядку.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні 28.01.2019 року позов визнала, надала суду заяву про розгляд справи по суті за її відсутності.
Представник відповідача - Вознесенської міської ради - в судове засідання не з'явився, суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечень проти позову не має, визнає позов.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав, зазначив, що кожен з співвласників житлового будинку має відповідну йому частину земельної ділянки, а оскільки у позивача по документам у власності перебуває земельна ділянка, площею 0,0386 га., яка призначена для обслуговування цілого житлового будинку, то це є порушенням закону і чинить певні перешкоди у користуванні нерухомістю співвласникам, породжує конфлікти, тому просив позов задовольнити.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Відділу у Вознесенському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в судове засідання не з'явився, заяв про розгляд справи за його відсутністю на адресу суду не надходило.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору- приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Плющ Світлана Володимирівна в судове засідання не з'явився, заяв про розгляд справи за її відсутністю на адресу суду не надходило.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Житловий будинок АДРЕСА_1, належить на час розгляду спору на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (59/100 часток) на підставі нотаріальнопосвідченого договору купівлі-продажу від 18.12.2007 року за № 2440, ОСОБА_2. (41/100 часток) на підставі до договору дарування нотаріально посвідченого 20.08.1997 року за № 1833.
До 18.12.2007 року власником 59/100 часток житлового будинку в АДРЕСА_1, була ОСОБА_3
Згідно договору купівлі - продажу частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами від 18.12.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Плющ С.В., ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 59/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с.13-14).
Відповідно договору купівлі - продажу земельної ділянки від 18.12.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Плющ С.В., ОСОБА_6 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0386 га., яка розташована по АДРЕСА_1 та призначена для обслуговування житлового будинку (а.с.17).
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серія МК від 26.03.1997 року ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Вознесенської міської ради від 25.01.1994 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0386 га., яка розташована в межах Вознесенської міської ради, призначену для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.21).
З витягу - протоколу №11 засідання постійно діючої комісії щодо регулювання земельних спорів у м. Вознесенську 31.07.2018 року щодо повторного звернення громадянки ОСОБА_1 про відмову в оформленні правовстановлюючих документів спільної часткової власності громадянином ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, вбачається, що комісією рекомендовано громадянці ОСОБА_1 звернутись до суду щодо неможливості використати своє право на оформлення житлового будинку (а.с.24).
На запит адвоката ОСОБА_8 відділ у Вознесенському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 12.09.2018 року повідомляє, що станом на 01.01.2013 р. за даними державного земельного кадастру та інформацією, яка міститься в національній кадастровій системі на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0386га. було видано ОСОБА_6, Державний акт серії МК б/н на право приватної власності на землю, акт зареєстровано в книзі записів державних актів за №2904 від 26.03.1994р. З цього випливає, що заява про передачу їй у власність земельної ділянки подавалась. Проект відведення земельної ділянки не розроблявся (а.с.25).
Згідно відповіді на запит адвоката ОСОБА_8 КП Вознесенське «МБТІ» від 04.09.2018 року повідомляє, що станом на 31.12.2012 р. право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за: ОСОБА_1 59/100 частки; ОСОБА_2 41/100 частки. З 09.12.1998р. по 18.12.2007р. власником 59/100 частки вказаного будинку була ОСОБА_3, з 23.04.1990р. по 09.12.1998р.-ОСОБА_6. Власником на 41/100 частки в цей же період був ОСОБА_9. З 12.04.1989р. по 23.04.1990р. власником по Ѕ часток будинку були: ОСОБА_6 та ОСОБА_9. З 16.07.1962р. по 12.04.1989 р. власником будинку був ОСОБА_9. Станом на 26.03.1994р. власниками були: 59/100 частки ОСОБА_6, 41/100 частки ОСОБА_9. 23.04.1990 року був проведений реальний поділ вказаного будинку між співвласниками. Адреса будинку не змінювалась (а.с.26).
Архівним витягом з рішення виконавчого комітету Вознесенської міськради від 25.01.1994р. щодо розгляду заяв громадян, визначено передати у приватну власність земельні ділянки для обслуговування житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства за громадянами: ОСОБА_6 по АДРЕСА_1, земельну частку площею 239 кв.м., згідно рішення суду від 23.04.1990 р. (а.с.28).
Відповідно до архівного витягу з рішення №237 від 21.09.93 року щодо розгляду заяв громадян, визначено передати в приватну власність земельні ділянки для обслуговування будівництва житлових будинків, для ведення особистого підсобного господарства за громадянами: ОСОБА_9 по АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 422 кв.м. (а.с.29).
З Державного акту на право приватної власності на землю серія МК від 11.02.1994 року вбачається, що ОСОБА_9 на підставі рішення виконкому Вознесенської міської ради від 21.09.1993 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0422га, яка розташована в межах Вознесенської міської ради, призначену для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.30).
Рішенням Вознесенського міськнарсуду від 23.04.1990 року вирішено провести реальний розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.31-32).
Ухвалою суду від 29.12.2018 року провадження відкрито, справа призначена до слухання в порядку спрощеного позовного провадження на 28.01.2019 року (а.с.56).
Згідно інформації Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 01.02.2019 року, після померлої 04.09.2012 р. ОСОБА_6 спадкова справа заведена №35/2013 від 11.02.2013 року. За заявами про прийняття спадщини від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10.10.2013 р. №1-914 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3, від 10.10.2013 р. №1-915 на грошові вклади в АТ «Ощадбанк» на її ж ім'я.
Згідно ч. 1 ст. 6 ЗК України 1990 року (чинного на час набуття права власності на земельну ділянку) громадяни України мали право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва.
Передача розташованих на території міст земельних ділянок у власність громадян належала до відання міських Рад народних депутатів (ст.ст. 10, 17 ЗК України 1990 року, ст.ст. 19, 35, 42 чинного на час передачі ділянки Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»).
Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передавалися у власність або надавалися в користування земельні ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних жилих будинків, господарських будівель у розмірах згідно з ст. 67 ЗК України 1990 року.
Відповідно до ст. 23 ЗК України 1990 року (в редакції чинній на час видачі спірного документа) право власності або право користування землею посвідчувалося державними актами,форма яких затверджувалася Верховною Радою України,
Порядок видачі державних актів був передбачений Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 15.04.1993 року за № 28 (чинної на час видачі спірного державного акта) (далі Інструкція).
Державні акти на право власності на землю або право постійного користування видавалися на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів (п.1.2 Інструкції).
У відповідності до п.2.1 Інструкції необхідною передумовою їх видачі була розробка технічної документації.
Проте орган місцевого самоврядування, використовуючи надані йому чинним на той час Земельним кодексом України повноваження на передачу у власність громадян земельних ділянок, таких обставин не врахував.
Так, спірний державний акт виданий на підставі рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області за №21 від 25.01.1994р., згідно якого вказувалося, що за ОСОБА_6 згідно рішення суду від 23.04.1990р. закріплюється земельна ділянка у власність по АДРЕСА_1 загальною площею 239, 6 кв.м.
Однак Державний акт виданий не у відповідності до рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області за №21 від 25.01.1994р. та без врахування рішення суду від 23.04.1990р., згідно якого за ОСОБА_6 закріплювлася земельна ділянка у власність по АДРЕСА_1 загальною площею 234,6 кв.м.
За повідомленням відділу у Вознесенському районі Головного управління Держгео кадастру у Миколаївській області від 12.09.2018р. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не розроблявся.
ЗК України 1990 року не передбачав можливості визнання недійсним державного акту на право власності на землю.
Проте згідно п. 7 перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. На них поширюються положення чинногоЗК України.
Відповідно до ч. 1ст. 155 ЗК Україниу разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Отже, прийнятий Вознесенською міською радою Миколаївської області Державний акт на право приватної власності на землю, як індивідуально-правовий акт в цій частині порушує право позивача у сфері земельно-правових відносин, оскільки позбавляє ОСОБА_1 можливості оформити належним чином права на земельну ділянку, яка призначена для обслуговування належної їй частини житлового будинку, приведення його у відповідність з вимогами закону в адміністративному порядку неможливе, тому виданий в порушення вимог Закону належить визнати недійсним.
Щодо другої вимоги позивача то вона також підлягає задоволенню зважаючи на наступні обставини.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентата визначенні умов договору з урахуваннямвимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.
Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Згідно із ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно із ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно із ч. 1 ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно з положеннями ст.ст.215, 216 ЦК України, абз.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, зокрема співвласником спірного майна.
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа, яка була стороною договору, так і особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину та на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Судом встановлено, і проти цього не заперечує ніхто з учасників процесу, що ОСОБА_6 незаконно оформила право власності на загальною площею 0,0386 га., що розташована в АДРЕСА_1 як на окремий об'єкт нерухомого майна, з порушенням законодавства щодо порядку проведення поділу, виділу, без врахування рішення суду від 23.04.1990р., чим фактично позбавила позивача на частину земельної ділянки, яка закріплена за відповідно частиною житлового будинку на підставі рішення суду відповідно до висновку експертизи.
Наслідком визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю від 26.03.1994 року є припинення існування окремого об'єкту нерухомого майна, як земельна ділянка загальною площею 0,0386 га згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 і та обставина що такий об'єкт не може виступати предметом договору купівлі-продажу від 18.12.2007 року №2441 посвідченим приватним нотаріусом Плющ С.В.
Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, суд приходить до висновку, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу у ОСОБА_6 земельної ділянки загальною площею 0,0386 га. за адресою АДРЕСА_1 підлягає визнанню недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України
Керуючись ст.ст. 4-5, 11-13, 76-83, 141, 258, 264-265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Вознесенської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання недійсними Державного акту на право приватної власності на землю та договору купівлі - продажу земельної ділянки - задовольнити.
Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку (серія НОМЕР_3), виданий на ім'я ОСОБА_5 26.03.1994 року Вознесенською міською радою Миколаївської області на підставі рішення виконкому Вознесенської міської ради від 25.01.1994 року за № 21 на земельну ділянку площею 0,0386 га. в межах території Вознесенської міської ради Миколаївської області, в АДРЕСА_1, яка призначена для обслуговування житлового будинку, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2904.
Визнати недійсним договір купівлі - продажу від 18.12.2007 року № 2441, посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Плющ Світланою Володимирівною та укладений між ОСОБА_6, як продавцем та ОСОБА_10, як покупцем земельної ділянки загальною площею 0,0386 га., що розташована в АДРЕСА_1
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області протягом 30 днів з дня складення його повного тексту.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1.
Відповідач-1: ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2.
Відповідач-2: Вознесенська міська рада Миколаївської область, місце знаходження: Миколаївська область, м. Вознесенськ, пл.. Центральна № 1, ЄДРПОУ 04056569.
Відповідач-3: ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації: АДРЕСА_3
Суддя Висоцька Г.А.